мужик, ну які нахуй стіхі о любві? Яка нахуй любовь? Ти ще досі не попустився на цю тему?
Б.-О.Г
Я спускаюся на дно-давно мріяла стати русалкою,
тільки так, щоб з душею
Збираю маленькі камінчики, перлинки, коралі
Які ми з тобою кидали в океан щастя
Звісивши ноги на місточку
Я заплутуюся кучерями в морських зірочках пам«яті
І мені так страшно, що я не вирвусь
Що по мені поростуть водорості зневіри
Що я покриюся густим вапном, імлою
А родинки мої зішкрябають краби
Кучері вкрадуть восьминоги
Лишивши натомість свої щупальці
І ти знайдеш мене такою
Плаваючи в своєму тісному акваланзі
І подумаєш:»Яка химерна морська царівна"
І попливеш собі далі…
А навколо тільки океан, бульбашки, риби
І стиснуті в моїй жмені камінчики, перлини, коралі
Junk may refer to:
1) Waste, any undesired thing or substance
2) «Junk», slang for drugs considered «hard»
3) «Junk», heroin, a semi-synthetic opioid
© Wikipedia
сьогодні я цілий день спостерігав
як протікає над головою нефарбована стеля
й слухав одкровення розшатаних пружин
під дірявим старим матрацом
сьогодні я багато курив у кімнаті
й дим обтікав розбещені тріщини у білій шкірі
а в сусідній кімнаті протікав кран
й кожна крапля створювала окремий всесвіт в моїй голові
кожна крапля опалювала надлобові долі мозку
наче концентрований спирт чи бензин
й навіть прості кроки по підлозі
звучали як гімн самотньому нереальному господу
сьогодні я вдумливо слухав святого Яна-Себаст'яна
й ноти повільно зникали в срібному мороці
танцювали у мене на посічених пальцях
сплітались у повільне подіб'я жовтня на вулиці
вночі я буду стежити, як на порожньому шосе
усіяному наче стиглою жовтою черешнею
минатимуть порожні тролейбуси як довгі гусені
біжуть до води щоб врешті заснути як Кант у коконі
там наповнені вщент жовтою кучерявою порожнечею
розквітнуть великі стада овець бігтимуть за хмарами
а одинокий синій пес буде од безвісті втомлено гризти
одиноку сіру гумову шину загублену кимсь на дорозі
допоки ти бачиш
свої опівнічні видіння
загорнувшись в порепану хустку
в кутку великого незграбного вокзалу
допоки ти лічиш
кількість дрібних ліній
на схоплених артритом потертих пальцях
намагаючись не втратити ґлузд від холоду
твій демон наближається
випалюючи за собою вугільний шлях
твій демон наближається
змітаючи випадкові дерева й погляди
і крила його сірі як армійське сукно
і крила його широкі як зіниця у наркомана
а над ним горить Бетлеємська зірка
зірка — путеводна провісниця
наче забитий в гумове небо
блискучий цвях
спостерігай за вікном
на ньому тихо ворушить
своїм прозорим крихким волоссям
стара і байдужа до всього мексиканська хвойда зима
спостерігай якомога уважніше
як циганські вуглинки-діти
перекидуються гарячими бісеринками
своїх колючих, як циганські голки, чорнявих поглядів
та не забувай твій демон в дорозі
з пронизливим до кості кришталевим поглядом
не забувай він уже в дорозі
нестримний як лють парової машини
пекло замерзло
він їде до тебе
зігріти
своє заморожене
серце
Ти хтів би розпорошитися на тисячі блискіток,
Які мало не щодня знаходиш чи то у моєму волоссі,
Чи то на шкірі
Ти хтів би обліпити собою кожне серце,
Аби від променів сонця все горіло щастям,
Дарованим тобою
Ти хтів би нагодувати всіх солодкими сливами,
Щоб сік їхній, сповнений твоєї ніжності,
Наповнив кожного
Ти хтів би вплести у волосся всім червоні стрічки,
Щоб кожен здавався собі красивим та неповторним, пов«язаним
з тобою яскравою смужкою любові…
Але де ти, де ти? Чи згубився у блискові мого волосся, зав»язавши
руки кривавою стрічкою?
Чи заліпив солодкий сік твої вії? Де ти? Де ти?
Тебе немає… Ти розтинаєш свою душу наодинці, щоб,
загорнувши у фольгу,
роздати кожному, лишивши трішечки більший шмат
для нас з тобою
я знала одного хлопця
в голові у якого оселилося пір'я
легке і біле, ніби стая
раннього осіннього снігу
й таке ж ледь помітне
пір'я потихеньку вбирало в себе
його трохи притомну свідомість
про це ніхто не знав, навіть сам хлопець
та навіть його їбонутий дідусь
що грав його в жопу, коли той не приносив
достатню кількість порожніх пляшок чи бабла
пір'я всотувало всі його переживання
і всю його любов до світу, так що
коли ми зустріли його разом з братом
одного тихого літнього дня на вулиці
хлопець зізнався нам, що він боїться всього, як вогня
-бо ж вогонь може спалити його окупантів
легкі пір'їнки настільки витіснили його думки,
що нав'язували кожен день йому нове ім'я
а своє перше ім'я він згадати уже не зміг
-замість спогадів були лише тихенькі мушки
і коли пір'я остаточно з'їло людину
воно вирвалося назовні великим сивим лелекою
серед сухого зимного колючого вітру
а суха оболонка лишилася лежати на землі
збирати пляшки, палити дешеве курево
й бути по-справжньому, неосознано
шасливим
ти ховаєшся від усього
від світу, світла й тіні
ніби за повністю запітнілим вікном
інколи проносяться повз
ледь видкі вогні ліхтарів
схожі за парою на жовті пушинки
через шпарини у склі інколи
проникають поодинокі пелюстки роз
просочуються стрункі клавішні аккорди
ти міцно тримаєш свою оборону
заліплюєш тріщини скотчем й пластирем
заливаєш цементом, замотуєш в ланцюги
наче напівмертвий дуб у міському парку
але знай, що одного разу
скло не витримає й розкриється, швидко,
наче зіниця під пильним сонячним світлом
й тоді настане
кінець
в дитинстві мені завжди
імпонував образ професора Плейшнера
мабуть, тому я й виріс таким
захудалим торчком, що злисіє до тридцяти
я годинами міг уявляти собі
як в бардачку з'являються нові годинники
і дивні мапи з сірими позначками на синьому тлі
й так не навчився ходити на лижах
я мріяв про квіти й мармурових метеликів
я бажав чистої й неосяжної істини
але мене завжди повертали раком
і давали несильного, але болючого, копняка
в дитинстві мені дуже сильно
імпонував образ професора Плейшнера
от і зараз сиджу на вікні й труюся
та не з портсигару і не цианідом
я буду чекати на тебе, люба
чуєш, я не засну без тебе
в порожній ванній, сам-один
з останньою сигаретою в пальцях
незабаром ти зайдеш повільно
тихо, наче повітря босе
обіймеш — сумувала, аякже —
проведеш по обличчю тонкими пальцями
вимкну світло, воно ні до чого
поставлю платівку старого Хукера
і ти розділиш зі мною склянку
п'янкого вина, тільки одну на двох
я буду чекати на тебе, люба
на твою ходу, урочисто чорну
це добре — врешті-решт покохати
смерть
«порибалимо вдвох, сидячи на хмарині?
уяви, там, внизу, ще багато здобичі
ти візьмеш свою розборну бамбукову
а я — новенький пластиковий спінінг»
і тут несподівано настає апокаліпсис
десь згори летять шматки жаб'ячих голів
потрьопуючи миршавою шкірою у повітрі
й бризкаючи веселою сукровицею у різні боки
можеш не перейматися — твою дівчину
вже накрила величезна масна зелена туша
а твій кращий друг сидить на гачку
і потихеньку стікає синьою кров'ю
ідеальний сценарій кінця, правда ж?
всі будуть врешті мертві й щасливі
мертві ж не мають жодних почуттів
але черепи їхні завжди посміхнені
навіть нічого не скажеш усупереч
смерть твоя буде усміхнена й зелена
а замість останніх повчальних слів
просто чваркнеш кишками по асфальту
«як у тебе, скільки зловив?»
«у мене дрібні всі, нічого такого»
тихо згортають леску, поправлять німби
розкривають зсивілі крила
о, блаженне місто
закутай нас димом з твого кадила
димом з смаком скловати й нікотину
о, блаженне місто
покропи наші голови твоїм єлеєм
бензином, масним й живильним, ледве притомним
о, блаженне місто
залікуй наші прогниваючі стигми
поцілуй нас креозотом й хлором у губи
о, блаженне місто
окрести нас, окрести тричі
в золотавому чані твоїх брудних водосховищ
о, блаженне місто
обріж нас, в тобі народжених
як ти обрізаєш мостами стовбури річок
о, блаженне місто
введи нас в нірвану щоденними мантрами
читай нам Сури з автомобільних клаксонів
о, блаженне місто
розіпни нас, розіпни грішних
розіпни на скелеті мертвої телевежі поміж антен
не дай нашим легеням вибухнути
не дай нашим серцям застогнати
о блаженне місто
будь ласка
вбивай нас пошвидше
