Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 мрія / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Тільки-но

Я вперто тебе чекатиму.
І надії ж немає ‒
жодної!
Що я міг, коли ти
дивилась на мене
допитливо-вивчаючи?

Можливо, й зараз
так само
я нічого
не зможу.
Можливо, й
ніколи не
захочу ‒
здобути оцю
хоча б
яку-небудь
владу.

Ти повинна мене
зрозуміти.
Щонайменше,
ніхто ще отак
оцього не робив!
І, здається, що я
не захочу іще
когось ‒
мені б вистачило
й набагато гіршої за тебе…

Я такий невибагливий,
що мені б ‒
аби уваги. Й розуміння. Кохання…
Та й по всьому!
А ти кажеш ‒
гроші, гроші, гроші…

Давай збудуємо палац
і все у ньому буде
із кредиток та
повітряних кульок…
Жодних проблем!
Суцільне щастя!..

А я… занадто інший…
я… шукаю справжнього…
і… відвертаюсь вкотре і вперто…

І справа не в тому, наскільки
я зможу виконувати усі
твої забаганки ‒
а чи витримаєш
ти мене такого?
Ладного устрягати
у найменші нещастя
й замріяного лиш
у щастя.

Тому що ти ‒
моя дружина,
а я ‒ лиш гість
у твоєму атолі.
Я виконувати хочу
твої правила,
а не нав'язувати
власні.

Мені нескладно,
тому що правила
заохочують ‒
в особливості, коли
вони твої…
Все буде так, як ти
захочеш.
Все сповниться і
збудеться.

Ти… тільки-но
дочекайся
на
мене.

ти мрія моя

я люблю торкатись тебе поглядом, трепотіти…
бентежитись від раптової зустріччі наших планет
мені немає чого більше на світі хотіти
ніж у думках малювати твій портрет
повітря… його останнім часом бракує
таке безмежне небо і мала земля
так мало тих, хто щирість цінує
я в останнє видихну — «ти мрія моя»

Дзвінок

І знаю тверезо ж, що ти не подзвониш
У двері мої треті як справа
І перші як зліва.
І знаю ж, що то нездійсненно,
Адже між нами не рука на витяг,
А сотні із комою,
поміж вітри і долини,
Що розливаються з луками, із струмками,
І ріками,
І, слава Богу, не океанами.
Та від того не легше.

Ти ж не подзвониш,
Не продзеленчить
Щось, що схоже на дзвони різдвяні,
Як у тих португальців-нащадків,
Що відкрились у п’ятнадцятому
Від початку.

Ти ж не матеріалізуєшся раптово,
Лише за своїм бажанням.
Не вигадали ще трансформації за
Порухом очей і градації.
А я ж не перестану вірити, що
ти раптово опинившись
У місті, яке терпіти не можеш,
Проте, до якого буває тікаєш.
Дотягнешся в темряві, на площадці,
Де лише ліхтар мерехтить,
Як на кухні, у згадці.
І даш мені знати і розуміти,
Що нас розділяють лише оті двері,
Які швидко відкрию,
На зустріч тобі потягнуся,
За чеканим цілунком у шию.

Сон

Ми розійшлись…
Я насолоджуюсь пусткою,
Гулким бряжчанням думок
Про десь чатуючий шлях.

Ти йдеш сама…
Я — один крізь пустелю,
Ти у морі облич,
Я у дарованих снах…

Що то було?
Пролетіла далека комета?
Вибухом встав стадіон
На вдалий зоряний гол?

Все пополам…
Я і ти — ми в пустелях:
Кожний у чімсь одинак,
Свій у кожного сон.
  • 0
  • 3 вересня 2011, 21:03
  • yur3
  • 2

Голос затухающей свечи

Я умираю.Забыв о сладости огня
Покушав только плод несчастья
Увидев боль в глазах слепца
Услышав крик убитой страсти

Я удивляюсь.Сколько не успел!
Не погулял на береге Ямайки
И высушить трусы на баобабе.Так хотел!
Не встретил чукчу в меховой куфайке
Понять Ейнштейна так и не сумел
Не прочитал бывалого Незнайки
До треска стёкол дьявольски не спел
И не услышал стон алмазной чайки

Умираю.Песок времён истёк
Прощай.Я не постиг тебя
Никем остаться мой порок
Как грустно жизнь терять ее любя…

Поганий настрій

Покинути сухе важке життя
І полетіти думкою до хмар
А може втратитись у небуття
Забути, стерти всіх земних примар

Чи може вбити песимістичний егоїзм
І подивитись, що у мене за спиною
Лише тупий тупий тупий цинізм!!!
Заради бруду жертвую собою…

244

244
  • +2
  • 13 лютого 2010, 21:24
  • DeeP
  • 13

мрія

зводь щелепи докупи,
відчуєш запах кави.
гортай уявні сторінки,
рахуй зірки поміж зубами.

лікуй нароблені виразки,
не думай і мовчи.
без смаку спробуй їсти,
без звуку покричи.

не живи якхочеш,
живи як мрієш.
житимеш найкраще,
якщо мріяти вмієш.
  • +1
  • 29 листопада 2009, 17:28
  • agafonova
  • 1

мріяти

надиханий звуками серцевих ударів,
ти давишся кількімтю замерзлого кисню.
судини зліплені, очі запавші.
лягаєш на дно, мозком притиснутий/

овіяний присутністю стандартних думок,
убитий відсутністю умілості мріяти.
віддавши свідомість розуму в руки,
забув як любити, розуміти і вірити.
  • +1
  • 29 листопада 2009, 17:27
  • agafonova
  • 1

Я ліс у горах Великодніх

Мені наснилось світле тіло
розбите вщент потоком злості
міська утрачена невинність
убивць запрошувала в гості
в едемськім саду чути крик
столиця грішна страх парує
краса врятує світ людський
а хто тоді красу врятує
я довго спав без почуттів
померлим сном швидким клінічним
лиш на світанку зрозумів
що хочу лісом стати вічним
щоб мряка капала щоці
і довгі виплекані коси
купала в раннім молоці
щоб вітер мої ноги босі
грибним узваром окропив

задзвонять дзвони стихне люд
мій сон брехав як вмів брехати
упаде Київ — чорний град
а ви? сполохані Карпати
чи мете Світло рятувати

загине мова згасне зір
красу врятують тільки гори
багато ніжних голих гір
наповнені струмком любови
мов Воскресенський рій чудес
шляхи добра — шляхи Господні
краса врятує світ людський
краса то гори Великодні

01.04.08