Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 рима / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Вірші

Моя мама не любить вірші
я питаю: «чому ж, моя рідна?»
А вона мені: «сенсу не бачу я в них
мені проза трішечки ближча»

Мамо, як можна вірші не любить?
В них душа й почуття
всього народу.
Це як кисень мені, як в пустелі вода
Я без них і години не можу

Рими, строфи, куплети, сонети
Ніби в хмарах себе почуваю
Мамо, як ти не любиш куплети,
Що серце моє підкоряють?

Та чи ж можна до сенсу рівнять
почуття такії високі?
Як це можна не вподобать
крик душі людини й народу?

Я ніколи не згоджусь з тобою у цьому
Я кохаю вірші, навіть ті, що без рим
У них форма і зміст… та і стать в них чудова
Як то можна вірші не любить?

"Захід" 2012

На фестивалі носила сандалі,
На фестивалі мене обікрали.
Поряд жили принцески-кралі,
Йогурти тільки постійно жували.

Кожна палатка — суцільні п'янки,
Мене чіпляла якась лесбіянка.
Біля вогню зустрічала світанки,
Так і не стала для когось коханка.

Його звуть Лоліта

Його звуть Лоліта, йому двадцять три.
Він любить жіноче, та любить мужчин.
І він, переважно нічної пори,
Приходить в найт-клуб з тих чи інших причин.

Причина існує, він в клубі танцює.
Мужчини підморгують часто Лоліті,
Допоки один хтось із них не з'ясує:
«Агов! Пацани, то мужик перевдітий!»

Нерідко Лоліті кидають образи.
В гримерці скидає він весь антураж
І думає:«Стьопа, ми будемо разом.»,
Стираючи сльози і свій макіяж.

Коли зачиняються денні крамниці

Коли зачиняються денні крамниці
І вечір торочить сонце по нитці,
Автівки ховаються по гаражах,
В той час ми ховаємось в різних містах.

Бабуся розсипала яблука спілі,
Дівчатка до школи — бантики білі.
А я любила твій грушевий фреш.
Мені було добре, тобі, певно, теж.

У нас депресують геть різні дощі
І хмари ми бачимо різної форми.
Та спільним є список електролистів,
Одне до одного телефонних вторгнень.

Вокзальні привіти, вокзальні прощання.
Та я не шкодую, боюсь лиш не впасти.
Далеко не перші ми і не останні,
Чиї миті життя відвідало щастя.
  • +7
  • 6 жовтня 2009, 15:20
  • Piranja
  • 3

Листи до власної совісті

***

«Крапка… Кома… Глина… Людина…
Хіба можна дожити життя до крапки?
Хтось може й доживає,
а хтось ставить кому, брунатно-червону.
Стійте, то не кома, то лишень кров
скрапує з крапки, що цвяхом забита у серце.
Дерев'яний хрест іржавіє від співчутливих поглядів,
а штучні квіти печалі й досі квітнуть навколо нього.
Не ставте червону крапку в середині речення!
Розколупана лопатами глина спресується на тіло,
закрапає з крапки кров, крапка стане комою,
зродиться нове життя.
/ тоді на іржавому дерев'яному хресті
ви побачите березові сережки
і відчуєте смак березового соку».
***

Інфантильність чоловіків
Доводить до сказу фемінізованих жінок.
Не фемінізовані, замало емансиповані
Навпаки вишукують у собі
надлишок материнського інстинкту,
Щоб зарадити інфантильності
Недорозвинених чоловіків, які, в свою чергу,
Перелякано втікають від фатальних фемін
До тих самих, замало емансипованих
З надлишком материнської всепоглинаючої любові,
Ховають свою інфантильність до черевних сумок
Сучасних не фемінізованих.
А фатальні фемінізовані жінки
Самотньо і впевнено чекають
На своїх зрілих лицарів,
Гераклів, Орфеїв,
Які не злякаються жіночності
І залишаться мужчинами,
Хай там що!«
Листи до власної совісті
»Повірю врешті, що життя прекрасне,
Забуду про безглузде каяття.
Кров на твоїй спині така виразна,
Тонкою цівкою — дорога вороття.
Залізний присмак крові не завадить
Допити терпкий хміль твого вина.
Миттєве щастя — жити! — певне вада,
Й скривавлена усмішка — «знов одна!»
***

«Розвіє вітер попіл наших душ,
Що спалахнули від зорі й зотліли.
Для тіл бездушних хтось заграє туш,
Зааплодує хтось тілам несміло.
І тіло знов ходитиме, твоє й моє,
Людей стрічатиме і слухатиме тишу…
І буде удавати, що жиє…
Й на час забуде, про зотлілу душу.
Лише здригнеться від огиди раз по раз,
Відобразившись порожнечею в люстерку.
Самотній вітер наспіває парафраз
І стане без душі тобі нестерпно.
Зотлілі душі попелом в світах
Шукатимуть одна одну відтак».
***

«Переклади свій біль на мої плечі.
Бо я вже звикла до тягаря вічності.
Тобі важко, я знаю. Але ж на те й створені жінки,
тому є в генах у них — піклуватися про когось.
Ти не знайдеш таку жінку де інде — лише тут, на Україні.
Ще не винищили генетичного коду любові.
Це належить вічності, як і Чумацький шлях,
що є лише на нашому небі.
Над іншими — просто розлите молоко.
Тому не вагайся, я понесу твій біль.
Вказуй дорогу»
***