Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 ізонитка / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Мізинець

Скільки між нами дерев порахуй і скажи мені
палиця у руках робить обох скаженими
торкайся великим до великого пальця
війна починається

Скільки між нами зірок забуваю кількість
знову вдивляюсь у небо у кожен піксель
торкнись вказівним до мого вказівного
і будь зі мною

Скільки між нами подихів любий скільки їх
цим середам не судилося стати спільними
забудь про новини і будьмо безпосередніми
торкайся середніми

Скільки збитих тварин тут стільки між нами убитих
стримано сльози перед останнім видихом
торкайся четвертим того що не має імені
і прости мені

Скільки між нами страху і цей стан постійний
повстанські тіні заплутуються на стінах
візьми мою руку і як не впустиш повз пальцями
нічого не станеться

#.

Ми будемо інші як я допишу цей вірш
бути сильною це означає тобі не вірити
помолися за мене коли ні у що не віриш
ти йдеш вірним шляхом коли ти ідеш проти вітру

Нехай все що з нами пов’язане це утопія
любити тебе це знати що все закінчиться
напиши що усе буде добре й зроби 100 копій
ми порушили все нас засудять на кілька вічностей

Чекати на безвість це те що усіх виснажує
візьми мою руку й дізнайся яка я втомлена
та ця революція є від початку нашою
тож просто забий на усе і виходь із дому

Тебе і себе видаляти рядок за рядком
мені ще ніколи мабуть не було так страшно
ти більше не можеш брехати – такий закон
здається ми стали на 22 роки старшими

Туга

Іноді туга така
що починає боліти живіт
ні ні не через хворобу
просто судомить чиясь відсутність
просто свербить під кожною вією
і очі широко розплющуєш
аби не витекла жодна сльоза
жодна клята сльоза

Хочеться пити
але немає такої води якою б напитись
і лише ненадовго смак на язиці
і лише ненадовго на губах смак
але не напиваєшся
і не пам'ятаєш смаку
бо немає такої води якою б напитись
і не плачеш бо немає такої води

Стоїш
наче кілька хвилин після заходу сонця
коли є світло але нема його джерела
коли наче зима але снігу немає
і навіть не хочеться жодного снігу
жодного клятого снігу
просто пити
просто пити і не плакати

і жага така що жодна вода не втамує
і туга така що навіть смаку не пам'ятаєш

Ти

Ти як сірник в моєму картонному лісі
ми живем і вмираєм у дні коли місяць уповні
я принесла тебе ти спалив нас обох – на біса?
навіщо це все? поясни чи принаймні спробуй

Ти наче нафта в моєму маленькому морі
отрута в улюбленій чашці з зеленим чаєм
розгортаєш чаїнки і застрягаєш у горлі
ти спалив моїх риб і димом вбиваєш чайок

Я не хочу прощатись тож як востаннє умов мене
наші долі заплутались так що стирчать лиш вузлики
ми живем і вмираєм лише коли місяць уповні
ми вбиваємося навзаєм спільними крові згустками

Про те, що залишається

Зникають баси залишаються акустичні версії
птахи відлітають у вирій лишаючи нас тут
Марія лишає цноту і робить кесарево
і осінь переходить у наступ

але дечого не позбутись вмиваючись у калюжі
коли не рятує вино чи лазерна епіляція
ти себе позбуваєшся себе видаляючи з друзів
лишаючи лиш відбитки масними пальцями

і немає більш вибору слухай свою акустику
коли небо зникає принаймні лишається дощ
і зникає потроху усмішка з губ моїх з вуст твоїх
і коли вона зникне то принаймні у кутиках
залишаться зморшки

Київ

Навіщо це місто таке велике що тісно
читай книгу заново як дійдеш до цієї сторінки
я не знепритомнію навіть якщо не їстиму
якщо тобі сумно у цьому ніхто не винен

і я не впаду якщо навіть ніколи не спатиму
ми не впадемО бо ніколи цей міст не зірвЕться
будь ласка грай чесно я ж тобі показала всі карти
і грати навчила тож залишаймося чесними

Ти спльовуєш кров і море помітно більшає
я напівсонна себе обіллю керосином
на наших долонях однакові загадки вишито
Якщо ти дурна у цьому ніхто не винен

Великий Ковш

У великому колі людей
де ми стояли
то поруч то навпроти
постійно рухались по колу
не зводячи погляду
Якийсь невідомий вчений
міг провести лінію
від твого правого ока до мого лівого
від мого правого ока до твого лівого
і відкрити сузір’я нас

Я могла б вишити нас
зачепити нитку за нігтик свого мізинця
і провести до нігтика твого
провести нитку від твоєї нижньої губи
до моєї
переплести і сплутати наше волосся

Наші судини вже колись були переплетені
але їх розрізали
і тому кров виливається всередині нас
і тому б'є не туди
і тому ти чиниш по-дурному
а я по-дурному пишу

Нас треба зібрати неначе пазл
нас треба нарешті зібрати

Прямі відрізки

Формат А5
перша це напевно найскладніша з тих що я робила. ну або одна з найскладніших