Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 серце / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Частина ІІ

Заберись з мого серця
Ато шизофренія вже повільно заходить у дверці
Стукає в шибу, пальцем манить
Чекає на переломну мить

Заберись з мого серця
Втікай з моїх снів
Бо дихати важко, неначе щось душить ввісні
Моралі читає. Моїми ж думками, неначе ніж у спину кидає

Заберись з моїх ностальгій.
Не дихай мені у спину
Не підписуйся на список моїх подій
Тільки тихенько, коли буде кінець підійди і добий.
І радій. Радій. Радій….

Я докурю тебя на брудершафт...

Я докурю тебя на брудершафт
не оставляя ничего на завтра.
Вдохну последний воздух за тебя
и стану кислородным ядом в организме.
Я всем раздам тебя…
И по частям скупать начну из магазинов
последний вдох, сигару и куря, последний поцелуй оставлю на ветрине.
  • +1
  • 17 березня 2012, 00:31
  • aziza
  • 5

Закрадається

Закрадається.
Потрохи закрадається
у серце й розум
Сумнів.
Залишається.
Потрохи залишається і
повністю зливається
З душею.
Навіщо?
Навіщо ходимо, костуром відбиваючи
бруківку?
Цураємось,
цураємось самих себе, зацькованих
навіки.

Поглянь сюди. Це твоє серце.

Поглянь сюди. Це твоє серце.
Воно не билось ще ніколи.
І до життя воно не рветься,
Тому що безліч рук навколо
Щосили прагнуть ухопити
Хоча б шматок його любові.
Мета ж у них одна — допити
Усю любов до дна.

Без назви

Хитрощі в твоїх очах
Отрутою плюють в обличчя
Всім, хто на своїх плечах
Тебе колись підніс до неба й кличе
щораз сильніш, благає
Спуститися хоча б на мить.
Але життя минає…
Ти все забула. Та ж болить
Діра де було моє серце.

Воно ж лишилося з тобою.
Поклала у якесь відерце
Але наповнити любов'ю
(як обіцяла) ти забула.
Забув і я тієї ночі
Таємницю, яка відбулась
Так несподівано й пророче.
Але не збулось те пророцтво.
Ти десь літаєш поміж хмар.
Тоді послухавши жіноцтво,
Ти втратила найбільший дар:
У очі дивлячись коханні
Казати правду кожен раз
І обіймати мов в останнє
Й кохати щиро без прикрас.

Диряві кишені

Недаром у людини чотирьохкамерне серце,
було б воно меньшого розміру
туди б не помістились твої родимки,
а вони знаєш,
схожі на чорні цяточки у бедриків,
такі ж смішні…

Я б купила тебе за п'ять гривень,
але у мене і тих нема
тільки якісь копійки валяються
у дірявих кишенях…

На твоїх долонях ростуть квіти,
а я кщо іти далі,
то можна побачити погризані нігті
на яких збереглись залишки червоного лаку.

Кожної п'ятниці ти знаходишся
у стилі «самотності».
Супермаркет твоїх почуттів
вже не ступає на землю,
його спалили…

Реставрація — коштує дорого,
але я ладна віддати
ті копійки, що валяються
у дирявих кишенях…

Мені б купити глушника

Мені б купити глушника
На серце, голову і сльози.
Перемотати б рушника
Навколо шиї тої прози.
А я ж писала, я літала
Нехай з одним крилом, та все ж…
Тепер мені всього замало:
Тебе і особистих меж.
Напевне, краще бути разом
Із ручкою та сторінками.
Бо все загострюється з часом.
Він, повторюсь, не лічить рани.
  • +3
  • 27 жовтня 2010, 12:12
  • Piranja
  • 1

полиновому полю

танець тіней в підвіконні мрій

зустріли ми віч-на-віч смуток.

проте не передбачили подій,

що обірвали вже легень ковток.

і зникли, як не було нас,

хоч може й буде німий спогад.

надіюсь, нас розсудить час,

та душу крає пишний сад.

який був звів та розлучив,

який для нас час зупинив,

який тебе не зупинив,

лиш тихо в серці все убив



пазл моего сердца

Возможность описать отношения одним словом равна возможности выпить одним глотком море. Мы пытаемся создать классификацию отношений, сужаем миллионы вариантов их развития до десяти. И это все только для того, чтоб постараться найти общую схему, которой так лекго следовать. Но правда в том, что такого шаблона не существует.
Когда я думаю об отношениях, мне почему-то вспоминается детская развивающая мышление игрушка — кубик, в котором со всех сторон есть отверстия разных форм. Нужно лишь подобрать соответствующие фигурки и поставить их на место. Так вот, у каждого человека в груди есть такое отверстие, а кто-то хранит нужное дополнение. На протяжении всей нашей жизни мы пытаемся как-то закрыть эту пустоту, но каждый делает это по-разному…
… Кто-то без разбора «примеряет» все варианты, которые попадаются под руку, не замечая, что это делает отверстие еще шире, глубже, больше. В конце жизни на месте, например, маленького круга будет огромная дыра, наполненая одиночеством.
… Кто-то находит фигурку такой же формы. Но вот проблема — размер намного меньше. И человек начинает сжиматься вокруг этой маленькой надежды на счастье. В итоге все получается сжатым — слова, чувства, мысли, желания, отношения. И стоит лишь на секунду, на шаг расширить хоть что-то — этот маленикий фрагмент упадет на землю и от него не останется ни следа, ни воспоминаний.
… Кто-то на протяжении всей жизни хранит это отверстие неприкосновенным, пытаясь издали угадать размеры, формы. И до последнего мгновения человек остается таким же новым и… пустым…
Но есть счастливчики, которые находят идеальный формочку и становятся законченой фигурой. Но есть одна проблема — фрагмент невозможно закрепить в себе. Постоянно неабходимо наблюдать за ним, поддерживать его руками, заботиться о нем. Ведь нужен всего лишь один небольшой удар в спину и ты вновь будешь пустым… и вновь поиск… и разочарование… и боль… И только тогда приходит осознание того, что ты потерял. Но вернуть это невозможно…

маячня

Я проклала багатокілометровий шлях до твого серця і не марно! Нарешті ми єдине ціле… Я люблю тебе, ти те чим я дихаю… ти той для кого моє серце б'ється… ти мій єдиний… Мій…