Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Nevermind / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

***

Ти дівчина з дев'яностих
Яка пише довгі листи ні для кого
Зціплюй зуби, заплющуй очі
Метеорит летить прямо тобі на груди
Щоб обпекти серце
Розпалити жар в жилах твоїх.
Розведи потім лісові пожежі
Й стрибай у озеро
Чи ховайся з лисицями
Цей світ вміє нам дати усе
Не викручуй йому руки
Ти дівчина з дев'яностих
Ти майже як матір Божа
Тільки з сусіднього двору

Королівство Югославія

Я знайшла місце на землі, де
Корлівство Югославія цілісно живе і навіть процвітає
Там немає меж, немає парканів
Там навіть час застигає мов слизький гель, а ще…
Скільки скажених історій довелося почути
Про революцію в Садьвадорі
Про Анну яка плакала разом із Саулом
Про тарганів в Чайнатауні
Про зеленооку мексиканку
Про дружину маляра, яка любить бейсбол
Про ганстера з тигрячим зубом на золотому ланцюжку
Про Шилу, яка уже двадцять років міняє підгузки своєму чоловікові-ідіоту
Про барабанщика Джима, який ходить в бар з нацистами
Про болгарку Еву, яка непогано розуміється в порнографічних термінах
Про вогні Лас-Вегаса.
І королівство Югославія, яке вічно живе в тих стінах
Промовляє до мене тихо: «ми всі роздерті на шматки, ми розкидані по світу, як листя, але Бог зібрав нас тут, Бог довів нас сюди, а отже -все добре, все дуже добре, цілісність- це те, що всередині, що торкається лиш нейтральних вод твоєї душі.»

***

В осені тіло болить нестерпно
З трепетом листя гаряче сиплеться
Певно, їй руки болять і терпнуть
Рветься на ній сукня ситцева

Стиглі смарагди яблук падають
Потом калюж захлинається осінь
Ми упадемо раптовим градом
В теплу розстелену постіль

Ти не сумуй, як той виноград
Що сльози тримає у гронах сковані
Скоро все буде на інший лад
Минулому справимо поминки

Осінь сумує, та все ж трохи квітне
Всі хризантеми й калинові віти
Нам посилають спалахи
Лиш би ти тільки знав про це

***

Це місто множиться по землі
Як ракові клітини твоєю кров'ю
Ти даєш мені відповіді на всі питання
Я така, як і ти, годі й заперечувати
Свіжий сік молодого місяця
Осідає на ще зеленому листі
Напроти мого вікна
Випаровується вранішнім сонцем
І твоїм духом
Шепоче мені на вухо спросоння:
" Ти не помиляєшся в своїх кроках,
Це місто втратило душі
Вони змішалися в лімфі
Усіх великих мрій
Вони просякли ранковою кавою
Нашвидко випитою по дорозі на роботу
Та липа не розкаже тобі нічого
У тієї ялини в серці лише голлівудський фільм
Але ти знаєш як усього торкатися правильно
Цей пустий вітер навіє тобі все, що необхідно
І все просто збудеться найкращим чином
Якщо твоя душа не вичахне разом з недопалком,
Не потоне в озері
З сумними рибами"
Тоді все стає зрозумілим
І це місто втомлено розтуляє рота
Посміхається велетенськими зубами кривих будинків
Усе склалося лише так, як і мало бути
Нітрохи не інакше
Мені ж лишається млосно сумувати за тобою
І радісно бути
Усим, що лишилося по тобі

Сто днів до нового року

Ще сто днів до нового року
А так зелено
Я ж казала, що ці літаки над озером
Приносять сонце з далеких країв
Яке ми з тобою переносимо потім у волоссі
Ніби і ранок як ранок
Два тости, виногрдний джем, кава з цинамоном, йогурт, новини про війну, поцілунки
Але відчуття таке, ніби цей день буде інакшим
Ніби все зміниться
А може і ні
Нам без різниці, немає жодної різниці
Адже цієї зеленої осені
На нас просто не вистачило
Всесвітньої бездонної самотності

***

Так буває
Коли одразу виходить думати як ти
Так буває
Коли однаково Радіоехед заходить у всі твої/мої шпарини
Разом з усіма київськими зливами, мокрими ногами в синіх плямах шовковиці
І твоїм туманом у місті вітрів
And the fog comes up
Давай зробимо все, що треба
Давай я тобі поясню усю алогічність наших вчинків
Давай вмикай скоріше наш Радіохед
Я розкажу тобі в чому ми неправі
І чому це не має жодного значення
Тобі лишиться злизувати з мене всі ті дощі
Коли ми не разом
Мені жадібно ловити всі тумани з твого рота
І заливати соком шовковиці наші тіла

***

Сололний піт задоволення-
Червоне море, повне морських зірок і черепах-
Прямо на твоєму чолі
Ти продовжуєш
Прокручувати ключ у дверях
І шепотіти молитви пристрасно тим, хто почув тебе врешті.

І цей тиск зсередини на скронях
І цей тиск ззовні на кінчиках пальців-
Такий короткий спалах перед тим,
Як усе стає
Нічого не вартим

***

І послав нам Бог
Туман, радіохед, різні спеції до кави
Послав нам фотоплівку, ноги
І довгий шлях
Коли твої губи засохнуть
І стануть Арізоною
Чи може Нью-Мехіко,
А очі твої стануть великими рибинами
Ти помітиш ті дрібниці,
Яким варто було радіти
І пелюстки троянд вирвуться із серця
І стане так очевидно
Що ніколи не буває запізно
Полюбити життя
У тисячний раз

Кров з пальця

Цей поріз такий глибокий, що
Я називаю його не рана, а жолоб
І кров у ньому не кров
А океан
Ми придумали багато усього цікавого
Що зрештою все не вмістилося в мені
І ось, через цей поріз ножем, уся моя пасифіка
Капає на підлогу
Зугаблені моряки, пірати, кораблі- привиди
Перли і корали- усе вилетіло вниз, прямо з мого пальця
Але увечері ти прийдеш, поцілуєш
І зацвіте на тім місці сад орхідей
Такий само, як у мадам Нонг Нуч

Зір

Чорниці в руках- плоди мого серця
Стискаєш- і чорний сік
Капає на пальці ніг
Все ж, кохання, як і любов- такі егоїстичні
Вони не червоні, ні
Вони- сік чорниці
Мутні
Незрозумілі
Смачні
І зцілюють зір