Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 ultimate truth / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

транспортне

Осінь іржею прогнила ущент.
Чорний метал залізничних доріг
тягнеться парами, тягнеться насипом,
з'єднує наші з тобою серця
стукотом сильних сталевих коліс
з ритмом в три чверті – кохання та вальсів

Хто ми такі? Пасажири німі,
наші слова розголошено диктором.
Погляди наші в посадці поховано.
Локомотив із вчорашнього в завтрашнє
тягне вантаж без приписки й адреси:
спогадів, записів, запахів осені

* * *

подивись яка погода зараз в Берліні
можливо тобі захочеться злітати на Кіпр
чи махнути в Буковель на лижі
сніг нападав і не знаєш чому радіти
ожеледі що вбиває престарілих людей
чи холоду що стискає як жах твої м'язи

ти знаєш як ненавидять тебе сусіди?
твоя школа і робота теж ненавидять тебе
можливо твої батьки не невидять тебе
варто сподіватися що вони тебе люблять
квартира в якій ти живеш точно ненавидить
але все одно кличе коли тебе нема'

ти поїдеш в Карпати на активний відпочинок
вона скиглитиме незачиненою кватиркою
плакатиме недокрученим краном на кухні
і ненавидітиме за твою відсутність у ній
хіба що сусіди можливо радітимуть
хоч комусь від того стає приємно

спробуй вийти на двір – він до нестями
тебе ненавидить – кожна сніжинка та промінчик
ненавидять тебе і навіть коти зі смітника
знайди собі інше місце кажуть вони
чи ти маєш інше місце куди піти?
куди тобі йти? куди маєш ти йти?

спосіб

налиплі листочки осінніх тротуарів
супроводжують нас – вечірніх перехожих –
під краплями дощу та світлом ліхтарів
коридорами вулиць на глибині першого поверху
осінь падає вниз, занурюється глибше в калюжі
вітер дме нам в лице безсоромно та хижо

ми ховаємось в ліжках наших кімнат
в теплоті телевізора, в ковдрі та меді
наш здоровий, наповнений спосіб життя 
й, відповідно, здоровий наш спосіб вмирання
безвідмовна методика затúшного побуту
марлево-білого, теплого, світлого

наші таргани 
             розбігаються 
                          по куточках
в пошуках крихт 
                солодких спогадів
твої мурахи по шкірі 
                     задоволено
знаходять мої 
              цілунки в шию
цей сентименталізм структурує нас
я вгадую твої бажання з півпогляду

ми на поверхні – дев'ятий бетонний рівень
там унизу надокучливо хлюпає носом осінь
вітер дме у вікно герметичне й прозоре, –
ніби наші скафандри та презервативи.
головне бути поруч, головне бути разом
нам з тобою – у будь-який спосіб
  • +14
  • 7 листопада 2009, 00:26
  • kornij
  • 21

подорожній

кольорова пригожість
подорожній дріб'язок
речі побутові
приреченість речень
зателефонь мені мила в ніч на станцію
де п'яні гуляки з частушками й танцями
мені до них однаково за 2 хвилини я зникну
задрипана зупинка, нічого, я звикну
дорога стискається мінімізується в просторі
вздовж неї сірі велетні – мовчазні бетонні красені
різнобарвна бездарність
привокзальні телепні
гроші на поїсти
на чай і на печиво
кольорова пригожість
подорожній дріб'язок
речі побутові
приреченість речень

я пишу есемеси в проміжках мобільного покриття
поки поїзд нас з тобою в різні боки розтягує
це схоже на четвертування – тортури середньовіччя
віддаляюсь від тебе, наповнююсь відчаєм
ти мовчиш: не відписуєш, не береш слухавку
подорож – це усамітнення, контемпляція, розлучення
довгі гудки, ніби краплі води вдаряють чоло
розчиняюсь в дрібницях натертих до лоску
подорожній дріб'язок
речі побутові
приреченість речень
  • +8
  • 2 листопада 2009, 22:44
  • kornij
  • 5

– – –

місяць прорізає дрібні хмаринки
листя натхненно наздоганяє кульочки
базари пусті вулиці безлюдні
школи поночах тужать за дітьми
мій вечірній час пити нечорний чай
дивитись у вікно і бачити

місяць ріже листя вже спиляних дерев
з порожніх тротуарів без пішоходів
без ліхтарів та лавок закоханих
будинки хитаються в такт музиці
своїх жителів – ритму їхніх рухів
ложечок у горнятках та цукру
  • +8
  • 31 жовтня 2009, 00:31
  • kornij
  • 4

LEGO

я хотів би бачити як ти спиш
слухати дихання, обережно цілувати очі
ніжно гладити твою руку
знову записувати про нас у віршах –
переважно неримованих, «бо ж як можна...»
але чомусь ми засинаємо одночасно

дивимось спільні сни, прокидаємось одночасно
читаємо ті самі поезії, слухаємо ту саму музику…
ми зліпилися, склалися разом
як дві детальки одного конструктора
і ми питаємо один одного:
чи ще насправді існують Ти і Я?

Sweet dreams

солодких снів тобі – як ром –
солодких і міцних як туга
як прикрість засинати в різних ліжках:
поцілувати тебе в щічку ніби друга,
роз'їхатись у різні сторони метро.
і дякувати, дякувати богові за тебе – тишком

приємних снів тобі, красивих слів – тобі
я напишу на ранок кілька віршів
п'янких солодких, ніби сни, як ти сама –
як мармелад, рахат-лукум… зефір ще –
палких – як і тепло твоїх обіймів
в солодкім сні життя, цій тихій марі
  • +7
  • 3 червня 2009, 00:30
  • kornij
  • 9

Remembering

Спогади. споглядаєш в минуле
торкаєшся пальцями до струн
торкаєшся музикою до чужих сердець
Ніжно. по краплі збираєш любов
черпаєш декою, наповнюєш до краю
аж поки не виливатиметься назовні –

На сцену, на інші інструменти,
в партер, в кінець зали, а тоді
В цьому морі зародиться дельфін
і витягне з дна кілька приречених душ
подарує їм таке просте але необхідне повітря
Після чого назавжди оселиться в твоєму контрабасі

Let's Get Lost

давай втечемо від усіх сховаємось
нехай вони думають що ми загубилися
будемо ніжитись всю ніч в любощах
намагаючись не відпустити цей день
не випустити один одного з обіймів
або просто заснемо міцним сном у спокої

а потім будемо важко прокидатися вранці
розплющувати напухлі сонні очі
докладаючи таких титанічних зусиль
аж здаватиметься що новий день народжується
і ми в ньому народжуємось наново
покидаючи тепле лоно ліжка
  • +6
  • 21 травня 2009, 01:28
  • kornij
  • 4

A Love Supreme

Верховна Любов
розбиватиме товщу бетонних стін
потужною акустичною хвилею
Розриватиме твої груди собою
Розтинатиме кокон самотності
уникаючи за можливістю надмірного болю

Kров твоя пульсуватиме
крокам її контрабасу в такт
її руки нестерпно ламатимуть гармонію та ритм
А ти з відкритим ротом
не знатимеш — втікати чи поглинати
золото її обертонів