вулиці заховані під снігом
в очікуванні свята місто
ти і я на одинокому пероні
давай сядемо у потяг
поїдемо кудись далеко
туди де нас ніхто не знає
зітрем усе, шо було
і, як на чистому папері
напишемо нову історію про нас
бурхливу, неначе у романах
і з хеппі ендом, як у фільмах про любов
там більше не буде
брехні, ревнощів і зради
а лиш щастя, дружба та любов
ходім зі мною і ти не пожалкуєш…

намалюю тебе в і кутку підпишу, я люблю
Намалюю поля і в кутку підпишу,це душа
Не потрібно тебе якщо не КОХАЄШ,
Не потрібно душі якщо ти СТРАЖДАЄШ,
Намалюю я ліс і кутку підпишу-озернись
Намалюю я нас і в кутку напишу не про нас
напишу я про тебе і синії очі,
напишу я про поле і очі дівочі
ЩО вірять тобі,як щасливий кінець ти пророчив.
але сталася зрада.забуто навіки
про перше кохання, солодкі ті втіхи...!

Ну ось і все…Закінчились ті муки
Закінчились страждання, любові вже нема…
Але я вдячна… справді вдячна
Що ці муки я пережила…
Я сказала все що мала
Хоч з поразкою та гордо відійшла…
Ну а ти? А ти є просто зрадник…
Та нехай! Це все твоє життя.
Пробач за грубі ті слова,
Пробач за сварки мої із тобою.
Пробач напевно вже не раз
Твоя кохана свариться з тобою.
Та все пройшло я жити захотіла!
Любов я знов зустріла,як квітка розцвіла!
А ти? А ти ніхто для мене!!!
Я ВИКИНУЛА БРУД З СВОГО ЖИТТЯ!!!

небо стекало на крыши домов
артериальной кровью
заражЕнной СПИДом…
дома-инвалиды
стреляли из люстр, торшеров, электрокаминов
в спины
бомжей и бродяг
прозябавших из-вне;
весне не хватило смысла продолжить войну
она методично свалила на хуй…
вечер включил луну…

в этом городе ночь пахнет
портвейном и сигаретами…
и я в ней сижу как в клетке…
жду свою очередь плакать…
пялюсь в небо, рифмую пошлости,
бью посуду…
на зло…
кому-то…
снова верю, что Бог признается
в том, что с кем-то меня он спутал
и отправил сюда по ошибке…

нарисую ему открытку,
и оставлю на ней коммент:
«мир — он на ощупь липкий…
ты не слышишь, но он стонет...»