Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 таємниця / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

To touch something real

Люди люблять таємниці. Тому їх приваблюють таємничі лююди.

Якщо у них буде вибір між яскравою доброю теплою відкритою людиночю чи сутінковою гнітучою байдужою людиною, яку ніхто не знає, яка часто гуляє сама, чи поводиться, ніби увесь час сама, яка не відкривається звичайним людям. Так, останніх вибирає натовп, останніх.

Їм подобається судити. І пободається будувати ілюзорні ідеали. Відкрита людина — щира, відкрита повністю, про неї всім відомо все. Натовпу відомо її доброчесності та вади. А закрита, таємнича людина, — це вже якась романтика. Доброчесності переростають в таємне піднесене бажання комусь допомогти (поки що бажання, але натовпу зійде), а вади переростають у скелети у шафі, іноді ці скелети настільки великі, що у них ховається шафа (але натовбу байдуже, вони поки на це закривають очі).

Натовп випитує. Хто це? Ти його знаєш? Познайом нас! Чому він сам? Звідки він? Що йому потрібно? Що його мучить? Він такий цікавий. Глянь, як він одягнутий. Глянь, він такий інший, він не схожий на нас. Він — прекрасний…

Відкрита людина бачить це і душа його кричить у пориві ревності. Що ви у ньому найшли? Що він вам такого зробив, що ви бігаєте за ним і прагнете повзати на колінах? Чи не я той, хто вам допомагав, у скрутну хвилину? Чи не я той, хто вислуховуючи ваші трагедії, ділився своїм болем, щоб притупити ваш? Чи не я той, хто давав вам поради, які, ви здійснивши, забуває, як і їх автора? Чи не я подавав вам руку, коли ви падали? Чи не я робив вам добро? Чи не я кохав вас? Чи не я кохаю вас? То чому ж ви мене не бачити? Чому вам не потрібна моя турбота?

Закрита людина шепоче. Ви за мною ходите, ви мене хочете і я вдаю, ніби цього не бачу. Ніби я сліпець, засліплений своїми мріями про сліпуче сонце. Ніби я романтик, закоханий у мимолітний погляд дівчини, котру ніколи не побачу. Ніби я не ви, а ви — не я. Але це не так… Це все гра на натовп, я — актор і я граю. Я приховую себе і тому здаюся вам таким пікантним та бажаним. Але насправді я такий же як ви. Я — сметрний, і я — живий. Я умію боятися, і боюся бути самотнім. Я самотній, але я роблю це в ім*я мого майбутнього. Адже перша людина, що зблизиться зі мною, зробить із мене звичайного. Вона розповість іншим, що я — звичайний. У мене є скрутні хвилини, з якими я сам не справляюся. У мене є трагедії, які повні болю. Мені потрібні поради мудріших та рука, щоб піднятися. Я бажаю, щоб мені робили добро та кохали мене. Але зараз я маю бути вищим цього, я маю бути вищим, ніж я.

Натовп реве від задоволення, бачучи його, закриту таємничу людину. Він бачить у ньому щось інше, можливо — надлюдину. Забуваючи в цей час, дивитися поміж себе. Хоча б у тих місцях. де палають внітрішнім вогнем відкриті люди.
  • 0
  • 12 вересня 2011, 08:53
  • Ceyvo
  • 2

маленьке домашнє масонство

Таємні клуби за інтересами зваблють душі і мізки,
маленькі люди тяжіють до великого і страшного.
Таємні клуби можуть виникати на рівному місці,
головне розповідати всім про цей ваш таємний клуб.

Як завжди, нам не потрібно було багато,
всього лиш державний муж, не будемо називати імен,
достатньо широкий в своїй душі, щоб прийняти нас,
достатньо невідомий для точки відліку таємного клубу.

І от ми ідемо тихими столичними пагорбами,
плануючи збудувати щось на зразок четвертого Риму,
і всі ці дорогезні джипи і лімузини навколо
здаються нам атрибутикою нашого таємного клубу.

В такі моменти світ і справді лежить біля наших ніг,
хоч все почалось лиш з півпляшки витриманої таємниці,
десь на третій чверті все і скінчилось — буває і так,
але тепер у нас є саме те, статут, і скоро буде партія.
  • +9
  • 25 лютого 2010, 11:35
  • Andy
  • 16

истина

он решил нарисовать истину.
после множества попыток, каждая из которых вылилась в отдельную книгу многотомника этой истории, ему удалось.
он проснулся, окруженный морями горя на дне пустых бутылок.

взял чистый холст.

и — замер.
поставил в уголке неотточенным карандашом свою подпись.
достал из-под кровати револьвер и застрелился.
не спрашивай.

Ми - люди вроджені

Дерева гладшають, а зорі сивіють.
Я задля витримку іду по битім склу…
Ми люди вроджені – були красивими,
Але життя нас дарувало злу…

Даремно час іде, дарма ми боремось,
Щоб щось змінилося – замало всіх зусиль…
Ми люди вроджені – були прозорими,
Але життя розтануло між хвиль…

Весь світ, всі ми, весь час – лиш круговерть і плин,
Немає краю в нім, нема кінця всім дням
Ми люди вроджені – були… Були ми – ким?
А зараз скалки ми від наших Я
  • +5
  • 17 березня 2009, 00:48
  • mistery
  • 15