«порибалимо вдвох, сидячи на хмарині?
уяви, там, внизу, ще багато здобичі
ти візьмеш свою розборну бамбукову
а я — новенький пластиковий спінінг»

і тут несподівано настає апокаліпсис
десь згори летять шматки жаб'ячих голів
потрьопуючи миршавою шкірою у повітрі
й бризкаючи веселою сукровицею у різні боки

можеш не перейматися — твою дівчину
вже накрила величезна масна зелена туша
а твій кращий друг сидить на гачку
і потихеньку стікає синьою кров'ю

ідеальний сценарій кінця, правда ж?
всі будуть врешті мертві й щасливі
мертві ж не мають жодних почуттів
але черепи їхні завжди посміхнені

навіть нічого не скажеш усупереч
смерть твоя буде усміхнена й зелена
а замість останніх повчальних слів
просто чваркнеш кишками по асфальту

«як у тебе, скільки зловив?»
«у мене дрібні всі, нічого такого»
тихо згортають леску, поправлять німби
розкривають зсивілі крила