Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 PawlikDoc / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Приховування восени

Червоні в мене очі, червоні.
Ворони великі, ворони.
Осінь спливає, чергова осінь.
Сивина чергова на скроні.

Пеньок підпалений не потрібний нікому.
Розпашілі щоки мої на вітрові.
Не скажу я, не скажу ні слова.
Чому серце б'ється в такому ритмові.

Бачать люди, чують за поглядом.
Мовлять до мене нечутним голосом.
Думи, всілякі думки приховані
Що зробили, зі мною що робите…

29.10.2014

Реабілітація

Я сиджу майже глухий
Під побіленою нещодавно стіною
Китиці виiневого цвіту здаються,
Цвірінчання пташок
Здаються окремими цеглинками, що літають навколо
І напевно ж приб'ють мене
Якщо встану і здійсню спробу кудись піти.
Шум цвіту, шум пташок і майже нечутний
Шум неба — вуха лопають від порожнечі
Відсутності аккаунтів у соц. мережах.
Якась бджола крутиться біля голови,
Намагаючись дістатись до неї поближче,
Замість нових повідомлень, як незвично.
Божеволієш від цього.
Сонце світить на бліде спітніле обличчя
І не виліковує.
Сонце світить і продовжує світити.
А я лише раз-по-раз
Зморщуюсь і намагаюсь витерпіти.

26.04.14

Забронзовіле кохання

Забронзовіле оманливе кохання
Опісля дев'ятої вечора
В переходах, на підступах до метро,
Під змовкаючими торгівельно-розважальними комплексами.
Трохи відвертіші дівчата у слім фіт і нових найках,
Тепер їх можна роздивитися більш детально аніж вдень,
без зайвих подорожніх.

Оманливе кохання, п'яні чи то не п'яні посмішки,
розширені зіниці, ірраціональні відверті, навіть лякаючі мене посмішки,
для мене це щось на межі злочину.
Таке кохання не продається за роки,
здавалось би з віком з'являється безсловесне розуміння
будь-яких емоцій в переходах метро,
під торгівельно-розважальними комплексами,
цих дівчат у найках, і наляканих драйвом ночі поеток,
художниць, дійсно щирих і зрозумілих гітаристів,
які грають дійсно якісні пісні, нірвану чи Radiohead, наприклад,
але…

04.03.14

Москва

Прикольно коли є
вибір кладовища

вибору немає у
відсутності кохання

хочеться жити щоб
проїжджати всіма містами
залишка тоталітарних країн

я хочу Москву
як любов до всього кам'яного
як любов до смерті
якої насправді нема

місто в якому я б жив
сто двісті років
бо у вільного духу
знято всі обмеження
місто в якому б чекав
чогось

виростав би тендітним деревом
серед широких вулиць
і жив би без ліку рахуючи
кола які намотують автівки
бо знаю що час
вже точно працює на життя

27.02.14

Поцілунок (не мій)

В очікуванні потягу метро,
вони так цілувались,
що в мене аж встав,
але потяг все не приїжджав.

Він тримав її голову, наче книжку,
розгорнувши на чистій сторінці,
і писав у ній вірш.
Так писав, що куди там мені до його
віршів.

А вона, глуха книжка,
скований білий аркуш,
наче біле її волосся,
стояла і без вагань
чекала кожної наступної стрічки,
з хитрою невідомістю
не знаючи що напише її автор
кожної наступної секунди,
кожного нового повороту їхніх облич.
Вони любили свій вірш вдвох…

Коли вона поїхала
мене вдарило: її ніби кинули
в буремний незахищений океан людей
подалі від свого автора.
І навіть я вже її не бачив,
стоячи в сусідньому вагоні.
Невже вона встигла приборкати
ці сотні сторінок,
які зірвало вітром тунелю?
Невже встигла зачинити свою книгу на замочок
і вберегти від холоду?
Я міг би вийти разом з нею,
підійти і запитати про все,
але це її справи.

03.10.13

Яблука

Свічу ліхтарем на яблуню
дивлюсь на небо
І не знаю що рясніше
Падають яблука на дах так боляче
Ніби на голову падають
мені ввижається що це злодій
крадеться з тріскотом
Свічу ліхтарем і нічого не знаходжу
Лиш помічаю як на небі
Мерехтить вигаданий мною Марс
Повниться вигадана мною Венера
Зірки падають подумки
Я загадую бажання
Злодій лізе один за одним

09.08.13

Темнота

Коли стане темно одразу заплющуй очі
допоки внутрішня тінь іще не втекла назовні
допоки внутрішнє небо не стало здаватись сонячним
допоки внутрішній місяць не став уповні

І не підглядай бо можеш впустити світло
бо твоя власна ніч назавжди постане вашою
бо твоє темне серце ділитиметься на три бо
вже твоя кров темніє і руки важчають

Поки внутрішні очі темінню переповнені
і волосся зсередини чорне і геть не сивіє
поки в тебе є тінь поки місяць не став уповні
не розплющуй очей і просто здавайся сильною

***

Я позіхаю
вітер з півдня задуває повітря мені в голову
нічого не можу з цим вдіяти

позіхаю знову і знову
тополі нічого не можуть вдіяти з південним вітром
він такий наполегливий наче хвилі
які хаотично згортаються
до берегу феодосії
насипаного дрібними ракушками

вітер задуває повітря мені в голову поки я позіхаю
нічого не можу вдіяти з цим доки лежу тут
вдалині глухі танкери
змерзають в ноги
чекаючи своєї черги

30.05.13

Можна я буду дивитись твоїми очима на Париж

присвячується Ліді Зінько

Можна я буду дивитись
твоїми очима на Париж
можна я буду подорожнім що сидить
навпроти у метро

вже запізно просто запізно за годинником
нічого ти не знаєш про саме життя
але просто холодно
бо запізно і поїзди ходять тихше
і засинаєш лицем у решітку
каналізації в якій жевріється вода
в якій жевріють ліхтарі
в яких я дивлюсь на тебе зверху

дивлюсь твоїми очима на Париж

28.05.13

Пам'ять води

Мертві як мильна вода вірші
збираються виходити з моїх вуст
але я не даю їм
я економлю
навіть таку воду

Відро це око часу що тільки
дивиться на білу стелю
проживаємо свою буденність
разом з ним

Можна згадувати давні зими
а можна згадувати дуже давні зими
під цокіт одного й того ж годинника
під незрозумілі оркестри по радіо
коли ще стіни наділені твоїми ж снами
і дивним полум'яним безсиллям, яке виходить з печі
коли ще старість відчувається
та не тобою
коли старість щодня
відриває чиїмись руками
чергову сторінку календаря

10.05.13