заколисай мене серед тихого шурхоту
колес, що невтомно долають відстань
серед стін, що пошорхло побілкою муркають
міцно схопивши себе за кисті

заколисай мене під блакитним неоном
під водою в повітрі, що б'є наскрізно
щоб я несвідомо і дуже сонно
говорив про тихі горні обійстя

заколисай мене ніби щиро і марно
ніби господа що не поминають всує
заколисай мене серед розбитої тари
і розбуди мене,
чуєш?

вийди на міст подивися як падає в ріку сніг
подивися як тихо вплітається в воду трава
подивися як серед сніжинок непропорційно товстих
б'ються цементні серця й небо водою става

вийди на міст подивися на сонце якраз навпроти
випусти у студень холодного ранку всі наруги
торкнися пальцем реальності але в польоті
будь ласка спіймай мене за руку

гарна робота для Будди — сидіти в книгарні на ксероксі

медитувати на тихе дзижчання внутрішніх коліщаток

зранку спостерігати, як дим над стеклами стелеться

ввечорі замкнені двері, йдучи, за собою лишати

чисто голити лисину, пахнути струнко озоном

в зеленому набувати ледь мрійливого вигляду

варити собі чаї тільки з води негазованої

щоб ці чаї остигали й їх було можна вилити

читати сутри серед величезних завалів ватману

посміхатись, дарувати цукерки відвідувачам

поступово приводити в досконалість свій Атман

й йти у нірвану, кудись далеко, на Видубичі

я помру серед стомлених запальничок
під вікном, що повільно стікає униз
абсолютно позбавився я старих звичок
до нових же, на жаль, іще не доріс

серед порожніх та зимніх бляшанок
які вже розтратили свою снагу
серед паперів, залитих віршами
що ледве тримають їхню вагу

серед будинків, утиканих цеглою
серед трамваїв, стрижених під каре
серед думок, в міжусобицях вже полеглих
серед самого себе, що скоро помре

знаєш, I never loved that city
знаєш, I never loved that sky
брудні чорноземи, бетоном залиті
засмічений хмарами небокрай

тут бродять пенсіонери чахлі
тихо танцює у трубах газ
ще б'ється до сонця колючий щавель
триває гіркий полиновий джаз

а коли бачу грозу розквітлу
тільки єдине ламає кайф:
знаєш, I'll never love that city
знаєш, I'll never love that sky

очі твої — дві пігулки блакитні
щоб не боліли рани загоєні
пальці — шприці, що болем залиті
на чверть із радістю, задля засвоєння

згадай той холодний початок жовтня
ламку траву, теплотрас кілометри
згадай, як зіниці, сонцем заповнені
контрастували із сірим светром

шкіру ліфта я ключами роздряпую
лаковану й тиху, неначе із льоду
я вже вийшов з трагічного зáпою
головне — то відсутність циклону зі сходу

я закинусь снодійним з зірок
зачиню вікно на замок
й рівно за десять хвилин
засну один

зерносховища, осінь, листом переповни
стомленим й сірим старим собакою
й паморозь різко натисне на скроні
так різко, що якби вмів, то заплакав

ти почуєш, як довга відстань між нами
інеєм, ніби калюжі, береться
і не врятуєшся вже словами
молитвами власного Тома Уейтса

я вже майже розсіяв свій тихий спротив
життю, мов лимону прогорклій м'якоті
і сонце встане — точно на сході
і сонце сяде — точно на заході

коли відкинути всі бинти
перуки пластирі і светри
то перед нами з'явишся ти
будинок з сірим повітрям спертим

твій фундамент ламкий з мультфільмів зробив
невідомий масон з невідомих армій
твій пульс-то як зграя дивних птахів
водночас цілий і фрагментарний

достовірно і певно не знає ніхто
твої пісні, ні хто ти ні де ти
і що гріє тебе не серця тепло
а лиш вуглинка від сигарети

за небо хмарне вчепитись поглядом
завести у друзі крилатих комашок
й безщадно чинити над ними досліди
спокутуючи гріхи — їх та наші

приймати спиртне без дози без розбору
зігріти тіло, залити душу
ловити пальці чужі без дозволу
ловити пальці чужі незмушено

розбиратись у чомусь чудово все знаючи
ставити коми ставити крапки
поспішати аби твої кислотні дощі
не встигли завчасно вронити краплі

дістати собі коханку дивну
очі із льоду, губи із перцю
чекати аж поки пісочний годинник
нарешті кудись перевернеться

…
й побачиш в кінці конвеєра
що не має кінця, повір
за стогоном річки за глюченням плеєра
ЩО ховається в свіжій траві

Weeks turn into months
Months turn into years
Reaching the same conclusions
Gathering up the fear
© Depeche Mode

колись я ще повернуся до цих будівель
напівзруйнованих старих підвалів
давно недоспівані нами мотиви
згадаю не раз я, згадаю із жалем

та зараз у мене нова хатина
без стін, без стелі, завіс на вікнах,
час плине повільно як тягнеться слина
та сподіваюсь, що й звідси зникну

щезну ураз, як зникають мутанти
в дешевих американських фільмах
а поки чекаю, наспівую мантри
сьогодні я вільний