Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 очі / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

очі

у мене часто боліли очі
він тер їх подовгу, не вимивши рук,
численні заплющення
тихі тремтіння
цілунки до тріскання губ
а далі
я не пам’ятаю
здається, на двері
вчепили новітній замок
змінили люстерко на шафці у ванній
і котик наш спільний
від голоду здох
ще часто
до мене приходив
казав, що жаданчик – це повне фуфло
що котик іздох
що місяць уповні,
що мами і сексу давно не було
не мив звично рук
все ліз до очей
до потрісканих губ
між ребер
гачком
він ловив світлячки
між пальців
казав –
дитинко моя, затремти
та болю
уже
не було

пост-пост:
шлюб швидко втрачає тепло,
проте гарно поліпшує зір.

***

****
коли отак тріскаються губи
просто від твого погляду
в Ірані публічно страчують підлітків

Очі кольору чорної кави

Це ми про очі кольору чорної кави
у прозорій склянці
це ми про каву прозору
в карих очах зі скла
ми взагалі відчайдушно легкі
і на дотик волого-туманні
ми вершники її вій
і сурогатні їхні тільця
бо ж перед закриттям білого озера
ріки грамотно червоні
а після його відкриття
річки відсутні
якщо ж землетрясіння дугою вгору
просто каміння обабіч озер
а може й без нього
коли ж біда
у річках присутні
стовбурові клітини
уламків клінічних розправ
біле озеро і гострий хвилеріз
водне річище униз
нам байдуже
хоч й на горі ми хмари
ми вершки
це ми про очі кольору чорної кави

Без назви

Хитрощі в твоїх очах
Отрутою плюють в обличчя
Всім, хто на своїх плечах
Тебе колись підніс до неба й кличе
щораз сильніш, благає
Спуститися хоча б на мить.
Але життя минає…
Ти все забула. Та ж болить
Діра де було моє серце.

Воно ж лишилося з тобою.
Поклала у якесь відерце
Але наповнити любов'ю
(як обіцяла) ти забула.
Забув і я тієї ночі
Таємницю, яка відбулась
Так несподівано й пророче.
Але не збулось те пророцтво.
Ти десь літаєш поміж хмар.
Тоді послухавши жіноцтво,
Ти втратила найбільший дар:
У очі дивлячись коханні
Казати правду кожен раз
І обіймати мов в останнє
Й кохати щиро без прикрас.

твої зелені очі (sic!)

печаль твоя світла
і легка, як сліми
а очі сумні
наче свіжі маслини
і як не кохати
і як не любити
тебе перейти
і не впасти з орбіти
тебе перейти
як усі рубікони
й не бути засудженим
вищим законом
печаль твоя ніжна
і тепла, як сперма
о очі як гострі
смарагдові зерна
ти вічно пребудеш
і всує і в мені
і очі ці, трясця
дебільно зелені.

єдиний хто проникнув в глибину моїх очей...

Я бачила тебе вперше… такого простого, але незвичного… думки швидко оповили мене… а очі не могли відірватися від тебе.Від твоїх голубих очей… Як мені хотілось в них потонути… Але я бачила там щось більше… Твій голос полонив моє серце… він і досі звучить в мені… Я милувалася твоєю грою, а вірш який ти читав запамятається назавжди… Ти так його розповідав, що переді мною поставала не просто повна картина, я неначе відчувала все те… Так як і ти зміг відчути це все настільки, що зміг це передати… В тебе найнезвичайніше імя яке я чула....і яке так важко запамятати, але тебе я запамятаю надовго… Ти єдиний хто проникнув в глубину моїх очей, доторкнувшись до найпотаємнішого, схованого від усіх… Я відчула це...і це було найдивовижніше почуття, яке охопило мене на коротку мить, яка залишилася у памяті… Прикро, що я тебе більше ніколи не побачу…

Магія

Очі кольору дощу
ховаються
під вій густим туманом
і вводять кожного
в оману
хто ненароком
лиш на мить
у них загляне…
  • +3
  • 12 листопада 2010, 16:40
  • Bybluk
  • 3

Очі

Колише вітер волосся,
На фоні червоного неба.
Можливо мені це здалося,
Можливо в це вірити треба.
У вікно рветься дощ,
Гроза – це посмішка неба,
У душу рветься цей настрій,
Поглинає мене мов амеба.
Колише вітер волосся,
На фоні червоного гаю.
Не дивися на мене очима
Кольору синього Раю.
Закохавшись у очі блакитні,
Закричати я хочу у небо,
Вирвати душу із пекла,
Вирвати серце для тебе.
Подивися ці очі блакитні
З надією дивляться в небо.
Червоне виблискує світло,
Можливо в це вірити треба.
Колише вітер волосся,
Кольору чорного пекла.
Подивлюся у очі блакитні,
Поцілую краплинки із неба.
Можливо мене не помітиш,
А я буду поруч, завжди біля тебе.
Зав’януть мої карі очі,
Посивіє русяве волосся,
А я, мов тінь минулої ночі
На могилі твоїй згадаю ці очі.

мысли в чужих глазах

обычное серое холодное ноябрьское утро. прохожие лениво кутаются в куртки, спеша на работу. на их лицах еще можно прочитать остатки прошедшей ночи, которые медленно закрываются безразличием в глазах.
я молча захожу в маршрутку, сажусь и перевожу взгляд на окно. за ним медленно начинают проплывать серые скучные осенние картинки. в голове ни одной мысли, на лице ни одной эмоции. безразличным взглядом обвожу людей, сидящих в салоне, зная, что встречу такое же полное безразличие… почему все так скучно, так обыденно, лишено всякого смысла? на кого похожи все едущие сейчас со мной люди? как тупо мы живем… ежедневно однообразно выполняем выученные и привитые нам с детства обществом действия. какой, к черту, может быть индивидуализм, когда первые его проявления задушат, затопчут безумные хранители обыденности. разве это и есть смысл жизни?! как все осточертело…
взглядом, который сейчас вырыжает открыто мои мысли, еще раз обвожу лица людей. да на что я надеюсь? на понимание? сомнительно… но… что это? неужели? да нет, мне показалось… хотя… нет, это реальность. я встречаю, устремленный на меня, точно такой же, как и мой, взгляд. в нем столько же ненависти и отвращения к этой жизни, к эти м серым фигурам, которые заполняют все свободное пространство. я не помню самого лица… оно было каменным… и только глаза… глаза поражали бездной мысли и бунта… они кричали о том же, о чем кричали мои глаза… они были живыми, горящими, возбужденными… какими словами передать то, что чувстую я сейчас??? желанье изменять, желание жить не так, как все, желание быть индивидуальностью…
… моя остановка… я бегу в институт…

Мить-життя

Нас заливає теплим щастя молоком,
Пронизує і проникає в кожну пору.
Але живемо ми лише одним ривком!
Що пробиває часом найтвердішу кору.

Весна, бруньки, пташки і потічки…
Та все під три чорти, як неможливо!
Лиш кава застигає на столі — І це єдине, що в цю мить важливо.

Сидить, чатує кіт, він стереже,
І здобич свою не відпустить даром.
Поки хазяйка пише свій ЖеЖе,
Він розмірковує, як горобцям дасть жару.

Думки в волошках, очі у хмарках,
Волосся з вітром шелестить-співає…
То для романтиків і для дівчат,
Всі думають, мене то не торкає.

І тільки вгору піднята одна рука
Для стуку в небеса, у їхні двері
Спроможна поверути до життя,
Прибрати весь непотріб із оселі.

Задуматись, а я таки живу!..
Прислухатись до друга в мертвій тиші.
Відчути казку добру, гарну наяву.
І зрозуміти: Щастя — поки дишеш!