Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 окованго / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

**8**

я списаный товар в психушке.
Играюсь в самого себя
Зарылся как собаки кости
грязь под ногти
также ловко
не трогайте
уйдите
псих

без страха цынка
вони и метала к коже
палата
спрятан
скрыт

войлок — космос для умалишенных
томатный сок заполнит рот
он вкусный
как моё безумство
как шприц в язык
не открывайте рот!

мне хорошо
здесь нету
чёрно-белых клавиш
и стуруны пальцы
не порвут

мой мир 64 клетки
я пешка
я король

Кубрик

кубики — рубики
ромбики
смотриш Кубрика
на самом деле
тело мелом
пачкаю
ищу фотографии
любовников

потолок
сегодня
доступ нет
небо
закрыто

замурованое
плечами
ногами
костями

бредовые
мысли
режут
стены
ступеньки
заборы
подъезды

мойте рот с мылом
моя панацея
сходят с ума
по узкой дорожке

оторваные пальцы
хлопают в ладоши

ноши ломают
спины
из глины
прочного не сделать

дети уходят
кадры сорвались

последние аккорды
нас с тобой смешали

Фитиль

вселенная.
закрытый мир
с историей творения
бескрайним срывом с губ
звучанием сотни флейт
в оркестре баса
таинственное «Я»

полотно чужих иллюзий
кто?
кто рисовал татуировки дней?
и эти шрамы от минутных стрелок
остались бисером

браслеты жизни
ярмарка на божественных лугах
продажа душ на леске

кто?
кто мы?
зачем?

ответов нет.
фитиль погас.

факто

я не знаю кто
тебя обнимает
я дефакто
не знаю ничего
я просто для тебя рисую
пачкаю сгустками
краски свой старый
потрескавшийся планшет
отрываю от своей полосатой
рубашки скучный
цвет
и кидаю его
на беушный протёртый
мольберт
растекаеться
краской
рисуя
твой чёрно-белый
портрет
я сам от себя убегаю
прячу за спину екскиз
наброски по ночам жгу
ты спишь
а я всё рисую
тебе дана высшая сила
ты знаешь
мои стихи на половину
а я знаю
что я не поэт
и не найду
свой воздух
как идиот задохнусь
да разучился дышать под водою
моё рифмоплётство
обычный взроч

биограф

мысли автомагистральной ниткой
зашитый глаз слепого мудреца
фотографии с чужой улыбкой
зелёный чай лимон вода

случайный факт из уст прохожих
газета «Правда» ложь про время
часы идут на города
глубокий след на белой коже

детали затерялись в прошлом
истина закрылась навсегда
биографию нам пишет глас народа
рисуя новую историю по фотопленки

а «Правда» врёт про времена

твои иллюзии

я еритик из
твоих коммунистических песен
мне промыли
мозги ещё тогда
в уторбе
и сказали
ты — коммунист
дали барабан дырявый
горн
и красный
галстук
на шею
Я теперь пионер прыщавый
никаких поцелуев
до свадьбы
и секс
для производства
детей

ВСЁ ХВАТИТ

Барабан я оставлю на память
и на горне оборву красный флажок
а галстук я
повяжу на шею собаке
она теперь твой коммунист

МАМА,
Мама ты слышишь
я еритик твоих
коммунистических снов
помнишь я ездил
в 6 лет в лагерь
первый поцелуй
а в 14 на природе
ну знаешь там
было много вина
ну и с ней вдвоем
понимаешь, ма?
ма, твой сын — скотина,
я не верю словам Карла Маркса
и портрет Крупской под подушкой
не храню
а союз 18 лет,
как распался
а я 17 живу
ты ма прости
меня скотину
твой сын хреновый
коммунист.
спасибо.

ієрархія

ніколи і нічого
не буде правильно
і ірладнці завжди будуть
бухати
і ловити зелоного /Патріка/
з дивними листками
конюшини
та не велика частина
націоналістів
(які не ненавидять юніолістів)
просто не має грошей
на багряне пиво
тому
вони мислять тверезо
але їх
не велика більшість
але нічого
і ніколи
не буде
правильно
і світом керують тайні масонські лоджіі
і ірландські прагнення
як антисептичний
туалетний папір «кохавинка»
викликає звичайну посмішку
допоки
ірландці хуячать
багряне пиво
все буде
неправильно
і невесело

P.S №10

Серце окутують нитки страху і болю, протикають наскрізь, постійно примушують бути чутливим. Золоте листя окутує дерева, вони прекрасні, невблагано витончені у свому природному єстві. Погляди перетинаються і поглинаються почуттями відчуждення. Граєш в тонку політичну гру кохання, невідкриваючи себе, ховаючись за приємним образом ніжності. Роздивляєшся жилки на пожовклому листі клену, вдихаєш несвіже, заангажоване осіннім настроєм повітря. Скоро все почорніє, засне, а поки ще є та краса, яка приваблює, яка ще захоплює тебе, поки живе відчуття легкості, тримайся за неї. Все почорніло, немов би хтось порозливав на все чорної фарби, фарби смутку та пустих надій. Зшите серце похолодніло, втратило здатність до тонкості буття. І клен спить і чекає на нову порцію листви на його розмашисту крону, тепер почорнілу і нікому не потрібну. Не чарує він більше, його гами кольорів давно вже спали у старій, ще радянській печі, яка зі року в рік спалює сотні тисяч пожовклих, як життя листків. Потихеньку докурюєш останню цигарку. Чуєш як трішить табак згоряя під палким вогнем і всі перехожі якзавжди залазять у маршрутку, їдуть додому і непомічають важкого життя клену…

P.S Може все не так…

P.S №7

Їсти персики і сік тече по руках, дивитись в ясне зоряне небо, під супроводом сонця. Симфонія кохання і смутку… Почуття небільше ніж піщина на лазурно-теплому зимовому пляжі. Танго на колючій гальці… Вітер розносить думки… Вільний в”язень життя… Невагомий та майже непідйомний… Палаючий і вічно холодний… Все і нічого… просто треба відчути… зрозуміти… цьому не вчать… це пізнають… це поряд з нами… стоїть за спиною… твій янгол…

P.S. Це все відносно

P.S №8

Очі в очі, аромат кави, колумбійської, дискусіонні розмови, але не з тобою. Трохи духмяного аромату табаку, впереміш з ароматом кави. Трохи схожі, але дещо різні, погляди, відчуття, інші слова. Трохи затемно для почутів, погляди інших на наші силуети. Дивлятся і давляться своєю кавою, трохи захолодною, трохи давнішньою, трохи схожею на нас. Ми не будемо разом, є третій, знаємо, він плутає карти. Нема кохання, в таких темних кав’ярнях йому страшно, коли бачить ціни на каву. Зводить це все зрозуму, ми просто бачимо одне одного. Іноді хочеться навчитися танцювати танго, запросити тебе. Слова нічого не значать, знецінені акції небільше того. Пристрасні погляди краще освідчення в коханні, непочуєш від мене цього безжалісного і болючого слова: “кохання”. Та воно тобі не треба, бо нам небути разом, різні ми…

P.S Одного роду, та не одного класу.(с) Ю.Яновський