Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 ти / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

тобі

Моя свідомість — це лілея
Намальована крилами птаха
Вона схожа на усмішку
(твою усмішку)
З часом зникає
Залишаючи теплі спогади
Про небо
  • +14
  • 27 жовтня 2009, 21:36
  • mirror
  • 13

*****************************************

По-дорослому сприймаючи світ,
так хочеться просто спокою.
Я втомилася довбати лід,
який називаю тобою

Моя рожева мрія

Любому другу...

Твоє волосся
Заплутане в еластичних бинтах
Розтікається змінами
Тепер ти не такий як інші
В гвинтиках
Що стирчать з твоєї спини
Є певна загадковість
В голках
Що стирчать з твоїх рук
Є певна іронія
Так,нарешті ти не такий як інші
Загорнутий в білі шатра
Гнитимеш на лікарняному ліжку
Доки сморід від тебе
Не буде настільки нестерпним
Що навіть в респіраторах
Санітарочки почнуть задихатися
Ніхто вже не буде провідувати
Такого нікчему як ти
Все,що в тебе залишилось
Це втоптане у багнюку сміття

JUST FRIENDS(наївність іноді рятує...)

Коли ти поруч
Шлуночки мого серця
Грають у стилі ТРЕШ
Хоча ти не перший
Хто руйнує
Відсутність моє присутності
Але мабуть єдиний
Хто робить це
Забиваючи гвіздки у мою свідомість
Ти
Стікаєш з мого волосся
Після кожного спільного душу
Змінюючи
Мої крапки на коми
Людина
Слова і вчинки якої
Призводять до тотальної руйнації мозку
Ти
Розпливаєшся по моїм венним артеріям
Як отрута
Ще трішки і ти станеш мною
А поки
Давай побудемо JUST FRIENDS
Наївність іноді рятує…

ТИ

На цій землі нема тобі повторень.
Ти тут поодинокий екземпляр.
Хоча у світі сотні перетворень
Не в кращий бік. А в гірший. І на жаль.

Та ти – не всі. Для мене ти єдиний,
Огорнутий пестливістю думок.
Реальний, не позичений, сяйливий,
Немов послання неба і зірок.

Бо ти є ти. А я є я. Нас двоє.
Яскраві, світлі, ніжні, молоді…
На цій землі нема тобі повторень.
Ти – неповторний. Бо це просто ТИ.
  • +7
  • 8 червня 2009, 16:18
  • liudyna
  • 2

:^^^

ти
не будучи гамном
скажеш: література гамно
ти
не будучи снобом
скажеш: всі поети сноби

де є распрі і різногласся
там нема духу
нема істини
нема поезії
нема гармонії

весь цей номінальний конвенційний тупорилий чьос
девальвує самого тебе

тобі помстяться
тебе битимусь обзиватимуть зневажатимуть

ти вирвеш корчинському вуса
а я буду бити його в пах
ти плюнеш йому в обличчя і скажеш
сам підарас
  • +11
  • 1 червня 2009, 19:06
  • homno
  • 1

Човен

Дивись – пульсують зірки
Колодязь відлунює, трава з травою переплітається
Дивись – надивляйся,
Бо човен хвиля за хвилею досягає берега
У човні холод на дні, у човні ночі і дні перемішано

Ти проходиш вздовж берегом, лягаєш на березі, очікуєш
Колодязь у тебе всередині перехиляється, ти говориш колодязем
Кажеш: човне, пливи сюди і залий мене холодом, наповни мене часом
Кажеш: час у мені розшириться, затопить мене, я захлинусь
Кажеш: човне, я тобою до моря попливу, залишивши усі береги

Дивишся вгору, лежачи і кажучи
Зірки заплющуються і розплющуються – тебе заколисуючи
Ти засинаєш, човен підпливає до твоєї голови – що до води найближча
І вливає холод у твій колодязь
Ти спиш, ти стишуєшся, з тебе виходить тепло і сідає у човен
І пливе до теплих, як воно, морів
  • +19
  • 19 травня 2009, 14:00
  • Error
  • 1

без жодного зв'язку

Ми нічим не пов’язані – я і ти
Тільки руки поєднань між нами, тільки шкіри дотиків, тільки світло подихів
Лише слова наші танцюють в повітрі, змішуючись, долітаючи дрантям розмов
До інших, неуважних, байдужих прислухальників на прибраних кухнях
Ми з тобою – як радіо, тільки транслюємось на невідомій нікому хвилі
Всі шукають нас між шурхотом і комашиним потріскуванням приймачів
І не знаходять
Ми нічим не пов’язані – я і місто
Тільки виходжу у двір – і топлюся в квітневому запасі:
Квітнуть вишні, яблуні, абрикоси; квітне саме собою повітря
Мене несе дорога, мене везе маршрутка, мене піднімає ліфт, я заходжу в кімнату
Роблю чай, сідаю, засинаю в кріслі
Прокидаюсь, визираю у вікно, у вікні – міста великий світлий прямокутник
Навіть крізь скло мене переслідує
Ми нічим не пов’язані, хоча втрьох гуляємо всюди, втрьох говоримо:
Я і ти
Я і місто
Ти і місто
Втьох, все втрьох, без жодного зв'язку

Лісова історія

Вітер вилизує латки на шорсткій площині лісу –
Зовсім як пес на голій кістці –
І вони тягнуться скривленим пунктиром
Розмежовані перелісками – ніби укус на шкірі одними різцями
На першій галявині повно суниць –
Зелені килими із білими й червоними плямами:
Вужі в їх ворсі – як товсті чорні нитки

На другій галявині кілька сосен повалених –
Із вивернутим корінням:
На сонці між стовбурів гаддя гріється
І усмішки на їх мордах відбивають промені
Ніби дзеркала

Галявина третя – ожинова

А четверту – ту, що найдалі – ти полюбила найбільше:
Заради неї переходиш першу – і мастиш губи червоним соком
Переходиш другу – і розлякуєш гаддя дзеркалом власної усмішки
Переходиш третю – і на ногах твоїх басамуги лишаються
Від гілок ожинових
Мастиш долоні і ступні чорним соком ожиновим
Брови соком підводиш
На сукенці візерунки чорним –
Серпантини розкручуєш
Спіралі завертаєш
Лабіринти вимальовуєш

Четверта галявина для тебе – забувати себе, вигадувати себе наново
На ній – мандрівні сонячні плями – непевні дороговкази
Від мурашиної купи спочатку до вигину прямуєш – де колись косулю вгледіла
Далі плями на джерело підморгують –
Власноруч розчистила
До ріки відвела
Купель собі посередині влаштувала
Тут змиваєш червоне із губ і чорне із брів, долонь і ступнів
Тут я тебе вперше побачив і відтоді – влаштовую постійні засідки на протилежному боці
Я – сама обережність
Я – дух, я – привид себе коли за тобою спостерігаю
Я перетворююсь то на дерево – і стою бездиханним і твердим годинами –
Лише очі за тобою рухаються
То на джмеля
Що до тебе наближається на безпечну відстань
Перехоплює твої погляди
Кидає тіні на твоє снігове тіло
То на дощ що несподівано виникає на кілька хвилин із чистого неба –
Щоби тільки тебе торкнутися

Пам'ять моя – вода – тільки тебе й здатна вмістити

Ти дозбируєш останні квіти, малюєш себе червоним і чорним, ти ідеш
Від четвертої і до першої галявини – і далі – себе пригадуючи
А я залишаюсь, завмерлий, заснулий, замріяний
Вічно тебе очікуючи – без домівки, без жодних потреб, я потрапляю до раю пам’яті про тебе
І певності твого неодмінного повернення.

твої сни вростають у мої

Ти любиш маленьких звірят своїх снів
Регулярно вигулюєш, протираєш промочені в калюжах лапки,
І клітками їм – прозорі будинки сновидінь:
Тобі ввижається Рай що корінням вростає у хмари, витягуючи з них вологу,
Вибілюючи їх
Твої звірята прогризають у хмарах нірки і засинають там
Мандруючи над землею на величезні відстані
І випадаючи дощем
Із жаб, із тритонів, із озерної риби

Ти вчора мені снилася – вела вгодованого линка на повідку
До колін у озерній воді
Трава заплітала тобі ноги іноді трохи ріжучи
Твій линок підпливав до порізів і випивав кров твою
Ти сміялась – лоскітно

Це твоє озеро посеред хмари –
озерна трава фарбувала її в зелене
І коли я прокинувся – довго виглядав із вікна
Хоч трішки
Хоч на йоту зеленуваті хмари
Але бачив лише білі, білосніжні: видно коріння Раю –
Особливо потужний насос: так якісно вологу витягнути за лічені хвилини
  • +15
  • 9 квітня 2009, 19:13
  • Error
  • 3