Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Docумент / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Моя красуня

Моя рожева красуня… Як давно не бачились… Чарівний вибух землі, яка краса. Ще в
дитинстві ти зачаровувала мене так, що моє тіло німіло, скорчувало на мить і
відпускало. В голові рожево, все заповнювалось солодким кремом, настільки легким, що він
не брався до рук, ритмічно досягав серця і дурманив. Як хочеться тебе скуштувати, солодкі
сліпучі віти.
Сьогодні ти ще прекрасніша, ще не торкалась вітру. Навколо тебе тиша. Я підійду ближче,
хоч ноги вже не слухаються, підкошуються — це все прянощі твої, аромат сяючих пелюсток.
Колись маленьким побачив вперше, з матусею, тепло тоді було, сонце гралося зі мною, а я
ховався в тобі. Як довго я тебе не відчував.
Чарівний сон в палких обіймах… Твої рожеві віти…

Суржик життя

На небі ні хмаринки. Непереможний небесний символ виблискує темним сірим туманом — тепер так приємно вдивлятись в безмежну гущавину сонячного променя сухими від сліз очима.
Сире повітря б'є нас, жадає стати джерелом чарівного життя. Під ногами плигають небриті мурахи, скубають, обгризають опори золотої свідомості.
Світає. Всюди гнилий сніг, що спить незважаючи на всесильні ознаки весни. Він має властивість липнути до всього. Здається, так було завжди.
Зів'ялі краплини туману опускаються на землю, непомітно вливаючись в її ржаві недрі.
А потім народжується безпечний суржик життя.

Я слюна

Я слюна. Моя планета літає по іншому, вона виринає із пащі всесвітнього динозавра. Я не відчуваю своїх рук, вони тільки в кінці живуть, а може з'єдналися між собою, я їх не хочу — тепер я слюна. Вітер дує ,і водночас я лечу…повзу тобто…мої вуха десь глибоко в царстві червяків і всяких дроб'янок…бе ме, тільки слюна мені розповідає історії. Вітер здійнявся невгамовний, навіщо я йшов, все спочатку. Заковтну пилюку і знову спробую.
Де ж та проклята школа…поки йду життя змінюю, моя слюна вже по всьому місту, розкидала нещасна мої думки…Нічого, черви з'їдять, мені повернуть своїм невідомим кінцем прямо в рот…в мою смажену ковбаску, що зветься мозком. Те гамно мені пригодиться, доповнить ковбаску.
У той похмурий день з різкими поривами вітру я в школу не доповз, хоч головна бульбашка була там і споглядала за ходячими стовбчиками. Якась рідина з їх витікала, плюй не плюй, а мені то ліпше все-одно. Як казала бабця:«Ти, сину, як не скажеш то плюєш.» А я їй:«Та що ж ви, сліпенька, жалуєтесь. Де у мене рот, це ж замазане слюною мудило, воно тіки їсть. Я навіть мовчу, це ви самі вигадуєте зараз.»
Слюна стиха…вона стомилась після чергового переповзання, та ше й ця дурацька каналізація, моє мудило повне сміття.
А дивіться, вгорі бог. Спаси мою ковбаску, очисти мою бульбашку, вивільни моє мудило…дай мені більше, більше слюни, о, всемогутній, Компе!

"прорвало"

Світ диванів й килимів,
тут є все що ти хотів.
Бруд й сміття тебе не будуть турбувати,
тож гайда підлогу килимами застеляти.

А як приходиш стомлений до хати
не треба довго з відпочинком зволікати.
Влягайся ти на наш зручний диван
і просто, насолоджуйся життям.

Отже, якщо у тебе є проблема,
як добре відпочити це тобі дилема,
відвідай наш найкращий світ з світів,
що зветься світ диванів й килимів.

Вірш

Пройдуть літа, погасне полум'я життя,
Зростуться кості і посивіє голова,
Думки спиняться, пізно вже для вороття.
Що в думці стало, буде те для каяття.

Одна дорога лиш зосталась,
Стежки засипало піском
І те, що тобі підкорялось
Зробилося важким візком.

З собою візьмеш ти малу частину
У жменю, більш нема у що.
Хтось візьме гілочку калини,
Хтось рідне, батьківське зерно.

Багатий же із сяючим обличчям,
Зловісну усмішку хова,
Напхає все, що можна тільки клоччям,
Якого вчора ще собі придбав.

Проблема вибору завжди жагуча,
Ніхто не вдовольниться всім сповна,
Та кара жде всіх неминуча,
Така ж, як ця важка хода.