Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Docумент / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Моє кохання

Моє кохання — маленьке немовля
Щось схоже на хлопчика

Як ріже вуха фантастичний крик вмираю від напруги
лоскоче невгамовний регіт — корчуся усміхнений

Коли дурний кохання мене вбиває
А коли добрий — то я це воно

Моє кохання корінням відходить від тебе
Гілками лоскоче мене

Так прекрасно
чудово

Ти казала що я твоє сонце
і воно пестить тебе

У мене мурахи від цих слів
Вони фарбують мене так
що захлинувся б в їх океані

А яке твоє кохання
Хлопчик чи дівчинка
чи може чарівна фея

я не знаю

заплутався в твоєму листі
в самій тобі

Я живу від тебе
кохаю задля тебе

І назавжди засинаю в тобі.

Карамель )

Твоє серце розкрилось
ковдра зникла
переді мною

Я хотів тебе збагнути
твоє серце готове
для мого сиропу

Я давно плекав солодку карамель
щоб захопити тебе зсередини
зробити з твого серця
цукерочку
а як не полухаєш
то суперконтік

Череда

За ранковими примарними рухами бреде хлопчик, колупаючись в сонному носі. Він зігнувся як їжак — холодний вітер проймає одежу наскрізь, а потрібно буде витримати в ній аж цілий день, сім годин до обіда і п'ять після.
Вчорашній вечір він провів за молитвою, прочитавши Отче Наш 9 разів. «Один раз не допоможе, а коли аж дев'ять, то суворий дядько на іконі навпроти почує і допоможе, а ще на ліжку поруч бабуся, яка своєю добротою зробить завтрашнє небо безхмарним, теплим, сонце буде гріти на полі, і мене, беззахисну стебелину не наздожене ніяка хмара», — всі так думають, але до сліз безжалісне небо вирішило по-іншому.
В капюшоні сьорбання присоромленого носика чутно гучно, але попереду цікавий складний іспит. Там півсотні велетенських корів, повільних але агресивних. Єдине, що може розважити його — з десяток бурих мін. Коли корова їх випускає, потрібно стояти подалі, бо кусочок свіжої гімняшки, що навіть віддає молоком і травою може потрапити йому на обличчя, головне щоб не попала в око, але за мить він її зітре, це весело.
Шлях закінчився, попереду довгий день.

Незабаром зійде сонце, туман розвіється і село звично загуде, а хлопчик зі степового пагорба почує його відлуння.

Високі паркани

Багатії обгородилися
високими парканами
великі жовті пуза
набиті шашликами
вносять дисбаланс
між багатими і бідними.

Чорна хмара наступає
ні, то враже пузо
пухкими жирами
хлюпочеться в озерці
махає руками
ганає хвилю як на морі
селян облива
бо ті ходять в трусах.

Дощу давно нема
картошка в'яне
в тіні багатія —
у новому бур'яні.

Моя красуня

Моя рожева красуня… Як давно не бачились… Чарівний вибух землі, яка краса. Ще в
дитинстві ти зачаровувала мене так, що моє тіло німіло, скорчувало на мить і
відпускало. В голові рожево, все заповнювалось солодким кремом, настільки легким, що він
не брався до рук, ритмічно досягав серця і дурманив. Як хочеться тебе скуштувати, солодкі
сліпучі віти.
Сьогодні ти ще прекрасніша, ще не торкалась вітру. Навколо тебе тиша. Я підійду ближче,
хоч ноги вже не слухаються, підкошуються — це все прянощі твої, аромат сяючих пелюсток.
Колись маленьким побачив вперше, з матусею, тепло тоді було, сонце гралося зі мною, а я
ховався в тобі. Як довго я тебе не відчував.
Чарівний сон в палких обіймах… Твої рожеві віти…

Суржик життя

На небі ні хмаринки. Непереможний небесний символ виблискує темним сірим туманом — тепер так приємно вдивлятись в безмежну гущавину сонячного променя сухими від сліз очима.
Сире повітря б'є нас, жадає стати джерелом чарівного життя. Під ногами плигають небриті мурахи, скубають, обгризають опори золотої свідомості.
Світає. Всюди гнилий сніг, що спить незважаючи на всесильні ознаки весни. Він має властивість липнути до всього. Здається, так було завжди.
Зів'ялі краплини туману опускаються на землю, непомітно вливаючись в її ржаві недрі.
А потім народжується безпечний суржик життя.

Я слюна

Я слюна. Моя планета літає по іншому, вона виринає із пащі всесвітнього динозавра. Я не відчуваю своїх рук, вони тільки в кінці живуть, а може з'єдналися між собою, я їх не хочу — тепер я слюна. Вітер дує ,і водночас я лечу…повзу тобто…мої вуха десь глибоко в царстві червяків і всяких дроб'янок…бе ме, тільки слюна мені розповідає історії. Вітер здійнявся невгамовний, навіщо я йшов, все спочатку. Заковтну пилюку і знову спробую.
Де ж та проклята школа…поки йду життя змінюю, моя слюна вже по всьому місту, розкидала нещасна мої думки…Нічого, черви з'їдять, мені повернуть своїм невідомим кінцем прямо в рот…в мою смажену ковбаску, що зветься мозком. Те гамно мені пригодиться, доповнить ковбаску.
У той похмурий день з різкими поривами вітру я в школу не доповз, хоч головна бульбашка була там і споглядала за ходячими стовбчиками. Якась рідина з їх витікала, плюй не плюй, а мені то ліпше все-одно. Як казала бабця:«Ти, сину, як не скажеш то плюєш.» А я їй:«Та що ж ви, сліпенька, жалуєтесь. Де у мене рот, це ж замазане слюною мудило, воно тіки їсть. Я навіть мовчу, це ви самі вигадуєте зараз.»
Слюна стиха…вона стомилась після чергового переповзання, та ше й ця дурацька каналізація, моє мудило повне сміття.
А дивіться, вгорі бог. Спаси мою ковбаску, очисти мою бульбашку, вивільни моє мудило…дай мені більше, більше слюни, о, всемогутній, Компе!

"прорвало"

Світ диванів й килимів,
тут є все що ти хотів.
Бруд й сміття тебе не будуть турбувати,
тож гайда підлогу килимами застеляти.

А як приходиш стомлений до хати
не треба довго з відпочинком зволікати.
Влягайся ти на наш зручний диван
і просто, насолоджуйся життям.

Отже, якщо у тебе є проблема,
як добре відпочити це тобі дилема,
відвідай наш найкращий світ з світів,
що зветься світ диванів й килимів.

Вірш

Пройдуть літа, погасне полум'я життя,
Зростуться кості і посивіє голова,
Думки спиняться, пізно вже для вороття.
Що в думці стало, буде те для каяття.

Одна дорога лиш зосталась,
Стежки засипало піском
І те, що тобі підкорялось
Зробилося важким візком.

З собою візьмеш ти малу частину
У жменю, більш нема у що.
Хтось візьме гілочку калини,
Хтось рідне, батьківське зерно.

Багатий же із сяючим обличчям,
Зловісну усмішку хова,
Напхає все, що можна тільки клоччям,
Якого вчора ще собі придбав.

Проблема вибору завжди жагуча,
Ніхто не вдовольниться всім сповна,
Та кара жде всіх неминуча,
Така ж, як ця важка хода.