в дитинстві мені завжди
імпонував образ професора Плейшнера
мабуть, тому я й виріс таким
захудалим торчком, що злисіє до тридцяти

я годинами міг уявляти собі
як в бардачку з'являються нові годинники
і дивні мапи з сірими позначками на синьому тлі
й так не навчився ходити на лижах

я мріяв про квіти й мармурових метеликів
я бажав чистої й неосяжної істини
але мене завжди повертали раком
і давали несильного, але болючого, копняка

в дитинстві мені дуже сильно
імпонував образ професора Плейшнера
от і зараз сиджу на вікні й труюся
та не з портсигару і не цианідом