Передостання кабінетна зустріч цього сезону — це зустріч, на яку «Кабінет» чекав майже півроку. Цього разу гість нашої літературної кав’ярні – поет світової слави Томас Венцлова. Філолог і поет, близький друг Бродського і Чеслава Мілоша, литовський дисидент, викладач Єльського університету, дослідник російської поезії Сібного віку — все це Томас Венцлова, який протягом цієї зустрічі розповів таке:
— свою біогафію і творчий шлях;
— вірші «Холод сумерек встретил меня…», «Постой, постой, во фразе пульса нет…», «Улица Пестеля» (спершу литовською, потім російський переклад), «Среди других новостей, более срочных…», «Памяти Генкуса Гапенчкуса», «Ormond Quay», «На горной гряде вблизи Йордана», всі з автокоментарем;
— відповідаючи на питання «фізкультурного радикал-реформатора», розповідає про Йєльський та Гарвардський університети, свої спортивні досягнення, релігійну позицію та трактує стих з Біблії;
— називає 7 улюблених книг;
— на прохання Віктора Неборака порівнює російську й польську літературу XIX ст.
— пропонує свою версію канонів російської, польської та литовської літератур XX століття;
— про Чеслава Мілоша;
— про поетику барокко;
— про письмо нерідною мовою, в т.ч. про американського поета Дерека Уолкота та литовського поета й режисера Йонаса Мякаса.
Розмова велася російською та українською.

◄ Скачати подкаст ►

Сергій Жадан — найвпливовіший серед молодшої генерації український поет, (про нього прийнято говорити, як про поета, забуваючи при цьому про те, що його прозові твори мають значно більший розголос і вплив, але в «Кабінеті» він виступав саме в поетичному амплуа). Він був не дуже охочих до розмови, компенсуючи це тривалим рецитуванням власних віршів та обіцянками потішити Львів своєю присутністю у вересні. Незважаючи на «некабінетівський» день (неділя замість середи), публіка переповнила невеличкий зал кав’ярні і поводила себе доволі гречно. Автограф-сесія опісля тривала понад півгодини. Переважно мова йде про останню збірку Жадана «Ефіопія», з неї ж і читаються всі вірші.;
— «Час працює на мене...»;
— «Третій день крізь сутінь масну...»;
— «Смерть моряка річкового флоту...»;
— «Я завжди з повагою ставився до олімпійського руху та професійного спорту...»;
— «В серпні тепло витікає з кварталів...»;
— «Радість — це те, що дається з боєм...»;
— «Море дихає чорним теплом...»;
— «Ти довго тримався за наші місця...»;
— «Чорна зоря арештантів...»;
— «Той, хто говорить про смерть і час...»;


( Читати далі )

Цей епізод подкасту – особливий. Традиційний модератор і епізодичний гість помінялися в ньому місцями: це запис із презентації збірки Юрія Кучерявого «Пам’ять і місце» (Київ, Факт, 2009, серія «Зона Овідія»,) модерована Віктором Небораком. Вона відбулась 3 червня о 18 год. в арт-клубі «Квартира 35″ (Львів, вул. Вірменська 35).

Нареші Юрко Кучерявий продемонстрував свою здатність не тільки витискати всі ментальні соки із запрошених гостей, але й власну поетичну соковитість. З усіх попередніх це найінтелектуальніший епізод – як віршами, які в ньому звучать, так і градусом інтелектуальної напруги самої розмови.

— Неборак відкриває вечір і представляє автора та збірку;
— Кучерявий читає й коментує вірші „Тепер“, „Лущення гороху“, „Стріли святого Себастьяна“, „Вірменія“, „Tomuli“, „Трансляція у студії“;
— Неборак читає уривок до післямови Олега Лишеги до цієї книжки, Кучерявий її коментує;
— Кучерявий розмірковує про свого потенційного читача;
— філософський діалог про порожнечу, Ніщо й начало сущого;
— вірші „Не знаю (до Віслави Шимборської)“, „Могила Антонича“, „Я не промовлю тебе…“, „Четверта свічка“, „Воскресіння“,
— відповідаючи на питання, розповідає про Антонича;
— коментар Олега Лишеги;
— наостанок Кучерявий читає вірш „До Олега Лишеги“;
— коментар Ігоря Калинця.
Скачати подкаст


( Читати далі )

У цьому подкасті ми представляємо вам двох — безперечно, знаних вам — молодих поетів з протилежних точок України: Олега Коцарева з Харкова та Остапа Сливинського зі Львова. Вони часто виступають разом і чудово відтіняють один одного. Їх протиставляє не тільки географія, але й стилістика. Їх об’єднує не тільки покоління, а й філологічність їх поезії. Вони зовсім різні, але вони обоє розвивають українську мову. В цьому контрастному подкасті лагідний Сливинський та жорсткий Коцарев розповідають про таке:
— Сливинський читає та коментує вірші зі збірки «М’яч у пітьмі»: «15 секвенцій», «Для Сюзі», «Лімбо», «Єва», «Сніданок на траві», «Lauffeuer», «Небо над Берліном»;
— Коцарев читає вірші зі збірки «Мій перший ніж»: «Будні городян надтонкої організації», «Вступ до інфляції», «Моя приятелька», «Зовнішнє тестування», «Пісня працює, як годинник», «Архітектурні досягнення», «На пагорбі»;
— говорять про творчість один одного як критики;
— розповідають про витоки своєї творчості та літературні орієнтири;
— Коцарев розповідає львів’янам всякі цікавинки про Харків;
— про роль топосу в написанні віршів;
— про дорослішання й мандрівки;
Сливинський читає чотири короткі вірші під загальною назвою «Полум’я» та вірш «Останній лист»;
Коцарев читає «Будівельні блакитні крани…», «Фервекс», «Лев, чорт і козел», «М’ячі голів», «Homo viator», «На моєму місці», «Нічне бомбардування», «Внутрішня логіка»

◄ Скачати подкаст ►

Один з найяскравіших сучасних поетів Росії/України. Одна з найвпливовіших персон в українському літпроцесі. Видає журнал культурного опору «ШО», проводить популярний фестиваль поезії «Київські лаври», один із засновників українського слему. Живе у Києві, пише вірші російською мовою. У Львові власні вірші читає надзвичайно рідко.
Для початку читає вірші: «Крыша этого дома», «Бэтман Сагайдачный», «У первого украинского дракона были усы», «Манас», «Зимний призыв»,, «Жил в Херсоне один циклоп», з циклу «Приборы бытия», «Цирковые», «Шелкопряд», «Мумия винограда…», «Чем отличается парикмахер от херувима…», «Прикосновение», «Непокорные космы дождя…», «Отплывающим», «Рождественская», «Курение Джа», «Патефон», «Юношеская».
Та розповідає:
— про нову книгу віршів «Бетман Сагайдачний» і як вона виникала;
— про журнал «ШО» і чому він в ньому не друкується;
— про історію виникнення фестивалю «Київські лаври» і цьогорічний фестиваль;
— про адміністрування та принципи функціонування фестивалю;
— аргументує відсутність літературного процесу в Україні;
— про те, як у нього випрацьовувалася власна поетична естетика;
— жорстко критикує і пробує знайти причини актуального стану в українській літературі;
— аналізує проблеми українського роману;
— про український слем.
◄ Скачати подкаст ►

Олександр Денисенко — і прозаїк, і драматург, і актор, і режисер. А ще він син відомих батьків: його батько, Володимир Денисенко, — український кінорежисер, який зняв багато популярних стрічок; мама, актриса Наталя Наум, — зірка українського кіно, незабутня Галя з фільму «За двома зайцями» (було багато й інших зіркових ролей). Сам Олександр закінчив ВДІК (майстерня Сергія Бондарчука). Багато грав як актор, чимало зняв як режисер, творив як сценарист. Широкого розголосу набула в Україні його п’єса про особисте життя Тараса Шевченка — «Оксана» (у Національному театрі імені Івана Франка за нею поставили спектакль під назвою «Божественна самотність»).

Денисенко — представник тієї української високої культури рядянської доби, яка зникає пропорційно смертності її носіїв та яка не має жодного продовження в культурі України сучасної. Однак цей пласт культури більш ніж заслуговує на увагу — це те, що асоціювали у українсьвом протягом доброї половини століття.
У цьому подкасті Олександр Денисенко розповідає про:
— свої книжки «Душа ріки» та «Сердечний рай» та про п’єсу «Оксана»;
— необхідність нового прочитання Шевченка;
— реакцію Богдана Ступки на п’єсу «Оксана»;
— те, як не слід писати п’єси;
— сперечається, що важливіше в прозі — мова чи сюжет«
— Василь Габор розповідає, чому „Душа ріки“ була видана в серії „Приватна колекція“ (яку Габор впорядковував);
— читає фрагмент з „Долі“ Шевченка і пропонує свою його інтерпретацію
— читає фрагмент з книги новел „Душа ріки“.

Партнер подкасту — видавництво „Піраміда“.

Скачати подкаст
Решта випусків літертурного подкасту kabi.net завжди на dzyga.com/podcast

Олександр Денисенко — і прозаїк, і драматург, і актор, і режисер. А ще він син відомих батьків: його батько, Володимир Денисенко, — український кінорежисер, який зняв багато популярних стрічок; мама, актриса Наталя Наум, — зірка українського кіно, незабутня Галя з фільму «За двома зайцями» (було багато й інших зіркових ролей). Сам Олександр закінчив ВДІК (майстерня Сергія Бондарчука). Багато грав як актор, чимало зняв як режисер, творив як сценарист. Широкого розголосу набула в Україні його п’єса про особисте життя Тараса Шевченка — «Оксана» (у Національному театрі імені Івана Франка за нею поставили спектакль під назвою «Божественна самотність»).

Денисенко — представник тієї української високої культури рядянської доби, яка зникає пропорційно смертності її носіїв та яка не має жодного продовження в культурі України сучасної. Однак цей пласт культури більш ніж заслуговує на увагу — це те, що асоціювали у українсьвом протягом доброї половини століття.
У цьому подкасті Олександр Денисенко розповідає про:
— свої книжки «Душа ріки» та «Сердечний рай» та про п’єсу «Оксана»;
— необхідність нового прочитання Шевченка;
— реакцію Богдана Ступки на п’єсу «Оксана»;
— те, як не слід писати п’єси;
— сперечається, що важливіше в прозі — мова чи сюжет«
— Василь Габор розповідає, чому „Душа ріки“ була видана в серії „Приватна колекція“ (яку Габор впорядковував);
— читає фрагмент з „Долі“ Шевченка і пропонує свою його інтерпретацію
— читає фрагмент з книги новел „Душа ріки“.

Партнер подкасту — видавництво „Піраміда“.

Скачати подкаст
Решта випусків літертурного подкасту kabi.net завжди на dzyga.com/podcast

Киянин Олесь Ільченко відомий як поет, журналіст, перекладач та автор доволі відвертої еротичної лірики. Він просто універсальний літератор: в його доробку є і поезія, і проза, зокрема белетристика, і дитячі твори. Маюуть, основна риса його текстів — несподівана нажністьу ставленні до слова й до описуваних подій.
На зустрічі в «Кабінеті» Олесь Ільченко говорив про таке:
— подвійне членство в СПУ і АУП«;
— біологію, свою першу спеціальність;
— свій роман „Місто з химерами“;
— відмінність між прозою й белетристикою;
— свою теперішню творчість в загальному;
— дитячу й підліткову літературу;
— старий Київ;
— про свою репутацію „біологічно активного поета“;
та читав вірші зі збірок „Деякі сни, або Київ, якого немає“, Розмови перед тишею» та «Міста і острови».
Скачати подкаст

Він поет, який стоїть в ряду поетичної традиції сучасних Ричарда Уілбера, Томаса Венцлови, Йосипа Бродського, Марка Стренда, Деніела Уайсборта та ін. В українській літературі Галини Петросаняк, частково Юрія Андруховича і Віктора Неборака. Його віршів стосується сказане Бродським про Венцлову: «Щоб подорожувати в часі, вірші мусять володіти неповторною інтонацією і поглядом на світ, який не зустрінеш ніде поза ними. Вірші Венцлови сповнюють ці умови вповні.» Щоправда, якість роботи з культурою в поезіях Прилуцького вам відкриється тільки тоді, коли ви продеретеся (при цьому сильно вивалявшись) крізь зовсім інший філологічний пласт.
На зустрічі в «Кабінеті» Сергій Прилуцький Prylucki розповів про:
— свою схильність до зміни місць і трохи про себе;
— прочитав нові вірші та вірші з книги «Дев’яності forever»: «Чотири пляшки пива та твій фотознімок», «Контурна карта пам'яті», «Джаз», «Курортна історія», «Клуб мертвих», «Готель любові», «Коли кубики були молодими», «1939 рік», «Я поїду звідсіль…» та інші;
— поезію Алєся Рязанова (це знаменитий білоруський поет) та його важливість для власного поетичного світогляду;
— довге дихання в поезії;
— двомовну ситуацію в білоруській та українській літературі;
— Пістончика (pistonczyk.livejournal.com) та свого співавтора;
— проблеми ангажованої літератури;
— улюблених авторів — Граса, Музіля;
— освіченість та літературу.

Прилуцький говорить білоруською, слухачі й модератор — українською.
◄Скачати подкаст►

Цей подкаст знову не стільки літературний, скільки культурно-політичний. У ньому ви почуєте запис зустрічі з кримсько-татарською журналісткою й письменницею Лейлею Алядіновою, співмодеровану істориком-сходознавцем Анатолієм Івченком. Якщо ви хочете дізнатися, що за народ — кримські татари, як їм живеться на колись їхній землі та як при цьому виглядає їхня культура — цей подкаст для вас.

У ньому ви почуєте таке:
— історико-антропологічний вступ від Анатолія Івченка про зв’язок татар зі Львовом;
— про всі (обидві!) українські книжки перекладів з кримсько-татарської;
— Алядінова розповідає про економічне й культурне становище кримських татар в сучасному Криму;
— Алядінова читає есе спершу кримсько-татарською мово, потім його переклад російською;
— Івченко читає уривок з історичної повісті Алядінової «Тюркан — донька великого кагана»;
— Івченко розпитує Алядінову про літературу, мультфільми, періодику кримсько-татарською мовою;
— про стереотипи та політичні ігри навколо кримських татар.
Лейля Алядінова говорить російською, інші учасники — українською.