Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 смерть / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Мужу моей подруги...

Мужу моей подруги пришла повестка.
Мужу подруги снится восточный фронт.
А моему… Ну-ка скажи, колечко,
военкоматы знают хотя бы, где он?

Военкоматы внесли его в свои списки?
Может, мой ангел добраться до них не смог?
Не вычитал ни фамилии, ни прописки…
Полковник с конвертом застал ли его врасплох?

Или не было распоряжения сверху?
Или не будет распоряжения никогда?
Вместе в повесткой не доходит ему известье,
что я есть. Та, что полюбит. Сюда

же не доходит его мудрость. Его трепет.
Его свет. Не доходит сюда же!
Колечко, раз ты от другого, можно
гадать на того, которого носишь в душе?

А если он все же числился в томе N?
С этой ли, той стороны… Любой из сторон!
И если по всей земле теперь лишь дольмен
нашептать может каждой Ей где находится Он?

Мужу моей подруги пришла повестка.
Мирной стране снится восточный фронт.
Кольцо для гаданий (не) станет кольцом для обета,
но/как из-под дольмена НЕ встанет (рас-) утраченный Он.

***

Дорога веде до того
Кого ти застрелив
Примруживши око і здмухнувши димок
З пальця

Ти зустрів життя та провів смерть

Смерть – продовження думок
Продовження ночі
І початок безкінечності

Любов – ненависть до всесвіту
Всесвіт потребує самотності

Якщо ви запитаєте про біль
То це лише сон
Ви зроблені із болю

Якомога скоріше намагайтесь
Прокинутись – потім вас з дмухнуть як димок з пальця

Холод народжує життя
Життя – повія що блює за будинком Будди від передозування

Морена

У неї в саду
Дощ посадив озеро
Лишень воно з кожним роком
Висихало стаючи як дід Морени

Вона зрізала усі дерева
Але озеро зробилось
Як зіниця
І уночі виблискує
Зоряним цвітом

Коли дід помер
Озеро проковтнуло все село
І люди почали лягати живцем у землянки
Вона просила їх цього не робити
А вони закривши очі
чекали поки Морена засипле їх землею

Вона збудувала човен
Щоб поплисти звідси
Сіла
взяла весла і з рук
потекла вода, наче з водостічної труби
на дні човна в калюжці тіні
плавало її тіло

Морена побачила своє дитинство
Поля на яких висохле зерно
Самотня зима у калюжах
Маленькі кораблики із листя
Але біля них вона себе не бачила.

Остання мандрівка

Річка наповнилась вином
І береги зацвіли волоссям винограду
І лише дідусь який пливе
у човні
чує
барабани
дикого племені
у гронах
які немічно зриває вітер

Найкращий потяг Країни (уривок)

Нас з Аввою висадили на Міст пізно ввечері. Йдучи ним, закутаним у темряву, дуже важко було відчути одного з Невидимок – швидкісних експресів, що рухаються безшумно і без вогнів. Серія цих потягів –технологічне диво, довколо якого харчуються залізничники, медійники і державні мужі. Ми ніколи не бачили Невидимку вживу, лише на зображеннях (а він став справжнім символом Країни) – сріблясто-зеркальна поверхня вагонів відображала навколишній краєвид. Кажуть, під час руху експрес нагадує привид, який з велетенською швидкістю не торкаючись землі простує до найближчої станції…
Мусили йти електромагнітною колією, інакше – смерть. Причому крокувати з високо піднятою головою, лише почувши позаду сопіння потягу, ми мали право повільно і невимушено прилягти взовж колії, доки Невидимка промчить своєю дорогою. За нами спостерігали відеокамери, розташовані навколо. Ця нічна зйомка одразу передавалася до телеприймачів місцевих жителів. Щосуботнє реаліті-шоу «Найкращий потяг Країни» бив усі можливі рейтинги розважальних телепередач. І справді, було до тремтіння моторошно спостерігати за тими, хто проходив Основне Випробування, відчуваючи їхню смертність і водночас захищеність власних сідниць, котрі зручно вмостилися на м'якушці дивану.

Dialogus cum morte

Постій над силою безодні
І вітер до костей холодний
Відчуй, ні це не вітер долі
Це страх, це вітер смерті, болю.

Що глибого встромляв ножі
Отруєні, і на межі
Одного кроку не зробивши
Над прірвою на мить застигши

Ти зупинив і простір й час
Ні, ти так думав але нас,
Безсмертних духом вільних мрій
Не час був вбивцею надій

Не ми контролювати сни
Єдина істина — вони
Лиш там є сенси існування
Де всі підвласні нам бажання.

І крок вперед в один момент
Всі мрії розтрощив ущент
Ласкаво просимо до раю
А що інакше тут? Не знаю.

Невже все знов, нема кінцю
На поміч куля із свинцю
Кругами ходимо життів
Будь проклятий творець чуттів.

Голос затухающей свечи

Я умираю.Забыв о сладости огня
Покушав только плод несчастья
Увидев боль в глазах слепца
Услышав крик убитой страсти

Я удивляюсь.Сколько не успел!
Не погулял на береге Ямайки
И высушить трусы на баобабе.Так хотел!
Не встретил чукчу в меховой куфайке
Понять Ейнштейна так и не сумел
Не прочитал бывалого Незнайки
До треска стёкол дьявольски не спел
И не услышал стон алмазной чайки

Умираю.Песок времён истёк
Прощай.Я не постиг тебя
Никем остаться мой порок
Как грустно жизнь терять ее любя…

Дружба...

Сколько было падений
В жизни короткой твоей
Сколько лжи и затмений
Сколько подлых людей

Но нихрена! Не сдавайся
Снова и снова вставай
По жизни иди, улыбайся
Не бойся, живи, гуляй!

Что ты!!!? Зачем!!!? Не надо!!!
Полож пистолет назад
Подумай о мне, о Маме
О домике нашем, Брат!!!

Помнишь? Даа, глаза не забыли!
На дереве домик такой
В первый раз там курили
О Ройсе мечтали с тобой

Помнишь как мы хотели
Весь мир постелить к ногам
Ролс-Ройс и море веселья
Да! Да! Всё пофигу нам

Как клятву на крови давали
Что вместе по жизни пойдём
Вместе всё порешаем
И вместе с тобою умрём

Не поздно ещё исправить
Вернуть всё назад
Как хочем быть заставить
Но я за тобою хоть в ад

Ты ушёл.Погоди я щас
Алё, Мам, сегодня меня не будет
Безумно люблю всех Вас
Прощай.Пусть боги по правде судят…

Втрачене королівство

Алкоголь — життя мого король
А сигарета — королева
Я раб у них — і це закон
Анархія — моя потреба

Потужна влада в них у королівстві
І методи правління в них свої
Коротку насолоду для суспільства
Вони дають, а забирають все в житті

Верховний суд не знає слова «Ласка»
І ти для нього винятком не є
Бо суд — це смерть, вона прекрасна
Коли втрачаєш геть усе своє

Кілька слів про небіжчика.

Він просто жив.
Не думав про війну,
Про голод, біль, про гроші та про втрату.
Він просто жив,
Без непотрібних мук,
Чи докорів, з якими важко спати.

Він просто жив,
Не вірячи в любов,
Забувши про минуле і майбутнє.
Він просто жив,
Тихенько, в холодку,
Спіртуючи нестерпно довгі будні.

Він просто жив,
Упевнений у тому,
Що цілий світ — це дорогий муляж.
Він просто жив,
Без друзів і без дому,
Без свят, традицій, без життєвих фаз.

Він просто жив,
Бо можна просто жити,
Бо він — не всі, бо він — це наяву.
Він просто жив,
Причесаний та вмитий,
Він вчора ліг в недорогу труну.
  • +5
  • 11 березня 2011, 00:48
  • noman
  • 7