Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 труп президенти / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Проза про ворога та рушниці, що стріляють

Лісова галявина була заповнена різношерстим людом. Чоловіки, жінки, діти, пенсіонери, довговолосі, стрижені, бородаті, голені, у костюмах, у светрах, у куртках…
Грав невеличкий струнний оркестр. Офіціанти розносили напої та закуски. Атмосфера була легкою і невимушеною. Більшість люду розслаблено походжали туди-сюди, їли-пили, спілкувалися між собою. Коли почало вечоріти і запалили підвішені на деревах ліхтарі, оркестр замовк і слово взяв елегантний пан середніх літ.
— Шановні друзі! Ми всі зібралися тут сьогодні для того, щоб кожен з вас запам’ятав цей день на все своє життя. У цей чудовий осінній вечір на цій тихій галявині відбудеться дещо незвичне. Відбудеться безкоштовна лотерея. Про виграш ви дізнаєтеся трохи згодом. А зараз офіціанти пройдуть посеред вас і вручать кожному з вас номерок. Не переймайтеся, номерків вистачить на всіх.
Отож, офіціанти зачали роздачу номерків. Гості перемовлялися трохи збуджено і дещо голосніше ніж перед тим.
— Я бачу, що вже всі отримали свій номер. Зараз я висиплю другий комплект номерків до цього мішечка і витягну звідти переможний номерок. Той, хто виграє — отримає право першого пострілу на сьогоднішньому нічному полюванні.
Натовп здивовано зашелестів. Про те, що буде полювання нікого не попереджали.
— Звісно ж, якщо виграє дитина, або ніжна пані, або пан, якому переконання не дозволяють стріляти живих істот, ви матимете можливість подарувати своє право першого пострілу кому тільки забажаєте. Ось рушниця, з якої буде здійснено перший постріл. Вона ще не заряджена. Ах! Звісно, у вас виникає питання стосовно того, що ж буде, якшо щасливець або щасливиця не підстрелять нашого звіра. Так, один постріл – це шанс, хоч і не великий. Якщо стрілець схибить, то право вистрілити отримає кожен з бажаючих дорослих. Ви можете отримати зброю, якщо підійдете до стола по ліву руку від мене – рушницю і один патрон. Не запитуйте мене про жертву. Звір, на якого ми всі сьогодні полюватимемо – це великий сюрприз. Не бійтеся, він, хоч і хижак, але жодної загрози для вас не становить. Поки-що він зачинений он у тому причепі.
Усі повернули голови аби побачити, де ж знаходиться загадковий звір.
— Так от! Право першого пострілу отримує номер… шістдесят перший!
Коротка пауза, після якої лунає голос:
— Я… Я! У мене!
Ті, що стоять попереду обертаються. Ті, що позаду – витягують шиї.
— Просимо пана переможця вийти до мене. Назвіться будь-ласка. Чудово, привітаємо усі пана Антонія. Чи ви готові пополювати?
Пан Антоній був готовий. Далі ведучий запросив усіх охочих отримати зброю, власноруч зарядив рушницю переможця і передав йому.
— Зараз усі, хто не брав зброї разом з дітьми нехай трохи розступляться. Усі мисливці – вийдіть на перед. Тепер асистенти натягнуть стрічку – це вогнева лінія. Велике прохання не заходити за неї. Панове мисливці, станьте вздовж стрічки. Пан переможець нехай стане посередині.
У цей час автомобіль викотив причеп зі звіром на перед, навпроти лінії вогню. За спинами гостей увімкнулися прожектори. Причеп і друга половина галявини освітлювалися яскравим жовтим світлом. Ведучий відійшов на бік.
— Друзі! Як тільки двері фургона відкриються і звідти випустять жертву – дайте машині виїхати з причепом з-під обстрілу. Вже тоді пан Антоній мусить вистрілити. Якщо він не влучить, або влучить, але звір не впаде, тоді всі можуть стріляти. Можна по черзі, можна одночасно. Отже! Чи всі приготувалися? Бажаю переможцеві влучити.
Настало напружене мовчання. Чутно було двигун автомобіля, і десь позаду дизель-генератор. Відчинився фургон. На траву від поштовху у спину випала людська посать. Машина дала газу і зникла за деревами. Ніхто з гостей не ворухнувся. Здавалося, ніби усі перестали дихати. Людина, яку випхнули з фургону з трудом підвелася на рівні і огледілася на всі боки.
— Та це ж президент!..
— У тому самому костюмі, що й позавчора на прямому ефірі…
— Що?
— Як?
Всі потроху розворушилися і здивовано перемовлялися між собою. Президент стояв і не ворушився, а усі погляди прикипіли до нього. Пан Антоній тримав зброю опущеною і з відстані у якусь сотню кроків дивився в очі жертви. Раптом підніс рушницю і не прицілившись вистрілив. Скрикнула якась пані. Президент лишився стояти на ногах – куля трапила у руку. Пан Антоній сплюнув, кинув ружницю на землю за стрічку і вийшов з лави жестом підкликаючи офіціанта. Ще деяку мить усі заворожено дивилися – люди на президента, президент на людей. А потім майже одночасно пролунали кількадесят пострілів. Пролунали як грім. І знову запала тиша.
— Панове, вітаю вас від імені Комітету звільнення і оновлення. Запрошую усіх випити. Кожен охочий може сфотографуватися з президентом.
Офіціанти знову забігали поміж гостей. Над лісом викотився круглий місяць…