Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 старе / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Гори

Змити.
Змити швидше цей запах.
Він провокує мене.
Він робить моє бажання тебе обійняти смертельним.
Задушити. Спалити, щоб не чути твого запаху.
Я готовий дивитися на те, як горітимеш ти і весь твій дім, лишень не чути твого запаху. Тому що я перетворююся на тварину.
І ніякої любові — одні інстинкти.
Агресія.
Змити.
Змити його швидше.
Знищити його в моїй пам'яті. Залити чистою водою.
Не відчувати дотиків твоєї душі.
Змити всі відбитки на моїй оболонці.
Щоб ніхто ніколи тебе не знайшов.

футбол

Ти сидиш на його ліжку
Змушена дивитись футбол
Бо він тебе кохає.
Якого біса?!
Я теж люблю твої груди,
Ще й ненавиджу футбол.

Його

CO2 — моя отрута. Моя сила, що пробуджує думки. Їх тисячі. Вбиває тіло, породжуючи думку.
Ти — моя ненависть. Моя частинка, оповита темрявою. Моя муза, що пробуджується з першим звуком жорстокої музики.
Він — мій ангел. Моє знищення, що є нестримним поривом. Відкриває крила, взлітає, і… Розбиває себе об чорний асфальт думок.
Життя — мій страх. Ліки від смерті. Потік невідомого.
Дощ — моя мрія. Біль моєї душі. Політ мого тіла.
Навіщо мені це безглуздя? Пуста трата часу. Якісь крики, і промоклі крила розбризкують краплі чорнил на моє обличчя. Збери їх, благаю. Тобі потрібно буде писати далі чорні сторінки мого життя. Байдуже, що їх ніхто не прочитає. Вони будуть міцно приклеєні до моїх рук. Відірву. З'являться нові темні сліди, шрами на довший період, ніж коротке п'ятилітерове слово. Буде боліти, але знаєш, немає нічого кращого, ніж такий біль.
А хоча… Впиши всього одне слово. «Людина». Нехай це буде твоє останнє тавро, адже я трішки звичайний…
Мій вірний, останнє прохання: залиш всі сторінки такими, якими вони є. Нехай не красиво, та не варто витрачати останні несписані білі сторінки на мене. Віддай іншим. Пиши по залитих тушшю аркушах. А тепер… Ех. До неба!

You won't understand me...

I hate to return to the past.
It's like jumping from the same pier.
Nothing feels as good as the first time.
Next you'll feel sad, annoyed and then angry.
I just don't care about you.
Just one word for you in my mind.
Destroy.
Your body, your soul, your love, your dream.
But what am I saying?
There's no love between me and you.
Love is only between you and me.
I see no love but lust.
You'll say billion times that you love me…
Still, I can not change what was done.
No one can.
I'll never ever get back to the past.
There are no emotions in the past.
No love, no hatred, no agony.
Thee will ask «why?»
And add: «didn't you love me?»
Yes. I did.
But everything is exhausted.
I've got nothing to eat.
My mental food.
My anima's aching for it.
I don't feel any pain.
Like falling into water.
No sense at all…
And again I drown myself in my thoughts…

Коні у хмарах

В голові стілець електричний
В голові свіжовирита яма
Крашанки колами, колами
У очах символіста навченого
Пасхи столами з Ісусиком
На устах в невоскресшої нації
Дай мені накричатись небіжчиком
Дай мені налітатись метеликом
Дай ніколи ніким не піклуючись
Стати на ноги…
І робити невпевнені рухи
І ховатись у власних очах
Як у відблиску у небіжчика
Ховається вбивця
Відвертатись не ввічливо
Закохатись не ввічливо
Голосно не ввічливо
На підлозі не ввічливо
Рідко не ввічливо
Хлюпати не ввічливо
Я — дуже не ввічливо
Руки прибиті незайманим досі
Поглядом жінки бездітної
Зрухи психічно-незрушної
Молодої індивідуальності
В бік червоної лампи диспансера
Як це соромно, бути з хворобою
Бути з вавкою
Як неввічливо
Ліпше просто буть гарним хлопчиком
З золотим кучерявим волоссячком
Ототожнювати себе з хлібом
Й цілувати себе у водоймищах
«діло не в егоїзмі, діло у погляді»
Їсти, пити природні даруночки
Не питаючись вабити жіночок
Не питаючись в ліжку горіти
На їхній ріллі
Деж оспівана шибениця?
Тепліше, тепліше, у вухах звенить
Голос сонця
І утомлені очі схиляють повіки
І утомлені руки схиляють долоні
Заклопотані клапани зтишують оберти
Шух, шуух, шуууух.
Не сьогодні, не завтра, все буде.
Усе.

Озон

Вона не стала твоєю музою,
Не стане напевно ніколи.
Вона скине блакитний фартух
І зникне, як шар озону.

Тихо, але помітно,
Спокій охрестить повітря.
Тихо, але помітно,
Спогади змінять палітру.
  • +1
  • 25 квітня 2011, 17:21
  • Bybluk
  • 2

Присвята

***
З.І.
1
Перетворюй мене, тільки не… тільки не нарікай…
Скільки треба любові, нехай тобі вичислять вчені.
А коли відчуватиме край, переповнений край, —
То згадай, я твоєю була… я для тебе була наречена,

Перетворюй мене у думки, у повітря, у біль…
А коли перетвориш, складай перетворене – в вірші.
Ти любив, безперечно, безпечно, кохання любив.
Я пишалась тобою… Насправді – любов твоя – тиша.

Я пишалась Тобою… Складала молитву… могла.
Покладаю надію, що слів не почули чужинці
Ця планета мала, ця планета занадто мала.
Перетворюй мене, коли я відшукаю шлях звідси.
2
Вплітаю ім'я твоє – у поди,
шукаю надію…
Знов кличу тебе серед ночі,
чистим-порочним…
Присутність твою ніжну бажаю,
прощаю тобі, тебе прощаю…
Тільки не залишай назавжди:
це може кожен;
Тільки не йди,
дуже прошу;
Хоч інколи згадуй свою Мадонну
у безодні.
Розумію, що залучена
до розлучення.
Змучена,
коханням змучена…
3
О восьмій ранку,
танком повільним,
звичайна зграя
листків спадає,
То вітер гасить
осінню тишу.
Підійдеш ближче –
я знов залишу.
Журба колише
осінню душу,
залишить мушу…
кружляє спогад.
Пробач, мій друже…
Вечірня казка…
о восьми ранку.
Тримай осанку:
Дійди до замку.
Кришталь навколо…
піски під ноги…
Лишайся гола…
довірся Богу.
P.S.
Вона тримала в руці кумира,
та від кумара тремтіли руки.
Вона кохала, але навкруги
лише кохання, крихке й безтіле.
Її турбує і звук, і тиша;
і дзвін, і гомін їй небайдужі.
Не треба вище, не треба дужче:
вона поетову має душу.
  • +13
  • 2 грудня 2010, 00:21
  • const07
  • 8

Пам`ять

Ти — фантастичний епізод,
З життя. Чужого. Не мого.
Ти там, де скінчився блокнот
Ти — біль, якого не було.

Фактично позабуте. Не моє.
Ти кануло туди, де світло всюди.
Практично мертве і чуже.
Там, в пам`яті. Не знають тебе люди.

Моє! Живе і золоте!
Моє! коханне і страданне!
Моє! Лише моє, мале…
Я не забула, сонечко, я пам`ятаю!!!

знову тут

Мері Поппінс знає що треба абсолютно будь-якій дитині
Я знаю, що потрібно тобі, коли ти без настрою
Зрештою я Мері Поппінс із зухвалим вирізом на спині
Зранку жбурляю в тебе тюбиком із зубною пастою
Імпровізую жарти, буджу в тобі кошенятко
П*ю воду із склянок, танцюю у простирадлі
Хочу лишитись підказкою, приємною згадкою
Чарівним силуетом у передостанньому кадрі
Дурник, яка ж я няня, ставлю тобі засоси
Їду у ліфті на восьмий крилатою парасолькою
Коли ти виростеш, мене раптом стане досить
А щастя я висилатиму рожевою бандеролькою

РОЖЕВИЙ (знак драбини)

Знак драбини проступає на райдужній оболонці її очей
десь глибоко під повіками
Знак драбини проступає тріщинами на сухих губах
доки вона ще спить


( Читати далі )
  • +2
  • 27 травня 2010, 00:49
  • hulyk
  • 1