Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Usetobo / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Пам’ятаєш

Тієї ночі
ми розмовляли животами і пальцями
і твій для обручки щось без упину шепотів

Ти вже знала
що навіть перший поцілунок буває двічі
чим тобі полюбилась та річка

Я вигадував і креслив нові сузір’я
на білому небі із двома місяцями

Ми ніяк не могли заснути
хоча здавалось що вже вічність не спали
щось важливе не було сказане
і ми говорили щоб випадково зачепитись
за те що сховалось

Ти знати хочеш усі мої пальці
а мені хоча б твого четвертого
того що ім’я забув
нехай шепоче

Ось два яблука
одне тобі
одне мені
як того ранку
пам’ятаєш
  • +13
  • 12 квітня 2014, 23:56
  • Usetobo
  • 2

Шелест

Ти вершниця сов
а я ховаюся в яблунях на схилах ріки

Розкажу як уперше побачив тебе
і листок цей досі в моєму оці

Розкажу як росте кам’яна трава
згори донизу
як слід обіймів і рук старий поїзд бере
крутячи грайливо хвостом
як буває ніч світліша від простого дня
і місяць здається живим
і шаріється як п’ятикласник

Ти розкажеш де очі шукати всіх тих
хто поснув
і знайдемо твої
а мої не знайдем бо заснути ніяк

От кишені мої будуть напхані пір’ям від сов
випадково загубленим
ти прийдеш і найбільшу пір’їну з собою узявши
захочеш мінятись на яблуко
а гілку ніяк не вибереш

Твої сови залишать у небі слід
і на острові дім майорітиме
і чи іти до нього а чи пливти
чи відчути себе павуком у тебе в руках
і невидимий міст прокладати

Твої сови
сови твої посідали на яблуневих гілках

Я ще довго тобі шелестітиму
  • +11
  • 26 березня 2014, 01:33
  • Usetobo
  • 1

Голос

Коли з дерев осипалася риба
я не чув запахів
я не пам’ятав як заснув
я не знав куди зник твій голос
який беріг на якийсь чорний день

Що можна зловити сьогодні на наживки черевиків
тільки цю осінню рибу
щоб одразу відпустити

Знімаю птахів із гачків
тремтливими пальцями
тремтливими губами
не вивчивши їх імен
просто птах собі і птах

Що можна забути коли птахи обростають лускою
геть усе
що можна пробачити
все на світі

Бо усе стишується
зупиняється
як механізм старого будильника

Я намагаюсь не проронити ні звуку
можливо десь між лусочками котрогось птаха знайду твій голос
який дзвенітиме дзвенітиме дзвенітиме
і я не захочу більше прокидатись

Камінь дощу

«Камінь дощу» – поезія з присмаком містики. Загадково і напружено розгортаються її образи, складаються зі складних комбінацій розмаїтих елементів метафори. Є чого стривожитись, але часто заспокоїти може сюрприз – котрийсь несподіваний і милий поворот: «вітер кладе мене до потайної кишені не читаючи». Такі сюрпризи й досить вибаглива предметність забезпечують книжці «Камінь дощу» належний градус цікавості – про витрачений час її читач і читачка не пошкодують. (Олег Коцарев)

Лесик Панасюк підходить до писання обережно, притишено, іноді наголошує на певних образах кілька разів, ніби має до них особливу манію. Книга «Камінь дощу» іноді хрипить, але не болить, і ми маємо дякувати за це. Натомість кожен його вірш нагадує квітку, яку він дістає для дівчини з рукава – і сюрприз, і замилування. Книга дозволяє з додатковою уважністю прислухатися до завіконної тиші, написати смс давньому другу. Лесик Панасюк колись докопирсається до загальної мудрості і буде ходити між тінями деревами, як це роблять нині Лишега чи Голобородько. Вірші Панасюка – це настрій зачудовано-вмиротвореного спектру, з обов'язковими кількома оригінальними спостереженнями у ремарках до цього стану. Після читання його віршів хочеться малювати – простим олівцем, по великому шматку паперу, кілька контурів. І, що суттєво, грифель жодного разу не зламається. (Павло Коробчук)

«Камінь дощу» – збірка тривожна, і водночас – спокійна. В ній немає гострих кутів, проте є пронизливі образи, герметичний сюрреалізм, що дозволяє поглянути на предметний світ з несподіваної точки зору. Внутрішня побудова «Каменю дощу» – це майже безупинний діалог ліричного героя та Іншого («ти»), і замість справжніх подій і предметності тут – альтернативне існування реальності у напівтонах і напівтінях. Лесик Панасюк виписує поезію, ніби підбирає ключі від цього світу, ніби крутить коліщатка із числами коду: найважливіше для нього – щоби всі образи стали на своє місце – і вірш набуде краси, щоби всі вірші стали у струнку структуру – і вийшла міцна і сильна збірка – «Камінь дощу». (Богдан-Олег Горобчук)

Можна прийти і БЕЗКОШТОВНО отримати книгу «Камінь дощу» у львівських кнайпах-партнерах «Форуму видавців»: CoMMuna, Кав'ярня Леваковського і галерея Dzyga.

Завантажити електронну версію збірки можна тут:
www.avtura.com.ua/book/1208/getfile/
а погортати тут:
issuu.com/usetobo/docs/lp_kamin_doshchu_issuu

The Instruments of Warmth

The beavers chewed on us and dammed up the river
we are lying in the water obediently rising its level
stopping the stream

Yet how many instruments of warmth one could turn us into

Now all we are left with is to listen to a transparent thin reed-pipe of the horizon
a tambourine of the sun with golden rattles

The freshwater fish make of us an excellent loom
they jump like spindles amongst the threads of water
soon there will be a new cover

Children running towards the river don’t notice us
they splash splatter spoil the design of the water’s surface
even if they noticed us they would not recognize us

The beavers take so much joy in us
they embrace their little kits
telling them where we were found and how we were chewed on

We clenched our branches in a tight grip
we got wrapped by the water

Now all we are left with is to listen to a French horn and the pipes of clouds
the violins and the altos of migrant birds

The beaver slaps his tail against the water
while our hornpipes wholeheartedly play each other sleepy tunes

* оригінал:
slonyk.com/blog/13945.html

** переклад А. Ковальової

Що мені

А що мені
хапатися за твої легені
що пливуть вітровою річкою
чи не скидати твоє волосся
зі свого одягу

Я намагаюсь впіймати твій погляд
наче застібнути сорочку у повітрі
але не розумію куди ти дивишся
і чи взагалі дивишся
якими нитками пришиті ґудзики твоїх зіниць

Що мені лишається
поки ти ще не поїхала
продовжувати робити дурниці
як дитина ні на кого не зважаючи і зі сміхом
чи вигадувати що тобі має наснитись
щоби не прокидалась від сліз

Якби твою білу сукню
обмалювати звірятами
ти б випустила їх у найкращому лісі
довго з ними прощаючись

Якби ти заснула у найкращому лісі
то прокинувшись виявила б
що подол твоєї сукні тепер обріс квітами

Якби впіймати твій погляд
і розгледіти зелені зірочки

Я не застібнув сорочки у повітрі
іду тепер з вокзалу розхристаний
наче мені найтепліше цієї осені

І що лишається
тільки вірити тобі
твій запах
якийсь хиткий човен всередині

Без дому

Я вигнаний з дому
хоча й не виходив за двері
навіть не відчиняв вікно
але із дому вигнаний

Ти загубила мурашинку світла
і я боюсь одного дня її не знайти

Відчуваю
вже бджоли літають біля твоїх очей
і ти поволі засинаєш від меду на повіках

І ось ти з босими ступками
обережно уподібнюєшся лелеці
незвикла до тих місць про які я думаю

Чому я знаю що тобі сняться
місця де ти ніколи не була
про які можу знати тільки я
й чому ти постійно боса

Часом ти засинаєш поряд
часом просто сидиш поряд
часом співаєш поряд
часом їмо разом
часом розмовляємо довго
але руки твої постійно однакові

Твої ранкові руки такі як денні
такі як вечірні й нічні
але кілька пальчиків
безстрашними зайченятами
інколи прибігають із твоїх рук
складених у кулаки
наче на них сіли дві мурашинки світла

Наче я не вигнаний з дому
і живу тут у вагоні метро
а усі інші люди то просто гості
які прийшли подивитися на твоїх зайченят
у моїх руках
  • +8
  • 25 вересня 2013, 10:05
  • Usetobo
  • 2

В такий час

У мене сіпається щока
наче зараз має вкусити оса
і в тебе усе валиться з рук

Тоді згадую як діти лякали дерева
щоб ті губили пташок
які спочатку падали вниз
а потім підстрибували наче м’ячики
але не торкнувшись перед тим землі

Здається щось має статись
перегоріти лампочка
вдарити блискавка
вибухнути тарілка у тебе в руці

В такий час треба просто брати тебе за руку
і виходити з дому
куди завгодно
просто виходити і не озиратись
  • +12
  • 19 серпня 2013, 22:10
  • Usetobo
  • 4

Зелена церква

Яблуня як церква зелена
в шелесті стоїть молитов і
птах залишить у небі трени
як до служби буде готовий

Гілку стрічкою перев'яжи
наче свічку постав воскову
терпнуть зуби і терпне язик
це від проповіді оскома

Ти не знаєш цього стану ще
це від проповіді тихий щем
що зеленим птахом зронено

З яблучним голосом золотим
птах на службу вечірню
чуєш падають в трави дзвони
  • +12
  • 2 липня 2013, 21:27
  • Usetobo
  • 3

Лисиці

Скільки у лісі вогню
стільки у тобі лисиць
скільки на них не полюй
кожна із них насниться

Кожна із них розкаже
казку чи може правду
ляже в ліжко із сажі
це сьогодні а завтра

Вивчить втомлений голос
В тиші і у молитві
це все мені на користь
чи це усе на крик мій

Ти мені не розкажеш
і жодна лисиця твоя
спокою мого стражем
не залишиться стоять

Світлом із твоїх каплиць
витеше і задзвеню
скільки у лісі лисиць
стільки у тобі вогню