Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 1993 / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

лісодемконцерт

як би не хотів — не заблукати
у цьому завченому напам'ять лісі.
тут дерева, як ноти етюду,
який розучував років із п'ятнадцять тому.
в'їлися в підкірку.
пальці пам'ятають, пам'ятають губи та легені.
струмінь повітря, артикуляція.
у цьому завченому напам'ять лісі
часом почуваєшся як на академконцерті,
котрий ще часом сниться:
розсіяна комісія, зосереджений викладач,
погано опалений клас.
викладач киває,
і ти прикладаєш
до здерев'янілих від нервів губ
холодний мундштук,
і думаєш:
«ще кілька хвилин,
яким би не був результат,
ще кілька хвилин,
відстріляюся, і по всьому, і додому»
і дуєш
і з корнета виповзає
(чи радше в муках вилазить) етюд
що житиме в тобі
ще, як мінімум, п'ятнадцять років.

про історії

Історії не мають жалю. Вони використовують людей. Вони – ніби паразитуюча або ж вища форма існування. Хоча перше не виключає другого і навпаки. Може й так: Бог створив людину для дружби з Собою і співтворіння; Він, котрий є Творцем Історії, покликав нас до буття, щоб ми творили історії. Кожна історія мала би сягати корінням задуму найдосконалішого і єдиного Оповідача.
Усе колись проросте. Пустить коріння, вигоне віття, розгорне листя, заквітне. Кожна історія колись переродиться, зростеться з сотнями інших історій. Деякі історії – як плющ або виноград – обплітають собою поверхні, переплітаються з травою, гілками, лиштвою, конструкціями. Інші – як перекотиполе, ніколи не знаєш, з чиїх вуст і коли почуєш їх повтореними і перетвореними. Історії живуть, ростуть, помирають. Їх спалюють, вони гниють. Трапляється, що їх засушують колекціонери. Так, є історії, які зберігаються у приватних гербаріях і їх навряд чи вдасться почути широкому загалу. Деякі історії віднаходяться через тисячі років – закам’янілі або ж затоплені у бурштин. Є історії, що живуть і ростуть сотні років, покоління за поколінням переживають своїх оповідачів… Історія, зерно котрої якось впало до мого нутра, почала проростати. Ніжний, але безжальний росточок проходить наскрізь – діафрагма, легені – пнеться догори. Потроху дістається горлянки… Одного дня виявиться, що у мене з рота стирчить маленьке деревце тієї от історії. І всі приходитимуть подивитися на неї, послухати її.
Найправильніше би було виростити ту історію, зернятко якої знаходиться у серці. Але ростити її чомусь найважче. Бур’яни ростуть швидко, щедро, безтурботно… А от вона потребує уваги, умов.

до -1993-

з трави вишукую горіхи
тихо-тихо
бо з глибини куща шипшини
сюркотінням
коник
люляє
маля
моє

-1993-

усі місця, що колись
давали тобі притулок
широке гілля дерев
рухливі тіні домів
не впізнають тебе
після стількох років
коли ти вертаєш до них
з мандрівок
як би не було
це місто любило тебе
а тепер — жовтозубе і зле
кидає підступно у спину
прокльони та білу цеглину

італійські стравми

був сон про італійський театр і ресторан у холі театру
і офіціянта якому відірвало по лікоть руку
при зіткненні двох навантажених тарілками візків
зараз же директор вибіг до зали
і звільнив його за порушення спокою та ідилічності
і той пошкандибав геть
втративши руку і роботу в одну хвилину
а всі незворушно лишилися на місцях
доїдаючи італійські страви
а я і далі ходив поміж столиків
ламаною англійською випрошуючи
стаканчик коли для вагітної дружини
а десь на підлозі лишилася лежати
рука безробітного офіціянта

-2-

сонця більярдну кулю
загортає у хмар рушник
кельнер-вечір
і з маху лупить
в скроню обрію
валить з ніг
захід фарбується кров'ю
що темніє згортаючись
рана
вкривається коркою темряви
вкривається коркою рано

і незримі механізми ночі підносять
місяця диск хромований
над лісосмуг кучерявим волоссям
над засмаглим тілом промзони

-1-

ночами
коли
комарів скрипки з темряви під шкіру голками
хтось строєвим кроком проходить крізь її сни
під дзвінок останнього трамваю
під постріл біля депо
під зітхання розбитого ліхтаря на розі
сто метрів горбатого асфальту між двома казармами
залишеної частини
сто метрів вздовж муру
строєвим кроком
наскрізь
і западає тиша
тільки на горищі
ледь чутно переплітаються мелодії
натягнутої павутини
і пір'їнки, що падає
а потім старечі руки
знімають голку з платівки
і сонний голос диспетчера
і сонний голос диск-жокея
перекладають місто на слова

десь виє пес неоновий
вітер заплутується у тролейбусних проводах
женучись
за кинутою палицею
хмари

SA1993

відлита зі свинцю
пласка спина ріки
здригається від вітру дотиків пестливих
і ластовинням листя падає на хвилі
наввипередки
на простягнутій долоні пляжного піску
човни мов черепахи
дном до неба
завмерли і чекають на рибалок
як вартові
як вартові на ранок
хвилі ніби пси
грайливо пхають
в руку берега
носи
холодні, мокрі
та блискучі
від вітру
що зістрибує з дерев
  • +7
  • 25 листопада 2010, 18:11
  • IrekMoor
  • 1

cj1993

на пустелі плацкартної полиці
у пості та молитві
тікати як пророк Йона
за спини пагорбів з родимими плямами
зів'ялого листя у полум'ї
по хребті залізничної колії
що гнеться від ваги літ та вагонів
тікати вночі
вдень тікати
щоб зрозуміти нарешті надвечір
що ти Йона
і що поки середземне море чорне
а не червоне
і поки риба далеко
ліпше зупинитись і обрати напрямок
заданий Богом