Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 філософська лірика / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Я помираю

Я помираю кожного дня,
Кожної миті, коли
Чую як хутко йдуть орди Кремля,
І все мовчать янголи́.

Я помираю кожну секунду,
Кожну дрібнесеньку мить –
Жити не можу за цього абсурду,
Маю, проте, якось жить.

Тут-буття

Мартинові Гайдеґеру

Істина мовляє мовцю в мові,
Струм думок тече кудись убік…
Я стою на Площі Ринку в Львові,
Все людське я тільки-но відсік.

Я стою у Львові. Площа Ринок.
Всюди – лють і кров, і побиття…
Мало хто наважиться на вчинок –
Мало доторкались тут-буття.

Але я відчув, що в світі файне,
Я відчув його незмінний атрибут –
Я. Людина. І в своєм Дазайні
Відчуваю серцем буття тут.

Відчуваю це і світ сконає –
Будемо вбивати бусурман,
Що їх в світі зграї, зграї, зграї,
Страшних і бридких дас Ман.

Чую спів. Луна співоча мова.
В мене виникають відчуття,
Все тече – ця річка кольорова…
Річка – мова. Річка – дім буття.

Сон

Мені наснилося, що я в Москві сиджу,
Сиджу в тюрмі, чекаючи на страту,
По камері без продиху броджу,
Листа останнього пишу потайки брату.

Мені наснилося, прийшов-но конвоїр.
Сказав: «Ставай, скоріше…» і нагнав остраху:
«Ставай, сказав же! Виходи у двір,
Тобі із хлопцями уже готують плаху».

І я пішов, пішов останній раз –
На смерть пішов, у руки москалям,
Я не кричав ніяких гучних фраз –
Лякаючись лише кривавих плям.

«Ох, ненько рідна!» – лишень думав я,
Не бути мені батьком, вірним мужем,
Не виросте козачеє дитя
Та не поскоче босоніж в калюжі!

Я не побачу: будуть вішать банду,
Як Янукович буде порсатись в лайні,
Як постріляють всю його команду,
Як люди стануть кращі і файні́…

Я тільки бачу: плаха, ніж російський.
Навкруги нікого нема…
Підлогою крокую – дуже слизько…
Прокинувся… Ще ніч… Пітьма.

Шухевич

Перед образом стою й молюсь, царевич,
До тебе звернувся, що є сил,
Рідний мій, озброєний Шухевич,
Рідко є тебе про щось просив.

Але більше я не можу чути
Тої люті, стогін той і плач —
То волають українські люди,
Борони ти нас, Шухевичу, силач!

Ти святий — я знаю то не сумнів,
Мучений, герой, козак, вояк.
Я плював на те, що брешуть дурні,
Пасинки жидів і австріяк!

Скоро буде час — повісим всюди
Їх, родини їхні і дітей,
Все згадаймо: СРСР, Іуду,
Січ, трипільців, Святослава. Гей!

Гей, Шухевичу, молись за нас у раю!
Гей! Не забувай — допомагай.
Істину твою несу, поки конаю:
Україна наша — то земний є рай.

Бандера

Буревії носять хибні звістки — Все тече, усе заносить круговерть.
Час приходить переломлювати кістки,
Час приходить сіяти, народжувати смерть.

Час приходить — постає Бандера — Не лякайся, не сумуй, не плач — Для жидів він буде шкуродером,
Московіти його звуть «палач».

Постає Бандера, розквітає — У тобі, в мені, у наших дітлахах — Сниться їм: Москва, Єрусалим палають — І спокійно дітям спати за тих снах.

Ти вставай, козаче — ще не пізно!
Ти вставай, — Бандери бо є час!
Ти вставай, боронь свою Вітчизну,
Бо Бандера є у кожному із нас.

***

З Україною в серці я завжди пребуваю,
Україну одну я люблю і кохаю…
Україна — єдиний, мій рідненький дім,
Україно, для тебе народжу дитин — Україно, ти рідна. Україно моя,
Я живу, Україно, для тебе і для
Щастя твого, Україна, любима…
Україно, скоро буде і тво́я година!

Пам'яті Олексія (1991-2011)

Я дивлюсь в твої очі блакитні — Там зоря тихо сходить додолу,
Пам'ятаю, як разому у квітні
В москаля ми стягли магнітолу.

Як сміялись удвох просто неба,
Як стояли на марші УПА — І здавалось: нічого не треба,
І здавалось: в нас доля одна.

Тільки от — ти пішов без завзяття,
Ти пішов, не сказавши «good bye»…
Та плювать на москальські прокляття — Ти пішов — в цьому певен — у рай!

Ти пішов до Тараса, Богдана,
До Михайла, Петлюри, Сірка,
Сагайдачного, Лесі, Степана,
Ну і звісно — Івана Франка.

То ж дивлюсь на надгроб'ячко гордо,
Із пошаною, зовсім не кволо — І пригадую: квітень, удвох ми
Москалеву стягли магнітолу.

Übermensch

Я – воїн, лицар честі я.
Я – син своєї рідної Вкраїни…
І не потрібнії подачки ті Кремля,
Коли стою на березі таїни.

Таїна – то історія життя,
Історія життя, страждань і болю –
Голодомори, Крути, побиття…
НКВС і КДБ конвої…

Я бачив все, я знаю, що є страх.
Я знаю, що є сила, що є правда –
Кришталь в моїх нефрітових очах
Палає спокійливо ізмарагдом.

Я все пізнав. Я знаю – ми одні.
Одні на полі брані, бранці поля.
І не поможуть нам добродії жодні́,
Поможе, може, добрая тополя…

Тополя є своя, тополя то є дім.
А там де дім – ти знай, межі немає.
Коли-небудь і ми побачим дим –
То знай тоді – Москва горить й палає.

Так, я пізнав – немає меж…
Є тільки Бог, Вітчизна, Віра…
Немає більше неприступних веж –
То все ніщо, то смуга сіра.

Але крокую я – все далі, все туди,
Крокую, б’ю ногами, тим не менш.
І ноги залишають ті сліди,
Сліди, що їх залишив Übermensch.

Пам'яті героїв Крут

Сімнадцять тисяч вогнепальних
І сорок тисяч ножових
Ударів для трьохсот фатальних
Героїв Крутинських боїв –

Вони стояли густо й чітко,
Без зброї – дехто босоніж,
Коли без жалю, грубо й хитко
Більшовики здіймали ніж,

Карати щоби і вбивати –
Ні, не студентів, а святих…
Залишивши без сина матір,
А Україну без вождів.

Кого винити? Всі ж-но знають,
Проте мовчать і чогось ждуть,
Замість повстати – засинають,
Замість убити – тиснуть лють.

Коли їх дико там убили,
Ми мали бути там: я, ти,
Коли їх у крові топили
Москалики та два жиди.

Ці два жиди – то Троцький, Лєнін,
Два біса – Юда й Сатана!
Ні, не пробачмо! «На калєні!»
Здіймай мушкет! Вогонь! Гайда!