Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Argentina / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Малюнок

Намалюй мені від руки паралельні лінії
що як губи болять
коли так довго мовчали
Намалюй мені рай
у який би удвох повірили
Про кінець здогадаюсь а ти
намалюй початок

Намалюй мій портрет
нехай на мене не схожий
Намалюй мені те що ділитиметься на нуль
Уявімо
на мить
що ти не лише перехожий
Уявімо що я не та
хто спокій руйнує

Намалюй мені хліб
я ним тебе нагодую
Закрути паралелі в спіраль і нарешті зустрінемось

я пробачу усе як покажеш мені малюнок
я повірю у рай
і спалю
через кілька місяців

Дорога

Якщо знімати дорогу на довгій витримці
вона буде не більше ніж розмазаною лінією
зрештою
справжньою
як добре витримане вино

Такий особливо м’який блюзовий дощ сьогодні
змиває з неї макіяж
і дорога неначе наречена на другий день
Вчора молодий водій
вперше
і тому боязко
умикав шансон і інші весільні пісні
і одружувався з дорогою

Дорога тане під дощем
як стежка тане у полі
як морська сіль тане у морській воді
і просто тоне у іншій
як трубочка тоне у негазованій воді
як голка тоне у вишивці
як Florence and The Machine тоне
у своїх піснях
і у моїх навушниках
як повітря тоне в дощі
і тому не виходить жадібно його ковтати
і тому підспівую беззвучно
як риба без води
як дорога без нареченого

Але з’явиться вузлик на нитці
і не дасть голці потонути
і не дасть дорозі розмазатись
і не зробить її
і не зробить мене
зрештою
справжніми

Вода і пташки

Він заходить в тролейбус як входять в холодну воду
і тремтить і руками хапає бодай за щось
в цьому місці пташки не літають а просто ходять
біля тебе немає уже і таких пташок

Відстоялась вода і осад як залишки віршів
дід тремтливо виходить з тролейбусу біля пологового
в цьому місці серце не б’ється – це ти так вирішив
увійшовши у безвість як входять в холодну воду

Тут пташки не літають а ходять повільно й гордо
заплітаються ноги як вулиці в мертвих картах
дід хапає повітря відтак каламутить воду
і спливає весь осад коли вже спливати не варто

Пташка

Юлі Вербило

Що є любов як не скинута з даху пташка?
невідомо ні скільки поверхів ні чи вміє пташа літати
то тріпоче як порцелянова що й навіть слухати страшно
то зневіриться як і я і просто заклякне

Я скидатиму з даху сміття як думки про тебе
з’їсти пташку живою було би і швидше і краще
бо навряд чи вона злетить коли небо стерте
бо в землі а не в небі померли усі її пращури

Не дивися униз і тоді вже я не дивитимусь
просто скину услід їй колекцію щасливих квиточків
коли сонця немає радій що принаймні місяць є
коли птах порцеляновий чому ж і досі тріпоче

Темнота

Коли стане темно одразу заплющуй очі
допоки внутрішня тінь іще не втекла назовні
допоки внутрішнє небо не стало здаватись сонячним
допоки внутрішній місяць не став уповні

І не підглядай бо можеш впустити світло
бо твоя власна ніч назавжди постане вашою
бо твоє темне серце ділитиметься на три бо
вже твоя кров темніє і руки важчають

Поки внутрішні очі темінню переповнені
і волосся зсередини чорне і геть не сивіє
поки в тебе є тінь поки місяць не став уповні
не розплющуй очей і просто здавайся сильною

Ідеальний

таке зоряне небо, що хочеться в(б)ити
Б.-О. Горобчук


Ти такий ідеальний що хочеться вбити
усіх своїх тарганів і сховатись в тінь
дивитись до щему у серці до судоми в литках
до болю у вухах слухати твоє тіло

Ти виходиш і не обертаєшся не обертаєшся ти
можливо тобі набриднуть усі неозвучені фрази
я прибрала гачки. я не знаю чим ти зачепив
ти своєю відвертістю дражниш мене ти дражниш

Усіх тарганів не вбити бо в тебе ж іще хрущі
і не втекти бо в нікуди і через судому не зможу
всі тіні і неозвучені фрази у цьому вірші
і твоє серце б’ється у кожному перехожому

Про поїзди

Що завжди заважає тобі заснути синку?
Голоси самовбивць та бродячих собак
Скільки їх припадає на одного машиніста

Коли ти малим мріяв ним стати
сідав за кермо
і слухався батька
(теж машиніста)

Не гальмуй
синку
уже не встигнеш
їдь швидше
і може буде не так боляче
не плач
і може почуєш хруст
не гальмуй хлопче
цей потяг і не таких пере

Заспокойся
їх життя змішалось із брудом
відходами з твого потягу
їх тіла годуватимуть нових самогубців
їх кров змащуватиме рейки
їх кишки скріплятимуть дерево
їх душі будуть у тебе на совісті
в моєму вантажному вагоні
їх голоси заважатимуть тобі заснути

Не гальмуй машиністе
хлопче

Маршрут «Житомир-Київ»

Я не маю на тебе й на Бога пристойного образу
хіба як на фото хіба що дуже інтимного
хоча часом Бог схожий на водія автобуса
цього доброго ввічливого смішного і трохи жирного

Я не маю на тебе образу тільки обрАзи
на тебе хоч із малої \ з великої літери
за те що усміхаєтесь просто ввічливо
не з кохання любові
принаймні з відчаю
точно як цей водій
ніби Бог
у світло-коричневому

Я здаюся я приз який доведеться виграти
я втомилась робити назустріч вам кроки
якщо любиш то змусиш мене у т(Т)ебе повірити
якщо ввічливий то сідай за кермо авто

Граблі

Уперше в житті я знаю чого я хочу
удруге в житті я не хочу цього хотіти
Не читай мої вірші. Не розбирай мій почерк
Не читай мої вірші. Продовжуй цього не робити

Шлях встеляють граблі ледь-ледь присипані снігом
кожне слово і крок роблять дірку у грудях як в тебе
Не читай моїх віршів. Вони не для тебе написані
Не читай моїх віршів. Не заглядай між ребер

Я впадаю у сплячку і змінюю власний колір
як весна не настане я буду у повній безпеці
Не читай моїх віршів. Цього я тобі не дозволю
Але цей прочитай. Грець з ним

Дурощі

Така чудова весна надворі
але я і сніг як завжди невчасно
усе повторюється — все спотворено
згасло

Трава після сну неумита й без кольору
зім'ята неначе нещасна жінка
і ти повторюєшся — знову кволий
і винний

Але я як і сніг досі чиста й не тану
ми лежатимем місяць усіх дратуючи
ти прийдеш із весною — ти знову зарано
дурощі