Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 poetry / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

транспортне

Осінь іржею прогнила ущент.
Чорний метал залізничних доріг
тягнеться парами, тягнеться насипом,
з'єднує наші з тобою серця
стукотом сильних сталевих коліс
з ритмом в три чверті – кохання та вальсів

Хто ми такі? Пасажири німі,
наші слова розголошено диктором.
Погляди наші в посадці поховано.
Локомотив із вчорашнього в завтрашнє
тягне вантаж без приписки й адреси:
спогадів, записів, запахів осені

the toilet poetry ( Спільно з Асоціальним Невротиком )

Туалети в моїй гавані наче потопельны кораблі
я сиджу на 80 кілограмовому туалеті і читаю
туалетну поезію,
судини мого мерця звужуються
від ванільних мотивів якими вкрита
покришка мого унітазу
моя юніть поветається до мене,
коли я тут.

Так, я бачу зорі, зорі туалетної романтики,
Зорі Кортасара і тарганів Кафки
Моя рука сиплеться в передчасних метеостазах
Місцевого протекторату онанізму і дешевої
арт-поезії

Так, я бачу дощ, що падає в цій кімнаті, можливо це
праски, що вирівнюють туалетну качечку,
можливо це трава, яку я вкрав в гіппі в юності,
оооооо юність ти вертаєшся срібними долонями
середньофариканської кішки, цнотливим мозком
тупого охоронця супермаркету, з пітьмою, що
падає в западини унітазу.

Чудесна трава покриває цю ленд
зі свіжими запахами,
я згадую коханку сонця Люсу,
і моя рука починає мимовільно сіпатись знову
це все не звичайно. Люся надто велика, в сенсі,
надто багата душею для моїх скромних апартаментів,
дивлячись на неї я думаю про туалетну поезію
про туалетну турбіну, про туалетну качечку для душі.

Елвіс

Я люблю автора веселих пісень Елвіса Преслі,
його дітей, братів, сестер,
не подумайте тільки що якийсь там дезертир чи маніяк
я простий його шанувальник
прихильник випити вина й потрахати офіціянток
прихильник склідночуттєвих віршів і музових проституток

з довгими та чорними лакованими нігтями;
Я прихильник так званих „методів візуалізації”
З котрими можна розширювати свідомість до божевільних меж
Без вживання морфію чи інших наркотиків
Я той, хто пише вірші.
Я їх власник

Я прихильник Елвіса, бо під його музику
вни пишуться легко, так, наче
хтось трахається в брутальному порно
без талона 99-ти життів.
Я прихильник всього,
що можна досягнути власними силами

Я сексуальний міф про поруйнування Єгипту
Я прихильник аутентичної музики, журналів для чоловіків та
Рівномірних статевих зносин.
Я не революційонер, а всього лиш
потаємний прихильник усіх земних революцій
і від сьогоднішнього дня я вежу журнал

куди вписую кожну дію і кожен рух свого тіла
Саме так я створюю вірші:
Під хаос і порожнечу чужих квартир

* * *

подивись яка погода зараз в Берліні
можливо тобі захочеться злітати на Кіпр
чи махнути в Буковель на лижі
сніг нападав і не знаєш чому радіти
ожеледі що вбиває престарілих людей
чи холоду що стискає як жах твої м'язи

ти знаєш як ненавидять тебе сусіди?
твоя школа і робота теж ненавидять тебе
можливо твої батьки не невидять тебе
варто сподіватися що вони тебе люблять
квартира в якій ти живеш точно ненавидить
але все одно кличе коли тебе нема'

ти поїдеш в Карпати на активний відпочинок
вона скиглитиме незачиненою кватиркою
плакатиме недокрученим краном на кухні
і ненавидітиме за твою відсутність у ній
хіба що сусіди можливо радітимуть
хоч комусь від того стає приємно

спробуй вийти на двір – він до нестями
тебе ненавидить – кожна сніжинка та промінчик
ненавидять тебе і навіть коти зі смітника
знайди собі інше місце кажуть вони
чи ти маєш інше місце куди піти?
куди тобі йти? куди маєш ти йти?

подорожній

кольорова пригожість
подорожній дріб'язок
речі побутові
приреченість речень
зателефонь мені мила в ніч на станцію
де п'яні гуляки з частушками й танцями
мені до них однаково за 2 хвилини я зникну
задрипана зупинка, нічого, я звикну
дорога стискається мінімізується в просторі
вздовж неї сірі велетні – мовчазні бетонні красені
різнобарвна бездарність
привокзальні телепні
гроші на поїсти
на чай і на печиво
кольорова пригожість
подорожній дріб'язок
речі побутові
приреченість речень

я пишу есемеси в проміжках мобільного покриття
поки поїзд нас з тобою в різні боки розтягує
це схоже на четвертування – тортури середньовіччя
віддаляюсь від тебе, наповнююсь відчаєм
ти мовчиш: не відписуєш, не береш слухавку
подорож – це усамітнення, контемпляція, розлучення
довгі гудки, ніби краплі води вдаряють чоло
розчиняюсь в дрібницях натертих до лоску
подорожній дріб'язок
речі побутові
приреченість речень
  • +8
  • 2 листопада 2009, 22:44
  • kornij
  • 5

на річці Стикс

«порибалимо вдвох, сидячи на хмарині?
уяви, там, внизу, ще багато здобичі
ти візьмеш свою розборну бамбукову
а я — новенький пластиковий спінінг»

і тут несподівано настає апокаліпсис
десь згори летять шматки жаб'ячих голів
потрьопуючи миршавою шкірою у повітрі
й бризкаючи веселою сукровицею у різні боки

можеш не перейматися — твою дівчину
вже накрила величезна масна зелена туша
а твій кращий друг сидить на гачку
і потихеньку стікає синьою кров'ю

ідеальний сценарій кінця, правда ж?
всі будуть врешті мертві й щасливі
мертві ж не мають жодних почуттів
але черепи їхні завжди посміхнені

навіть нічого не скажеш усупереч
смерть твоя буде усміхнена й зелена
а замість останніх повчальних слів
просто чваркнеш кишками по асфальту

«як у тебе, скільки зловив?»
«у мене дрібні всі, нічого такого»
тихо згортають леску, поправлять німби
розкривають зсивілі крила
  • +2
  • 2 листопада 2009, 02:19
  • capelist
  • 6

псалтир 1

о, блаженне місто
закутай нас димом з твого кадила
димом з смаком скловати й нікотину

о, блаженне місто
покропи наші голови твоїм єлеєм
бензином, масним й живильним, ледве притомним

о, блаженне місто
залікуй наші прогниваючі стигми
поцілуй нас креозотом й хлором у губи

о, блаженне місто
окрести нас, окрести тричі
в золотавому чані твоїх брудних водосховищ

о, блаженне місто
обріж нас, в тобі народжених
як ти обрізаєш мостами стовбури річок

о, блаженне місто
введи нас в нірвану щоденними мантрами
читай нам Сури з автомобільних клаксонів

о, блаженне місто
розіпни нас, розіпни грішних
розіпни на скелеті мертвої телевежі поміж антен

не дай нашим легеням вибухнути
не дай нашим серцям застогнати
о блаженне місто
будь ласка
вбивай нас пошвидше
  • +7
  • 2 листопада 2009, 01:25
  • capelist
  • 8

до складного питання про моє віросповідання

Босху й Клаусу Номі

я вже стомився стукатись в зачинені двері
втомлено йду сутінню вже не святої землі
попираючи ногами камені й рештки кісток
біле волосся на фоні порожньої ночі

моє виснажене серце мало б давно спинитись
та все ж потроху волочиться за мною серед стигмат
землі, вбитої й безліч разів згвалтованої
прив'язане ланцюжком м'язів до залишків зсохлих ребер

гниль довкола гниль й розлите вино,
мовби сукровиця із фурункул, витікає
з безлічі мертвих очей серед зчерствілого хлібу
саме там, де відсутня бруківка

Ісусе, чуєш мій стук, вийди надвір й подивися
ми всі помираєм під цим посіченим небом
створи нам veritas, влий в наші спраглі судини
або хоча б віддай нас до якогось іншого батька

silence

ніколи не вірте людям
які кажуть що смерть ховається
прямо отут, за рогом, у кроці
або як диявол — в сирі

ніколи не вірте людям
що кажуть, що смерть — це мука
сповнена страхом, долита панікою
що ніби боляче помирати

ніколи не вірте таким людям
насправді смерть — надзвуковий винищувач
так само тиха, так само швидка й несподівана
так само смертельно небезпечна

ніколи не вірте цим підступним людям
коли ти в кабіні — тобі тепло й затишно
а навколо тебе — дика турбулентність
перемелює зелені дерева й домашню худобу

ніколи не вірте людям
взагалі краще нікому
навіть смерті
нікому ніколи не вірте

----

знаєш, I never loved that city
знаєш, I never loved that sky
брудні чорноземи, бетоном залиті
засмічений хмарами небокрай

тут бродять пенсіонери чахлі
тихо танцює у трубах газ
ще б'ється до сонця колючий щавель
триває гіркий полиновий джаз

а коли бачу грозу розквітлу
тільки єдине ламає кайф:
знаєш, I'll never love that city
знаєш, I'll never love that sky