Відчуваю як падають зорі,
торкаючись горизонту звуком розбитої об асфальт пляшки,
випускаючи на волю
свої нутрощі кольору гарячого карамелю,
який ми з тобою так любили готувати в дитинстві.
Тендітні жіночі пальчики,
водять по обідку бокалу наповненого полудневою спекою,
і в цих медових відтінках,
крізь кришталь, просвічується ретроспектива минулого,
підкреслена замислуватим орнаментом радянської богемності.
Сонце позаторішніх весен
проникає в судини разом з тонким ароматом спогадів.
Крістіна Брондо чи то може так,
здалося, а насправді то образ
існуюче неіснуючої мене, зітканий з тонкого оксамиту іллюзій
невідзнятого фотознімку, де Я-П'Ю-КОНЬЯК…

тихо… тсссс… тиша…

Разгорячённой фиалкой
Изнежился телевизионный пульт в ловкой руке
Красная лампочка гаснет глазом терминатора
Павлик Док засыпает в ванной

Цілуй кнура
Бо цілувати жабу
Банально
А ця чаклунка така
Оригіналка

Можеш ще довго
Валятися на жорстких сумнівах
Попиваючи ягідні компоти

Десь там в очереті
Захлинається
Утопленик
Єдиним бажанням
Вибратись

Так само захлинається співом
Місцевий співак
Стоячи на одній нозі
На стовпі немов воїн
Із храму Шао Лінь
Спокій основна його властивість

Основна властивість
Моху котрий росте
На кам’янній сорочці криниці
Завжди знаходитися поміж
Двох любовей
Відра і води

Так що красуне
Досить чекати
Давай цілуй
Того клятого кнура
Поки його не забальземували
У трьох літрові банки

Одного разу в житті
як то буває майже у всіх
хто жив щонайменше п'ятнадцять років
ти прокинешся безсніжною зимою
в холодній хаті закутаний ледь теплими
простирадлами й ковдрою
як і зазвичай подивишся на стелю
потім — в іншу частину кімнати
піднімешся на руках
впрешся шиєю в тонке бильце
що тарахкає кінцями
глибоко вдихнеш
поправляючи коси
і відчуєш що щось не в порядку
щось не так
чи тут чи в кімнаті
доки не звернеш увагу
на лоскіт в члені
такий лоскіт
наче ти жорстко перетрахався
але якийсь не такий
і ти думатимеш
що це за херня
тим паче не трахався
не трахався

може, відкинути ковдру?
відкинеш але о
о...........shit
що за...?
скривившись питатимеш
сам в себе
— з твого пеніса стирчатиме якась запліснявіла шкурка схожа на дохлого черв*яка
(ага, там справді був дохлий черв'як)
о боже — зрозумівши трохи скажеш ти
таке враження наче це все
нове завдання агента Малдера
наче ти в чорній кімнаті
і в цей будинок скоро впреться автомобіль з ввімкненими фарами
дохлий черв'як
якого ти приймешся панічно витягувати
витягується легко
але так ніби висмоктуючи щось зсередини статевих каналів
і ти не знатимеш що.
жахливо почуватися
сидячи на ліжку
щось з тобою робитиметься
таз нудитиме, живіт бурчатиме
і тобі буде здаватись що
неприємно відригується

тягнучи слину за своїми губами
бігтимеш з будинку
кудись подалі на город
все одно село пусте і ти прокинувся в якійсь халупі
ти бігтимеш досить рвано
перечіплюючись об грудки об свої напівспущені сімейні труси
які зрештою завалять тебе
так що навіть сильно гепнешся ребрами об гостре
але тобі все одно
ти біг сюди задля одного —
швидше подрочити
вирвати з себе цю бридку сперму
з частинками мертвої черв*ячини
накрапати на землю
кількома краплинами
блідо-рожевої
сухий город на якому давно не йшов дощ
і твоя сперма

згодом, за кілька хвилин
закінчиться один з
… досить прикольних днів
твого життя
цікаво що твоя жінка

вона ж не знатиме
що в тебе в члені був
черв'як

а в мене вже рука розпухла!

віднині
я могла би дозволити собі смерті
вмиратися повільно як дзенькає ложечка в склянці чаю
і потім довго осідають чаїнки
ти б дивився на них
скажи

що легше:
триматися за долоні перед шеренгою озброєних військовиків
безкінечно наводити туш подрузі яка впала посеред туалету
збирати картоплю коли над головами пролітають у бік Відня

три відчайдушні у своєму замилуванні способи тривання
ти слідкуєш як вони осідають

офіціанти з апокрифічним меню
барвумен з усмішкою Джоконди на обличчі Богородиці
акваріумні рибки, що плавають між кількома хлібинами
все готується до повноти моєї відсутності
нашої розлуки

що відпустить мене:
затиснена між цигарковими туманами мовчанка
переповнена сліз і китів шкіра
рівнини що заповнюють простір після дотиків

у барі на кріслі де я сиділа
риб’яча луска крихти хліба шеренга військовиків

ти випиваєш коньяк
ти не здатний віднині вмирати
і говориш уже в порожноту про мої вологі
чаїнки на дні наших стосунків
і голос розкішний як твої чорні кучері
твій алкогольний голос
наш із тобою Відень

Я плыву в хуевом каноэ
По говняной реке вашей жизни,
Я хотел, чтоб меня было двое,
Чтобы берег казался ближе,
Но каноэ перевернулось
Реки чище, увы, не стали.
И мне тихо в говне вздохнулось:
«Как же вы меня, блядь, заебали...»

Зупинюсь, біля обхарканого сіті-лайту
на якому зображено майже голу баришню
європейської зовнішньості
з цицьками третього розміру,
на яку ночами
подумки дрочать гопники,
і харкають жовтою слиною панки-алкотрешери…

Посміхнусь, подумки уявляючи себе,
на місці цієї відфотожопленої мурени
з ідеальними параметрами,
і такими ж ідеальними вимогами
до коханців.
Але в мене немає кілька тисяч баксів
на квиток у те місце, де всі стають зірками…

Йду додому, в старих порваних джинсах,
спизджених в брата, бо люблю чоловічий одяг,
з буханкою хліба та пивом, в сумці
з надписом «Hello Kitty».
І розчаровуюсь
у цьому жорстокому світі, де люди
нагадують товари, до яких прикріплені бірочки…

Вдома, витягую з шафки найгарніше плаття
надто коротке, щоб в ньому можна було виходити на вулицю,
взуваю туфлі на високих підборах
І милуюся власним відображенням
в дзеркалі.
Допиваючи пиво, скидую з себе весь той непотріб
І одягаю біленький домашній сарафанчик з метеликами…

Пишу на листочку паперу, що хочу нові скейтерки,
і кріплю магнітиком до холодильника,
як нагадування, що бути гламурною мені
заборонено.
І з сумом в очах, дивлюся на різнокольорові коробки
зі взуттям під шафкою, як на пройденний етап життя…

Китайський рибалка
У солом’яному капелюсі
Сумирно рибалить
Посеред такого ж озера
Човен ледь помітно
Розкачується
Наче заколисує малу дитину
По його дні стрибає
Біла кулька спокою
Хоп
І вона залетіла за комір
Китайцю
Покотилась до екватору
Спини
Котра прийняла її до себе
Ніжно ледь чутно
Немов дівчина що
Отримує квіти від коханого

В доме напротив никогда не горит свет –
Последняя лампочка перегорела еще 5 лет назад.
Раньше, её не выключали:
Чтобы дети не пугались ночью
Горел ночник в виде тюльпанов
Лужайка светилась и
На траве уже в 4 утра можно было увидеть росу
Свет, горел в окне с выходом в сад:
Воры боялись зайти во двор, а
Дети сорвать яблоки без разрешения.
Кошка сидела на подоконнике
И жалобно мурлыкала, чтоб ее впустили.
Бабушка, которая жила в этом доме,
Не любила животных.
Любила свой ночник, в виде тюльпанов и яблоки.
Любила.
Пока дети были маленькими, она
Покупала лампочки с запасом.
А последняя лампочка перегорела еще 5 лет назад.

Траншеей глаз останется след
на пастбище души
Открытый конверт будет жадно
манить ответом на вчерашнее письмо.
Пересохший аэродром горла холодно
встретит новый экипаж слов.
Вылет отменят из-за плохой погоды.
Малиновое солнце будет
глотать выкидыш моего дневника и
расклеивать объявления в тебе.
Велосипед без педалей будет ехать по рельсам,
за седушкой — клочок бумаги.
Безымянный почтальон печкин
а матроскин будет спать.
Ему завтра писать письмо.

Програма Міжнародного духовно-соціального ЕротАртФесту „Березневі коти-5”
26-28.03.2010 р.

Цьогорічна країна-гість – Польща.

( Читати далі )

Метою цього творчого дійства є створення сприятливого середовища постійної дії для розвитку сучасної української драматургії. А також популяризація її серед поціновувачів мистецтва.

Це своєрідна спроба привернути увагу до сучасної драми. Заклик «Врятуйте Драму» у нашому випадку дуже доречний та актуальний.

«Драма.UA» відбуватиметься з 30 червня по 4 липня 2010 року.
Частина І – у Львові,
частина ІІ – село Поповичі
(Мостиського району Львівської області, українсько-польське прикордоння).

( Читати далі )

Одягнула шафа на мене
День вчорашній.
Дзеркало сховала.
Блукаю, дякуючи.
Не хочу в «завтра».

Холодно выскакивать из постели,
Цепляюсь сновиденьями за одеяло

ДЖИНСОВЕ НЕБО. МІСЬКІ ЗООПАРКИ.
ЛЮДИ У КЛІТКАХ ВЛАСНИХ ІЛЮЗІЙ.
СОНЯЧНІ ЗАЙЦІ. СМУГАСТІ ШКОЛЯРКИ.
ДОСИТЬ ФАНТАЗІЙ, ВОНИ НЕПРОЛАЗНІ.

ПРИСПІВ

А НАВКОЛО АМУРИ,
А НАВКОЛО ВЕСНА.
ВЖЕ ЗЛАМАНІ МУРИ,
ВЖЕ РОЗБИТА СТІНА,
ВЖЕ ЗЛАМАНІ МУРИ.

А НАВКОЛО ПОЖЕЖІ.
А НАВКОЛО КОТИ.
ОЧІ — КОЛІР АБСЕНТУ,
ГУБИ — КОЛІР ВІЙНИ,
ОЧІ — КОЛІР АБСЕНТУ.

ХАЩІ ДУМОК. ВОНИ НАПАДАЮТЬ.
ШКОДА, ВІД НИХ НЕ ВТЕЧЕШ ЧЕРЕЗ ШЛЮЗИ,
А ПОЧУТТЯ ЧОМУСЬ НЕ ЗНИКАЮТЬ,
НАВІТЬ, ЯКЩО РОЗРУБАНИЙ ВУЗОЛ.
ПРИСПІВ

ДОВШАЮТЬ НОГИ, ЗЕЛЕНІ І ПРУЖНІ.
РІЖЕ ТРАВА ЗНЕСИЛЕНІ ВЕНИ,
А ПІД МОСТОМ АМУРНИЙ ПОРУШНИК,
ЧОРНУ РУШНИЦЮ НАЦІЛИВ НА МЕНЕ.

ПРИСПІВ