Покійному однокласнику, другу

Колись ми з тобою копали мантію
по черзі ямку рівняючи, викопуючи
дивились на листок, на ручки наші
твердий листок з вишні у затінку

під сонцем йшли люди, у брюках, серйозні
десь під ногами в кущах за сіткою були ми їм
я знав — ядро близько, я знав а ти ні
та ми копали, тихенько, мов гралися в сховки

ще трошки — казав я, було цікаво
цікаво за павільйоном же чимсь займатись
підлога гримить павільйону, а ми лопатками
беремо землю і стіни мажемо

чекали щоб тепло, червоне стало нам
із дна, щоб ми тільки одні побачили…
мій друже, нічого, насправді, немає там
пробач, що тебе я тоді обманював

Загалом я або дивний, або слабкий.

Здатність мислити прагне до самознищення.

Радіючи за здорових енергійних дітей, сумую за тих спокійних, яким вони будуть заважати.

Баба Яга оселилася в нашому класі
постійно крала мій портфель
а потім всі кричали
«Бий! Бий! Давай бий!»

Каналізаційна пара піднімалась
з виломаних чорних зубів люків
стирчали гиляки
по дорозі до школи

біля жека біля дитячого садка
є гарний двір з кленами а далі тополями

до восьмого класу я проходив його напряму
після — трохи правіше оминаючи декілька дерев

одного року на заморозки
вигадав назву частинок стежки якою ходив
в тому дворику
«подходноє шоссе»
«набєрєжноє шоссе»
«пєрєход»
(через провулок)
а далі — «главноє шоссе»
прямувало через рівну
площадку для футболу
і закінчувалось між двома кленами
що були ворітьми

колись в траві неподалік я знайшов
гантелю

колись робітник ставав раком
придивляючись до придатності трамвайних колій
по дорозі до школи

я назвав того хлопчика
Бабою Ягою