Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 поїзд / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Дев'ятий вагон

Коли ти лежиш у мене на грудях і солодко дрімаєш — це так мило. Не зважаючи на те, що ми їдемо у загальному вагоні поїзда. І навіть на те, що мені трішки не зручно. Моя спина зігнута як літера «С», а таз болить від тиску і незмінної позиції. Плече боляче втиснулося у куток між стіною і лавою, але не переживай, кохана, мені справді зручно, адже ти поряд. Спи, а я далі шукатиму місце для моїх рук. Впираюся однією об своє стегно а іншою закриваю твої очі від світла ліхтарів, які спалахують при кожному наближенні поїзда до зупинки. Ти прокидаєшся, і ще раз кажеш, дивлячись на мої руки, що іноді забуваєш, що я трішки доросліший за тебе. Я лише посміхаюся у відповідь, бо справді відчуваю себе старшим. Завжди відчував. Ми вже не діти, але ще й не дорослі. Знову засинаєш на моїх грудях. А я надалі спробую вдихати повітря меншими порціями. Лишень би тебе не розбудити…

Прощання

Закрились двері в прірву мого серця…
Твій погляд в потяга вікні
Пробач за все, що було так відверто
Залиш свій запах ще хоч на три дні

Забудь про сонце,що десь понад нами
Забудь що день вже стукає в вікно
Ще мить – і вічність поміж нами…
І знов життя немов німе кіно

Я задихнусь від надлишку повітря
Я втрачу розум від свободи дій
«Ти надто сильна, щоб так просто вмерти»
Навіщо ці слова,о Боже мій!

Я б краще згинула,померла і пропала
А ніж забула хоч один твій крок
Чому це гріх, що я тебе кохала!?
Чуму залежна від чужих думок?

Чому це нам не можна просто жити
У цьому світі так, як хочем ми?
Ні, це не гріх когось любити
Бо народились ми усі людьми…

Кумедний чоловічок

Кумедний чоловічок із вічно винуватим лицем. Взагалі-то, нічого надзвичайного у ньому не було, але магічним способом йому вдавалось поєднувати в собі заледве чи не всіх героїв «совдепівських» мультиків-казок!
Як на свій абсолютно середній зріст (а буває «неабсолютно»?..) у нього була надто маленька голова і надто великий живіт. Мало того, що в такий спосіб нагадував Капітошку, то ще й його манера сидіння додавала шарму вагітної жінки. Обпершись стомлено об стіну, він склав руки в самісінькому підніжжі масивного пуза, — схрестивши пальці, енергійно перебирав «великими», при чому робив це з чималою швидкістю! Таке положення рук створює враження, наче він, власне, й тримає того живота, інакше десь з-під самого низу той запросто розпореться, і душа з легкістю могла випурхнути із цього масивного та незграбного тіла.

( Читати далі )

Ангели не курять

…Так пахла тільки її шкіра…Пахла вином і стиглими гарбузами…Пахла безхмарним небом і блакитними мріями…Пахла дешевим милом і незайманою весною…Але вона жила,а разом з нею жив її запах-мій пекельний афродизіак.А тепер…
А тепер я вдихаю цей запах від іншої.Ми не знайомі-вона сидить за два столики від мене і задумливо вдивляється в парк навпроти кав’ярні.Цікаво,чи помічає вона,як я палю її поглядом?Як розширюються мої ніздрі,коли ловлю фатальні спогади в повітрі?І як намагаюсь знайти щось схоже у цій самодостатній жінці,що носить позолочену обручку-щось,пов’язане з Нею.Але знаходжу лише цей запах...

( Читати далі )