Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 ніч / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Зневіра

Ненавиджу цей день, ненавиджу цю ніч.
Тут зустріла тебе і подумала в мить
Якщо спробую знов полюбити когось,
Може все перейде і забудеться те, що колись називалось любов.

Я щаслива була, що зустріла тебе
Зрозуміть не могло, як так, склалося все
Де блукав стільки днів, поза моїм життям?
І як сталося так що ти серце забрав?

І я знову мов та ідіотка була.
Я повірила знов в ту безмежну любов, в беззмістовні слова, що лилися без дна.
Я хотіла тобі дати частку себе
Ти пішов і сказав не потрібно оце.
Я залишилась знов на одинці в пітьмі.
Проклинала той день, проклинала ту ніч
Коли вперше зустріла твої очі ясні
Коли серце забилось, у грудях моїх.

НА ОДНУ НІЧ

Штучне запліднення
Мого серця — Тобою…
Від необережного
Погляду.
Від затриманого
Подиху.
Раптової зустрічі,
Зимою…
Як падіння з висот
Водою. Й розбавлене
Наше життя
До горизонту того і
До болю, наче скинутий
Одяг з пліч
Пробач,
Але я просто
Більше
Ніж на одну…

причини ідуть

А скільки ще буде таких от написаних
Таких наболілих, відвертих віршів…
І стільки ж ночей, таких не заколисаних
Незнаних тобою, бо не захотів…
Та море причин, як би не зарікалася,
Казала, що сталь, що воля і все.
І знову оте «блін, ну знов закохалася»,
Знову зламалася, знову несе…
Віршами — схилами, горами, ріками
Серця, душі, традиційних метеликів.
І, як завжди, затремтять під повіками
Сльози під музику львівських генделиків.
Згодься, у цьому ти геть невиправна,
Любиш — пече і зализуєш рани.
От дочекаєш якогось там травня, —
Ті ж самі граблі. Пізно чи рано.
Скільки ще буде таких от написаних
Слів, що кульгають, які спотикаються;
Різних ночей чомусь не заколисаних…
Причини ідуть, а вірші залишаються.

Вночі

на землю впала ніч, густа-густа,
з кишень своїх зірки навпомацки виймає,
прозорими крильми міцніше обіймає
і потай виціловує в уста…

як солодко, буває, дрімота
в закохані тіла по венах затікає…
між лабіринтами очей твоїх блукаю,
знімаючи мурашок з живота.

Соу-сеп

Пишеться не від великого щастя мені.
Я витрачаю свою другу ночі на кухні.
Місто заснуло і тільки рекламні вогні
Ніби підтримують, саме тому не потухли.

Чайник — в розетку, цукру — три з лишком,
Це звичка, як намотати на палець волосся.
П'ю соу-сеп, пишу, сподіваюся, книжку;
І здобуваю застуду, бо ходжу я боса.

Канфорки — пеклом, на вулиці 30 і мінус.
Ти не згораєш, не вимерзаєш, болишся.
Я допиваю соу-сеп, іду спати й надіюсь,
Що ти вже, нарешті, сьогодні мені не наснишся.

Ночь-булавка

Ночь стань булавкой!
Кактусным шипом на дороге
вонзись в сознание до полурозворота.
Выверни чувства, проползая змейкой
под кожей, наружу.
Стань моим талисманом от сглаза,
за глаза загоняя, ведем в угол,
за розовый столик,
где подают касторку
в пластмассовых чашках,
где учат шить крестиком,
заштопывая рты собеседникам
и где солнце сутра сжигает каждого
кто желает стать удобрением
для заноз, растущих в извилинах.
Толька тенью от иголки достать бы,
но рассвет плавленым сыром,
по сковородке растянулся уже.
А ночь-булавка пропала
под чёрным свитером.

радикальна чесність

Андрій
просто я б зараз приставав, бо мене такий грайливий настрій… спершу я бросто гладив твоє волося, а потім би спробував поцілувати в шию (якраз під вушком, поступово опускаючися вниз, до ямочки) і притиснути тебе більше до себе. ну і далі… ніби в ідеалі, в казці, ми б просто торкалися лобами і я відчував би твоє дихання, ти б зітхнула і я б тебе поцілував… ніжно. і так…
Видалити сьогодні о 1:07
Анжеліка
О_О Андрій!!!
сьогодні о 1:08
Андрій
слухаю, міс Анжеліка)
сьогодні о 1:12
Анжеліка
що це булоо?????
сьогодні о 1:12
Андрій
це було те, що я хочу зараз зробити з тобою
сьогодні о 1:13
Анжеліка
в мене не ма слів
сьогодні о 1:15
Андрій Паламар
байдуже… ні… ну може я б цього не зробив, окрім першого… хз, бо я боягуз. але… ну… я спробував себе пересилити… але звісно, якби ти мене відпихнула, то я б зупинився… це тут просто казка… де ніхто нікого не їсть, і ніхто він нікого не тікає.
дадада. а ще я б з тобою танцював би)
сьогодні о 1:17
Анжеліка
ми багато речей хочемо зробити але не можемо
сьогодні о 1:19
Андрій Паламар
так. але спробувати почати завжди варто…
інакше «більшого» ніколи так і не буде… а буде лише те, що ми маємо зараз
пс. не бійся, то я зараз не в адекваті… згодом це зміниться, хоча надіюся, що ні
сьогодні о 1:20
Анжеліка
добре що в адекватіііі
сьогодні о 1:21
Андрій
це буде перевірка мені)
сьогодні о 1:22
Анжеліка
спочатку в мене була думка видалити цю пісню
алле ти просто зараз не в адекваті
сьогодні о 1:24
Андрій
так, неадекватний я, але щасливий. неадекватний тому, що чесний на всі сто. набридло брехати і чути брехню. тому кажу правду, чисту та щиру. хай… хай це буде неадекватність, хай це буде божевіллля… але… це в кайф)
сьогодні о 1:25
Андрій
а зараз я спати. завтра марш. завтра надії на обійм від незнайомої дівчини. завтра надії на нові надії.
сьогодні о 1:26
Андрій
надобраніч, кусаю губами вушко))
сьогодні о 1:26
Анжеліка
О_О
сьогодні о 1:27
Анжеліка
шо ти курив чи пив Андрій??
сьогодні о 1:27
Анжеліка
дещо потрібно тримати у собі а не так!
сьогодні о 2:08
Андрій
ні, не курив….я пишу, що я зараз, в даний період життя обрав радикальну чесність. тримати в собі?
ні… тоді не цікаво, тоді все по звичайному.
я ліпше буду кричати, ніж мовчати, тоді хтось побачить моє існування.
я ліпше буду абсолютно відкритий, тоді хтось зможе увійти до мене і я перестану самотнім
я ліпше відкину від себе всю брехню, занадто багато зла вона робить
я ліпше усміхатимуся і буду говорити, ніж мовчати і тих склиглити у подушку.
не курив я нічого? бо навіщо? це смертні нормальні курять, щоб відчути божественний спокій та розслабитися, я ж спокійний і так, це смерті нормальні п*ють, щоб уникнути проблема чи тому, що нема чим зайнятися, я ж зустрічаю проблеми своїми грудьми і зайнятися тим, щоб розібратися з собою, мені завжди достатньо, це нормальні смертні вживають ЛСД, бо їм не вистачає уяви, щоб побачити велич життя, я ж бачу так, я відрив двоє очей та привідкрив третє, це не достатньо, але… це вже більше ніж нічого…
то як же я маю це все тримати у собі, як я маю тримати мою любов у собі, якщо неї багато, неї вистачить на нас двох, ні не втримаю… я занадто слабкий для цього

Бонус-питання: «То що я їбанутий і балакаю, як мудак?»

Любительница ходить по крышам

Да, я люблю ходить по крышам. Особенно ночью. Знаете как там хорошо! Ты идешь, а под тобой весь мир на ладошке. Ну и что, что маленький мир, пусть даже мирок. Зато на ладошке. И чем выше—тем лучше. Когда мне плохо, я просто поднимаюсь на крышу своей стандартной пятиэтажки, обхожу весь периметр дома и сажусь, прижавшись спиной, к щербатым кирпичам. Огромная луна светит прямо на меня, а я смотрю на звезды, которые похожи на елочные игрушки. Раньше я любила Новый Год, а потом поняла, что волшебства нет, и он превратился в обычный рядовой праздник.
Так вот, я смотрю на это подобие игрушек и жду, пока пролетит самолет. Он так забавно мигает своим крас-ным маяком! Словно хочет поиграть со мной в какую-то забавную игру. На какой-то момент я оказываюсь на крыльях самолета и лечу в далекие и не очень края. Я вообще путешествия люблю. Когда самолет исчезает, я смотрю, кто умер этой ночью. Просто гляжу на тучки и по их очертаниях угадываю, как выглядели души при жизни. Вон, например, Мышь, а там—Большая Голубая Собака, а если посмотреть чуть-чуть правее, можно узнать странную гусеницу в ярко розовую крапинку. Интересно, какая бы с нее получилась бабочка?
А ещё я люблю смотреть, как засыпают квартиры. Как тушится свет в окнах и с самих мелких щелей начинает ползти Сон. Меня он чаще всего обходит стороной. Обычно вместе со Сном выползают Наслаждение и Мучение. А порой громко топает Бессонница. Я её не люблю. Она такая толстая и с волосатой родинкой на жирном подбородке. И под мышками никогда не бреет. Брр! В окне с синими шторами появляется тонкий силуэт—это Девочка, Которая Любит Луну. Она заворожено смотрит на небо некоторое время, а затем ложится спать. Хотя из щелей её квартиры ползут Мучения.
А ещё я люблю кошкам подпевать. Они поют редко, но очень красиво. Заводят романсы о любви, справедливости, гордости и зависимости от чего либо. Мне нравятся их песни, и я всегда мечтала их записать в отдельную тетрадку. Обычно выступает квартет из Рыжки, Ушко, Белки и Франца. Иногда присоединяется пепельно-белый Жуль, которого все называют Муль, и Свеча с огненно рыжим хвостом. Когда я начинаю подпевать, Франц садится у моих ног и начинает вилять хвостом из стороны в сторону. Они меня любят, эти кошки. По крайней мере, мне так кажется. Когда мне больно, они просто садятся на небольшом расстоянии и смотрят пронзительными глазами. Боль исчезает.
Фейерверки. Их запускают с крыш домов, и они летят в небо. Какое счастье, что у них нет крыльев, и они не могут лететь очень высоко! Иначе они могли бы обжечь тучи. Мне всегда хотелось запустить фейерверк са-мой, и однажды моя мечта сбылась. Прогуливаясь очередной ночью по пустынным крышам, я наткнулась на несколько ребят, которые собирались поджечь эту штуковину и спорили, кто же будет поджигателем. Заметив меня, они вручили в мои руки зажигалку с мудреной надписью, и отошли на метровое расстояние. Как же приятно было поджигать фитилёк! А потом смотреть на разноцветный дождь и улыбаться детской улыбкой…
Я люблю, когда меня на крыше встречает дождь. Большие мягкие капли приятно бьют по рукам, ли-цу…Застывают в волосах и оседают на ресницах. Мне в кайф бегать по крыше с радостным смехом ловить ртом воду с неба. И ничуть не беспокоиться, что я могу, кому-то помешать или заболеть.
Ещё я люблю стихи писать на крыше. Беру с собой потрепанную тетрадку и простым карандашом вывожу рифмованные строчки. Почти все они посвящены крыше и луне, хотя несколько я написала для кошек и Де-вочки, Которая Любит Луну. Жаль только, что она их так никогда и не прочитает.
Но, пожалуй, больше всего, я люблю смотреть на то, как падают звёзды. Я всегда верила, что они живые и, падая, просто умирают. Но я никогда не загадывала желания. Мне было жаль звёзд. Представьте себе, перед собственной смертью ещё брать и выполнять чье-то нелепое желание! Мне просто нравиться наблюдать, как из миллиарда «елочных игрушек» с беззвучным звоном разбивается одна. И никто этого не замечает. Подумаешь, звездой меньше, звездой больше! Однажды и я попала к звёздам. Как сейчас помню этот день! Вернее ночь. Одна из самых прекрасных ночей, когда-либо виденных мною!
Огромными хлопьями падал снег, а мне казалось, что падали звёзды. Светила огромная полная луна, а я за-ворожено кружилась на крыше высотки и смеялась. Мечтала, чтобы эта ночь никогда не кончалась. Внезапно поскользнулась на самом крае и полетела! Не вниз к людишкам, а вверх, к звёздам и луне. Уже угасающим взглядом увидела падающую звезду и решилась загадать желание.
Теперь я всегда вместе со звездами.

Для тех, кому не спиться по ночам

Сидит у окна и печалится,
Мысли тихо шепчет под нос.
Душа слезой заливается,
Надежда пошла под откос.

Всё было не ждано не гадано,
Ночью верной тихо пришло.
Словно сном мрачным было показано,
Покой забрало и ушло.

А мысли всё кружатся-вертятся,
И спать не дают по ночам.
В возвращенье надежды не верится,
Вернуться лишь хочется к снам.

Ночь, утро, день...

Счелкнул ключ в замке мечтаний,
Провалилось время вспять,
Мозг, уставший от гаданий--
Это ночь пришла опять.

Хрустнул снег. Над белым рылом--
Побледневшая луна,
И рассвет, назвавшись сыном,
Закричит мол: «Ночь, она…»

А продолжит мысль день,
Никому не нужный:
«Ночь, по сути, просто тень.
Звёзды знак её наружный»

Вечер стынет словно кровь,
Мрачно продолжает:
«Ночь, для множества--любовь,
Та, что тело искажает»

Слово Ночь в темни украла,
С трепетом лепечет:
«Чью-то душу я забрала,
Пусть. Но только время лечит.

Временем владею я сполна,
Любви, надежде, вере помогаю…
Так, как требует молва,
Сердца и души я спасаю!»

Нужны мне вечер, утро, день,
Так же, как от солнца тень.
Только ночь важнее.
Мне она нужнее.