Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 рай / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

22:30

у 22:30 сяду на трамвай
тебе уже не буде ніколи у ньому
буду сподіватись що ти попадеш в рай
Й мене забудеш як просто знайому

у 22:30 забуду всі слова
тобі уже не скажу те що хотіла
я знала що таки прийде вона
весна, якій я так не зраділа

у 22:30 ти скажеш «кохаю»
це все так ванільно, краще мовчи
Я більше граматики, слів я не знаю
забути тебе мене ти навчи

у 22:30 ти будеш останній
я буду кохати лише свій трамвай
у ньому загину, він буде прощальний
а ти вже не будеш, забудь і про рай

Дивлюся в очі і бачу в них чортяку

Дивлюся в очі і бачу в них чортяку,
Змальовану у тебе на руці.
Одна лиш мить і він покличе в далеч,
Де душі вмиті кров’ю від душі.
Одна лиш мить і все загубить простір,
Що будували сотні поколінь.
Одна лиш мить і я піду до Бога,
Що кличе в рай — спасіння для душі.

До Рая

я обречён
на надежду и ветер
себя отпускаю
гулять
по равнинам
запретного рая
я обречён
безвозвратно шагаю
всё дальше и дальше
до рая
упругие бёдра
домов
раздвигая
нагая
луна
на столбе
прожектор кривляет
внимаю
всё ближе
всё ближе
всё ближе
до рая

Таке...

Таке враження, що люди в ХХІ столітті розівчились відрізняти добро і зло, але від цього Земля не стає Раєм, на жаль…

чим ми відрізняємось від води

Джерела, струмки, ріки, моря, океани, Бог
Хмари, дощ, струмки, ріки, моря, океани, Бог
Ми з тобою – навіть гірше ніж вода,
ми з тобою так просто до Бога не втрапимо:
наші тіла розкладуться,
перетворяться на соки для червів і цвинтарних рослин
наші душі ще довго блукатимуть, безтілі
:
«хто ми? Наші сни зависли на реплеї, наші внутрішні очі втомились від білого світла
Наші внутрішні смак і нюх втомились від надто вже стерильного світу:
Де той бруд тіл, такий легкий і звабливий?
Де він, як же хочеться в нього знову зануритись…»

Вода має пам’ять а ми її не матимемо
Воду зупинятимуть стінки склянок і бетоновані береги
Нас ніщо не зупинить:
Або доцентрова земна сила зажене нас до центру землі – у згарище – в пекло
Якщо ми будемо обтяженими душами
Або ж відцентрова виштовхне нас із землі до глибоких небес –
Якщо ми будемо легкими
  • +15
  • 11 травня 2009, 17:57
  • Error
  • 2

Paradise

All we need is Paradise.
Нам з тобою треба в рай.
There we will be tonight.
Скоро будемо ми там.

Літак вже чекав на нього. Він повільно піднявся на борт, оглянув ще раз аеропорт. Всі кудись мчались. У животі занило і він увійшов у середину. Літати перешим класом, було як дурна звичка. Якщо вже компанія оплачує, то чому б і ні?! Він любив комфорт, струнких дівчат і ексклюзивні вина. Він завжди поводив себе,як джентельмен. Ніколи не «розпускав соплі», особливо перед жінками. Всього цього його навчив батько.
Він зняв плащ, і поклав його біля себе. Поряд сиділа дівчина, досить мила з вигляду і читала книжку. Через кілька хвилин, зайшла стюардеса, оголосила, що літак скоро буде відлітати. Слава витягнув газету і робив вигляд, наче читає. Літак почав підійматися, та він цього і не помітив. Відірвався від газети хвилин через п«тнадцять і повернувся до дівчини.
— А ви що читаєте?
Вона відвела очі від книги.
— »Декамерон« Бокаччо, вже всотий раз, так люблю цю книгу, — і вона мило усміхнулася.
— О, так! Одна з книг, яка ніколи не втратить популярності. Рідко зустрінеш в наш час дівчат,котрих цікавлять такі книги. А ви надовго до Нью-Йорка?
— Куди? — перепитала дівчина.
— Ну а куди ви летите?
— В Рай. А ти? — і вона знову усміхнулася.
— А я швидше в пекло.
— Боюсь, ти сів не на той літак…
Слава мовчки втупився в газету. „ Навіжена якась. Хоча, можливо для когось це місто і рай… А от для нього пекло.“
Поринувши в думки, Слава заснув… Прокинувся від того, що його обличчя обпікало сонце. Ліниво відкрив очі і подивився навколо. Він лежав посеред великої пустелі, а збоку табличка з надписом: „Рай“.
  • +1
  • 27 лютого 2009, 20:59
  • Honey
  • 1

Рай

Я потрапив туди, де був РАй,
Де світили вночі ясні зорі.
Там купався метелик у морі,

І я там заблукав.

Не в красі я тонув дні і ночі,
Не кохання шукав у снігах.
Я уже нагулявся досхочу,
Я вже ледве стою на ногах.

Я дивлюсь на каміння. Руїни
Попередніх життів, поколінь.
Їм не вистачить більше прозрінь.

Вони мертві давно.

Всі вони утекли з того раю.
Вже не світять там зорі ясні,
Там немає вже місця весні…
Там немає доріг.
Тільки крига та сніг.
Там і раю немає. Я знаю.
Бо тепер я один там блукаю.
Та не знаю, як звідти тікати,
Рай не хоче мене відпускати.