Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 ... / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Володарка тигрів

Коли світ тільки пальчик занурив у воду
Очі морени з острахом
злічували кожен подих
Моїх ніжнорозбещених тигрів
Нас порівнювали з жагою,
З втіленням дикого бунту!
Блискавками розжарені кішки були
Сенсом твого ще молочного часу
Я любила збирати розбиті свічада в траві
Ти – кігті занурював в тіло рідкого агату
По за звіром людину шукати в тобі, наче
простір в руках замикати.
Ти.
Вічний звір в первозданній стихії!
Один з моїх тигрів твої
вії цілував як небо.
Все чекаючи слабкість від світу
Пожираючи серце у сонця
У розпатлану душу пускаєш
Бурштином і кров’ю плетені тенета
Зоряни
П’яна квітом перших гаїв,
Лоном місячним роджена я
Знаю більше… ти мене розгризай
Як колись…
знову в злиття до світання світів
Віддаватись….
так просто.

Непроханий гість...

Це був один з найтихіших вечорів, що мені доводилось проводити за мої неповні шістнадцять років. Добряче попрацювавши на городі я повернувся до хати і, присівши на лавці біля тину, слухав як у навколишній тиші скрипить старий дуб-велет, нависнувши над моєю комашиною постаттю, яка в сяйві заспинного місяця здавалась зовсім сухою і згорбленою.
Мама покликала до вечері – я навіть не ворухнувся. Світ навколо дихав, думав, мріяв і вмирав. Та це було напровесні тож він тільки наново народжувався, мов дитя якогось вічного розуму. Був частиною чийогось темного задумку таємного моєму розумінню.
Мати покликала до столу вдруге – цього разу я послухав і пошкандибав стежкою, викладеною червоною цеглою. Став на хвилю на порозі. Оглянувся: світ позаду жив, дихав, думав, купався у своїх надземних мріях і вмирав. Та цієї миті він стих і дивився мені прямісінько у вічі. Про що він думав тепер я не знав. Як і не знав чиє він дитя і чий син я. Може ми обидва є фрагментом чийогось темного задуму, діти якогось вічного сяйва. Чи ж я просто маленька людина, що ховається після заходу сонця в тіні старого скрипучого дуба, щоб відчувати себе у безпеці, розділяти свою самоту з живим світом, що вмирає день за днем тягнучи до могили тебе. Я не знав цього. Не знав чиє дитя наш світ, не знав чий я син.
Мати гукнула втретє: я нарешті переступив поріг. Світ-сирота зник за дерев’яними дверима і голову мені одурманив запах зірваних минулого літа трав, корінців, що поморщеними тілами висіли на стіні. Але я переключився і сів за стіл, бо ненька вже зовсім помарніла від сьогоднішньої тяжкої праці. Мабуть не те, що я нагромаджую себе таємними питаннями світобудови, вона їсть мовчки і лиш іноді піднімає очі дивиться на мене, усміхаючись. У її очах тліє вогник і я це побачив, і я взнав і зрозумів, що вона знає, що вона розгадала ті питання, над котрими так довго мудрую я. Але вона змовчить і залишить цю таїну при собі, а я й далі роками думатиму та гадатиму хто я і що я…

( Читати далі )

Двері на стелі

Уперше я побачив їх, коли мені ледь виповнилось шість. Було це сліпої ночі, коли усе купалось у навколишній тиші після спраглого літнього дня. Усе крім мене…
Я натягнув ковдру на голову та все марив лісовими велетами, що оточили наш дім. Я притискав до вух подушку, бо чув як вони крокують надворі, ламаючи круг себе ліс, трощать ворота і знімають дах. Ось здоровенна рука одного з них тягнеться до мого ліжка, що стоїть на другому поверсі прямісінько біля вікна. Палець стягує ковдру і…

( Читати далі )

Душевна лейкемія

— Я благаю тебе: біжи й не оглядайся. Я наздожену тебе. Біжи!!! – прошепотів він, притиснувши її. Й вона побігла босими ногами мокрою та колючою травою, що пробивала до крові її ніжні п’яти. Це була холодна ніч, яка крала тепло землі й ховала крики у своїй пащі. Вона бігла, летіла, лиш іноді перечіпаючись і каменем падаючи на холодну землю. Кілька секунд лежала і хотіла б уже стати мертвою, але раптово десь із темряви виривало його «біжи!!!» й вона бігла далі, роздираючи тіло об польові зарослі. Знову падала, знову підіймалася аж поки не почало світати.

( Читати далі )

У пошуках себе

Мабуть, найтяжче в житті пізнати себе. Оточення невідступно чіпляється за нас довгими лапами, заковує у свої кайдани, вішає ярлики і намагається впхнути у певні шаблони. Звичайно, так зручніше – коли всі дотримуються однакових правил, стають керованими і передбачуваними, втрачають свою природжену неповторність, зливаються з сірою масою. І більшість все ж їх дотримується – так легше. На тебе не дивляться як на білу ворону, не вдовблюють в голову кожного дня правильні (за чиїмись мірками) манери поведінки. Тебе не рухають і ти тихенько сидиш у відведеному куточку.
Ти можеш стати для всіх добрим і милим, загнати по-глибше обурення, гнів, образи, робити те, чого від тебе чекають, тримати свою думку завжди при собі (а то ще, не дай Бог, когось образиш) і потрохи наповнюватися огидою до оточуючих, до себе, до їхньої і власної фальші.
Можеш стати циніком, таким собі др. Хаусом, налаштуватись скептично на все довкола. Забути, що в цьому світі є щось хороше. Перестати довіряти людям, захоплюватися ними, любити і прощати їх, а отже – і себе. Що не кажи, це простіше. Ти страхуєш себе від розчарування, оберігаєш в такий спосіб від болю, черствієш помаленьку… Нехай так, можливо ти прийматимеш удари долі легше: товста шкіра захищає. Але вона ж не допустить до серця ні любові, ні щастя.
Є лише один вихід – плюнути на умовності і стати собою. Де шукати себе? Всюди, де збреде в голову: у магазинах, музеях, на ринках, вузьких темних вуличках, на пляжах, в горах… Поки не зрозумієш, що знайти можна лише в собі. Але не без допомоги інших людей. «Пізнати себе можна тільки пізнаючи інших» (забула, хто це сказав). Пізнавай їх, спробуй зрозуміти, полюбити, прощати їхні помилки і недоліки, відчути чи перебувають вони в гармонії зі собою чи пристосовуються до нав’язаної суспільством ролі. Тільки тоді пізнаєш, зрозумієш, полюбиш, пробачиш себе і лише тоді побачиш ким ти є насправді й сприймеш себе без вагань.

...

Щоб наважитись на подих
щоб зробити подих
він блукав
по околицях міста
ночами сидів під гарячим світлом ліхтарів
обпершись на їх готично холодне тіло
дивувався їм що освітлюють усе
асфальти будинки і навіть зоряне небо
катав на капелюсі
цілий дитсадок зелених равликів
мружився від місячного сяйва
та дихав мільйони разів
неясними
напівподихами
ночі
яскравих вікон
та зоряних калюж…
щоб наважитись на подих
щоб зробити єдиний подих

....чорнетка

*
Я хотіла тобі сказати,
Що ми на дні брунатного
Океану…
Натомість, я спромоглася
Лише вливатись у тебе
Конвульсивними снами

Я збиралася залити
Щілини між світом і тобою
Гарячою кіноваррю, придбаною
У паризькому салоні
Але піддалася миршавому ексгібіціонізму

Я все ще хотіла вірити,
Що ти лиш долоня всесвіту
Згубленого на «вокзальній»
В метро
Проте, твої очі всоталися в мене
Ромовою цівкою тепла…

*

коли тебе нема

коли я сплю
я уявляю тебе поруч

але поруч мене
тебе нема
коли я сплю

і тому
часто

я цілую подушку
вірніше
обслинюю її

неначе кошеня
неначе бібізян
неначе бамбуковий гвоздь

що стирчить з мого серця
і
спричиняє нестерпний біль
коли тебе нема
  • +11
  • 2 червня 2009, 16:21
  • homno
  • 2

Апрель

Холодный выдался апрель…
Твои сплетения колосьев…
Мой лучезарный день
Апрель в цвету
Всё отошло и по сдвигались оси
  • +2
  • 26 квітня 2009, 22:13
  • Solomia
  • 3