Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 ти / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

8 жовтня 2013/до тебе,коханого

Я напишу тобі багато ще історій
Невидуманих, нереальних драм
Епітетів, гіпербол, алегорій
Як жменю спецій в місиво додам.
Я крихтами посію невідомість
Незвичність, унікальність перемов
Проб’ю маршрут, ввійду в твою свідомість
Без ввічливих запрошень і розмов.
Ти будеш жити не своїми долями
Розмінювати «зараз» на «колись»
Своїми теплими і черствими долонями
Своїми жестами і мімікою лиць.
Сто тисяч вражень й ні одне невірне
Сто посмішок і жодна не твоя
Сто завмирань сердець. Мені все рівно
Бо я завжди твоя. Лиш я…

особисте

не кажи що я горда,
бо не кажу «сумую».
я би це прокричала
та тебе не турбую.
це ж тобі всеодно,
ти по світу блукаєш.
я лиш ночі рахую,
а ти цим не страждаєш.
заливаю я діри
лиш книжками й віршами,
в них у людях є віра,
а у мене лиш рани.
у мене герої
не з плоті, а з вати.
дощ їх без зброї
продасть умирати.
і міста там самотні:
там живуть лиш сонети.
їх там крутять усюди
три маленькі планети.
люди всі вимирають
бо нема ацитону,
та не нігті стирають,
а бажання і втому.
там живе твоя копія,
твій маленький єнотик.
його часто провідують,
бо він трохи наркотик.
може, це все не правда,
може, я це трактую.
не кажи що я горда,
бо не кажу «сумую».

22:30

у 22:30 сяду на трамвай
тебе уже не буде ніколи у ньому
буду сподіватись що ти попадеш в рай
Й мене забудеш як просто знайому

у 22:30 забуду всі слова
тобі уже не скажу те що хотіла
я знала що таки прийде вона
весна, якій я так не зраділа

у 22:30 ти скажеш «кохаю»
це все так ванільно, краще мовчи
Я більше граматики, слів я не знаю
забути тебе мене ти навчи

у 22:30 ти будеш останній
я буду кохати лише свій трамвай
у ньому загину, він буде прощальний
а ти вже не будеш, забудь і про рай

Ти

Моє місто схоже на рай

Воно повне
Добросердечних вулиць що пам’ятають наполегливе шепотіння кроків
Будинків які діляться таємницями пташок що злітають з дахів стрімко мов пілігрими
Тролейбусів котрі втішать краще чим мати
Їхні кондукторші напоять березовим соком коли стане сумно і від цього забудеш назви
Футбольних команд та улюблених фільмів

Про які сни ти збрешеш сьогодні?
Тобі не сниться нічого цікавого
Наприклад що в тебе немає ніг
І ти ще живий лежиш в окопі
В руках калаш а попереду так багато японців
Чи корейців
І їх треба стримати
Моє місто схоже на пекло

Всі автомобілі прагнуть — тіла прагнуть відчути його смак
Собаки влаштовують за мною полювання хто перший хто останній
Для них це так важливо
Ліхтарі хочуть мене засліпити аби я не побачив
Чергових чортів які за мною слідкують постійно
Вони мають ключі від помешкання де я іноді намагаюся бавитися в сон
Мають ключі і не тільки

Про які сни ти збрешеш сьогодні?
Що ти бачила маленького хлопчика
Він стояв самотній посеред безлюдного міста
Яке є пеклом яке є раєм і просився
До мами
Цікаві ж сни ти вигадуєш
Ти ж не можеш наснитися сама собі

Моє місто насамперед ти
А рай чи пекло
Не так вже
Суттєво

не вистачае.

ранком холодним стягуєш коць
ноги лишаєш мої одинокі
грієш теплом, хоч
знаєш, з ночі мало зосталось

обплітаєш руками, душиш
подих знітаеш
кохаеш

Я вирішила трохи відволіктися

Вирішила трохи відволіктися:
Сплюндрувала кілька африканських сіл,
Позбавивши розпухлих від голоду темношкірих братів
Зайвих страждань;
Скоїла теракт у московському метро:
Горіть у пеклі, українці-заробітчани,
Які відкупаються від своїх дітей грошима і подарунками!
А також кацапи – це вам за геноцид і репресії!
Зруйнувала рештки Чорнобильської
Атомної електростанції,
Хай туристи краще приїжджають до Житомира:
В нас краєвиди майже такі ж самі,
А радіації – менше.
Отруїла власну родину за святковим столом
І облила бензином рідний будинок,
Запальничка щойно спалахнула в моїй руці.
… І все одно я продовжую думати про тебе.

Соу-сеп

Пишеться не від великого щастя мені.
Я витрачаю свою другу ночі на кухні.
Місто заснуло і тільки рекламні вогні
Ніби підтримують, саме тому не потухли.

Чайник — в розетку, цукру — три з лишком,
Це звичка, як намотати на палець волосся.
П'ю соу-сеп, пишу, сподіваюся, книжку;
І здобуваю застуду, бо ходжу я боса.

Канфорки — пеклом, на вулиці 30 і мінус.
Ти не згораєш, не вимерзаєш, болишся.
Я допиваю соу-сеп, іду спати й надіюсь,
Що ти вже, нарешті, сьогодні мені не наснишся.

наче

Так наче ти живий
наче п'єш, наче дихаєш.
Так наче справжній ти
наче стиха існуєш.
Так наче казка
вистава, феєрія.
Так веселяться радіють всі, я
Брешу на дворі
в кафе і на публіці.
Кидаю маски і грим як в тарілочці.
Така вже казочка
мила, захоплива.
А десь кишки, десь там мізки
у крові я…

пустеля

кажеш, моє тіло – пустеля,
розжарене плато на тлі чорноземів землі
чи кілометри штучностворених цукрових бескидів,
так би і блукав ним теплими пальцями
у пошуках мрійно-бажаних оаз,
коливально-поступальними рухами
намічував і прокладав омего-маршрути
вдень і вночі, вночі і вдень, а потім ще раз вдень і…
безліч раз вночі
аж до повноцінних автомагістралей і автострад,
танення цих псевдоарктичних снігів,
сиропової липкості…
допоки не прийдуть морозяно-росяні ранки…
та вони не прийдуть,
не прийдуть, дурненький,
і не тому, що ім’я моє Сахара чи Калахарі,
в них часом теж температура тіла нижче нуля,
просто…
населяй мене,
намічуй і прокладай коливально-поступальними рухами,
іди омега-маршрутами
до диво-таннення
магістралями,
а ще більше…
багато-багато кажи, — краще бути гарячою (пустелею),
аніж пустою гарячкою.