Як важко жити серед темряви буття…
Коли я зіркою бажаю бути…
Коли так хочеться мені осяяти це світ,
І все-таки збагнути суть мого снування…

Так важко щось робити, коли руки звязані в притик,
Коли можливості нема,коли ти все зробив що міг,
А так обідно коли ти хочеш їм допомогти,тебе нерозуміють.
Беруть кидають в саму глибшу яму...і просто забувають.

Так важко інколи буває і мені,
Що так душа вже крається в мені,
Що жити зовсім і нехочеться мені,
Що я благаю смерті в когось, і тепла.

Невже так важко, просто памятати?
Хоть інколи два слова написати?
Можливо вже мене нема… ( а ви пропустили цю мить )
Ніколи вже нескажете того чого хотіли так сказати…

Ніколи я вже вам не буду набридати…
Ніколи я не посміхнусь…
Ніколи я уже не привітаюсь…
Я просто буду в ямі, просто буду я мовчати…

А ви живіть, як жили і колись,
Біжіть в перед небачучи саме цього моменту,
Бажайте лиш найкращого собі, інших тут немає…
Лиш прочитавши цей вже вірш…автора не буде…

Чи чуєш душу свою?голос у ній?
Чи можеш згадати що це таке?
Відчути на повну,відкрити себе?
Передати життя іншим у світ?

Приспів:
Ніщо незрівняється із цим,
Коли почуття у середині у Тобі,
Коли весна вже на порозі думок,
Коли хочеться співати про любов,

Візьми заруку ближнього твого,
Передай іскру любові почуттів,
Забудь усе погане на весні,
Весна у крові, а сонце у душі!!!

Приспів:

Серце чисте, думки є вільні,
Ти співаєш, НАСТРІЙ ПІДІЙМАЄШ!!!
Біжиш по небу, хмарки ганяєш,
Свою душу і СЕРЦЕ РОЗРИВАЄШ!!!

Приспів:

Я вірю у Тебе, бо Ти особлива(ий)
Лише дай руку свою і серце відкрий,
Довірся мені,зроби крок у перед,
І ми разом подолати зможем усе…

Тупо,томущо без музики(((

І кожна мить нашого повторного життя,

Повторюється у кожного в душі,

Такі самі ідеї, але різні життя…

Нового нічого в нас не має…

Сидячі на даху вежі думок почуттів,

Втягуючи дим кальяну життя у свої забруднені легені,

Думки бродячи по вулицях Львова…

Продовжую смакувати вином 1896р. урожаю…

Сонце сідаючи за обрій,нагадує нам що ми всі маємо один і той самий логічний кінець, маємо одні і ті ж самі проблеми просто по різному ми їх бачимо у своєму ж буденному житті…Невже люди просто не помічають що вони день в день одне і те саме роблять що і перед ними робило попередня покоління із відмінністю лише в дрібниці? Який сенс робити все так як всі?А як робити не так як всі? як не всі так роблять усі…кожен у душі хоче виразитися як свідома особистість…але ми показуємо себе як клоуна який хоче бути ідеальним оригінальним лідером який буде кращий всіх…всі хочуть бути кращими, чому ж не всі кращі?Чому наші люди ведуть себе як стадо первісних людей?Ведуться на те що скажуть ті хто там жирніші за нас сидять у кріслах і натискають кнопочки(взагалі дивуюся як їм не лінь ще й за сусіда натискати кнопку)…люди біжать не задумуючись куди…ставлять собі в ідеал те що є нічим…виховують дітей не слухаючи душевного крику дитини…самогубці і дальше продовжують стрибати різати кидатися вскривати і просто забирати і ще когось із собою…самогубець ніколи не подумає що він комусь потрібен, і якщо покінчиш із життям комусь ти теж його обірвеш…люди задумайтесь над тим що світ можна по різному сприймати, говорити на різних мовах, мати різний колір шкіри…але світ Один!Ми у ньому! Не світ керує нами а ми Світом!Україна це МИ а не вони!Будьмо горді признавати поразки і радіти перемогам…гордіться тим що Ви Українці! Не руйнуйте своє і чуже життя…вирвіться із рутинної пов’язки буденності…живіть а не існуйте…

Допивши бакал червоного напівсолодкого вина 1986р урожаю,

Я відставив кальян у бік і підійшов до краю вежі,поглянув у низ,

І побачив людей,тварин,пташок,студентів;)…усе продовжувалось

Але помаленько мінялося на краще,один за одним зміни ідуть...!!!

7:00 Так дивно…горло болитьхз чого мну так погано( не йду на 1 пару…сон...9:00 ой фак треба ставати іти на модуль(голова + горло в ульоті) пофін вдягнувся сьорбнув води пішов на маршутку…логіка в маршутці…спізнився на модуль…модуль написав на 0 !!!))) Згадав що сьогодні їду в сиротинець із братсвом( ой фак яж маю логіку нки відробити в роксоляни…фак)гавно…я в неї просив 2 рази сказала що її негребе…ну і пох я вибираю дітей а не тігрьобані бали…братсво:розкладаємо і носимо у автобус подарунки…шум,гам,крик…Оксанка прийшла)…все поносили сіли у автобус...їдемо їдемо щось говоримо я сплю на плечі Оксанки...*думки: цікаво як цим дітям що там живуть? я ось думає що у мене паскудне життя…хочеться вірити у миколая і щоб він пришов до мене…хочеться мінімального подарунка…а як їм там без тата і мами…хоча я здогадуюся як це…вони люблять своїх батьків…навіть можете не сумніватися…вони їх люблять понад усе на світі адже це батьки,щоб батьки не зробили їх потрібно любити...*…прокинувся ми вже у Стрию…Сергії,Василь,Міша одразу імена у голові ( чому якісь там пацики крадуть дівчат львівських наших? їм там мало?Думаю тут багато хто зі мною погодиться…трішки задалеко проїхали,вертаємо назад...*думки:зараз ця малеча буде тішитися що ми приїхали…круто я люблю дітей вони хороші і вони не винні що у них таке життя…але якщо так є значить так мало бути! Але все можна змінити...*…о Підгірці…сиротинець…тишина…носимо подарунки у середену ( я чортиком буду )…мене розмалбовують, хвіст — це пояс заді)))) Все готово вирушили по класах...1...1д( особливий, діти із вадами ( 2.....3........4...........5............6..........7…голово паморичиться..........8..........9...........10 11 12…кінець вистави…почуваєш щось у середині приємне…діти раді тебе обнімають…дякують…дитяча любов така істинна…перекусили у них і побігли у автобус…темно…знову моя голова на Оксанці…про шось говоримо мимовільно пєм вино яке ходить по автобусу…балачки про життя…мимовільний погляд і ніжний доторк наших вуст…життя дивна штука думаю я…чому коли ти робиш добро то неодмінно знайдеться той хто весь настрій зіпсує?…але то так ліричний відступ…Ооооооо пиво купили…по автобусу ходить пиво…я заснув…сон:Щасливі обличчя які хочуть трішки тепла і ласки,про увагу я мовчу...їх так багато…хтось плаче у кутку кімнати…підходжу блище і блище...«Ти чому плачеш?»…він підіймає голово…автобу потрясся і я прокинувся…спокійно догадався що цей хлопчик був мною…душа сказала все що хотіла…Приїхали пішли у братство віднести санки…посадив Оксанку на Трамвай №6…маршутка…засинаю…Думки: цікаво до мене прийде Св.Миколай?…брррррр…я придурок…звісно що неприйде…немає нікого на цю роль…я змирився давно із цим…дім...інтернет…вконтакте…відписав всім…сумно…статус вже 3 день відповідає дійсності…стіна…пишу цю хрень…З****** це Х***** Життя=)))))))))))))))))

Вона лише обіймає світ.
Руки простягнені у бік.
Долоні розгорнуті до Сонця,
Тримають блакитниі небеса.

Волосся ніжно постелилось на плечі,
Личко посміхнулося мені,
Приємно стало побачити,
Що хоть хтось вірить у цей світ.

Очка заплющені мріють досі,
Дивляться у минуле-майбутнє,
Дякують і дальше обнімають світ.

Надія із Мрією не вмирають ніколи…

Ангели по всюди ходять,
Ангели усе бачать на землі,
Ангели дарують смак життя,
Ангели наносять ранки,щоб ми сильніші були.

Ангели у них є крила,
Ангели у них немає серця,
Ангели жорстокі створіння,
Ангели забирають життя людини,

Ангели це ілюзії,
Ангели це витвір уяви,
Ангели це хвора психіка,
Ангели це ті що тут, і зараз…

Сумно страшно боязко мені.
Чого боюся я незнаю.
Душа тривожить,кайдани рвуться.
Душа кричить а я вже не боюся.

Дивно тупо й примітивно.
Погляди на світ ідуть.
І люди дальше тяжко всетаки снуються.
Кудась біжать,кудись ідуть.

Сонце вітер море безтурботне.
Дарують спокій у душі.
Бурхливий гнів, і злість у серці закипа.
Звільнись йди пробач усім…

Відчуй життя, подивися по новому!
Візьми заруку того кого Кохаєш.
Забудь ту зраду гнів і біль в душі глибокий…
Поринь у вічність у свободу почуттіів…

Осінь…Він сидить на площі…Дощ…
Вона…Біжить без парасольки…
«Привіт...» біжи до мене…подих…
Погляд…блиск в очах…сльози…

Міцні обійми…важкі схлипування…
Тремтіння у душі…розрада є важка…
Мовчання німе…спілкування думками…
Рука в руці…долі разом…очі в очі…

«За що?»...«Кохаюж його...»«Неможна...»
«Чому неможна?»...«а Ти пробувала?...»«Ні...»
«Чомуж Ти плачеш?...»«Немовчи?...»«Ти зрозуміла?...»
«Так...»«Зумієш?...»«Я підтримаю Тебе»...«Я побігла...»

Сонце засвітило…кіт знову гріється на лавці…
Погляд на Нептун…сумне лице…хода…
«привіт...»«привіт...»«Що сталося?...»Батьки...«
»А Ти?...«»А що я?...«»оО...«»Це все вони...«

»Ти впевнений?...«»Ну...«»Згадай усе...«»Змінеш?...«
»Так...«»Повіриш в себе і вних?«»Так...«Іди...»
Кроки…кіт знову гріеється…думки літають…
Ой…стіна…стіна..і ще одна стіна...«Що це?...»

«Привіт Сократе...»«Привіт народ...»«Чому такі закриті?...»
«Та ні все добре...»Усі поросходились по площі…
«Можливо всетаки розкажеш?»«Та плани всі накрились через мене»
«Так цеж дрібниці?...»«Для них ні...»«Повір це все поверхність...»

Кіт…лавка…його хтось пестить…
Чухає за вушком…мурррр…мур…
Спокій класно…тепло є душі…
Проблема…стривожиність…біг.

«Привіт...»«допоможи...»«а Ми знайомі оО?»
«Ну яж тобі поміг...»«Я тебе не знаю йди!»
«Привіт...»«допоможи...»«а Ми знайомі оО?»
«Ну яж тобі поміг...»«Я тебе не знаю йди!»

Кіт…дощ…маленькі кроки…сльози…
«Неплач тиж Кіт!...»«Я Котеня...»(Чітко заявивши!)
«Я сам невстою у житті..»«Не такий вже я міцний...»
«Поможу всім...»«подайже руку і мені...»

Тут єхтось?…Тут єхтось?…Тут єхтось?…
Тут єхтось?…Тут єхтось?…Тут єхтось?…
Тут єхтось?…Тут єхтось?…Тут єхтось?…

я…шепіт…вітер…щастя в серці…
голос блукає…він є…значить не один я у житті…
Ти Є! І я тебе знайду…Кохаю.і люблю…знайду…
знайду…знайду…знайду…знайду…знайду…знайду…
знайду…знайду…знайду…знайду…знайду…знайду…
знайду…знайду…знайду…знай…

Усе, я помираю, задихаюся заходжуся,
Жити надоїло ввже мені,
І сенс кінцю прийшов,забирає із собою,
А я вже непручаюся, іду собі спокійно,

Скоряюся йому і довіряю, бо я знаю…
Що там буде кінець, спокій, можливо ненадовго…
Коса уже в розмаху на мене…думок нема…одні фізичні лиш страждання…
Душа спокійна як на диво, можливо вже її нема?

А ось удар і очі закотились…
А де є світло??? Чому його нема?
Чому ніхто мені не йде на зустріч?Архангле де Ти є?
Ось зрадили мене і тут...і знову обдурили…

Темно Темно як в темниці,і кат із боку дивиться на мене…
Я зрозумів!!! Я просто в пеклі…Душа поета закована у гріх…
Такий спонтанній і земний…а кара то є вічна…
Одна рука привязана до диби...і другу тягнуть вже до неї…

А я мов лялька, кидаюся з одного боку в інший…
Душа скажи щось!!! Я так Тебе благаю!
Я не продав, я лиш один раз Тебе зрадив…
Удар…Удар...і знову це терпіння…

А де сльоза??? душі немає…
Немає вже прощення…немає вже думок…
І Мрії полетіли вже у вічний теплий край…
Пробач, забудь!І не терпи…

Зітри,розвій і більше Ти не мрій…
А я іду і більше не вернуся…згадай мене колись, а я за Тебе помолюся…