Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 море / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Солона вода загоює швидше рани

Солона вода загоює швидше рани —
Ті, що хронічні і ті, що з«являться потім.
Проблеми й образи іще непромовлені нами
Стають невагомі, як тільки сідаєш у потяг.

Як тільки відчуєш, що зараз тобі на Південь,
Бо інших бажань немає. Таксі. Валізи.
І як не крути — інакше уже не вийде,
Бо ти врешті-решт не з кремнію, не з заліза.

Бо ти загубила себе у дорозі до себе,
Не співпадають пазли — немає деталі.
Подихати вічним морем — не просто потреба,
Бо з ним ти тамуєш подих, щоб дихати далі.

Солнце на заходе в порт

Безликий мир в линзах бинокля.
Красной коркой на горизонте
тянется ватерлиния.
Выцветшим мхом осыпаются
куски неба, скользя по сетчатке,
проползая под маски
расчерченные каскадом сознания.
Ветер проникает сквозь
слипшиеся секунды, дни, минуты.
Мысли скудно сыплются росой побережья.
Нежность проникает в тяжесть гирь,
что не дают оторваться от земли
бренному телу и познать
высоты небожителей.
Солнце на заходе в порт. Оно перегружено
бусинами с мускусным привкусом,
уксусом обыденной серости
и моей правдой, что ростком хрупким
пробивается из-под дна асфальта.
Странно, но море всегда пахнет сладко.

моє море

Пароплавом важким в каналах
Ти тіснився до мене в море,
Розганяв тихі зграї чайок,
Та воно все одно солоне.

Лікував свою втому в порті,
Пестив ніжно мою безодню
І водив в хороводи рибу
Та воно все одно бездонне.

Ти проплив всі підводні рифи,
Оминув височенні скали,
Ти топився в моїх обіймах
Та воно все одно ласкаве.

І живий повертавсь додому,
Не боявсь розгубити вірші,
Сивиною покрились скроні,
А воно все одно ж є більше.

гра

знаєш,
березень ґуґл переклав як
mars
албанською
бачиш,
якраз все збігається
чи ні
кажеш, я
перебуваю у легкій прострації
адже море тут
на Землі
густе та туге наче сміх
чуєш, я сплю
й бачу знову не ті декорації
марс,
в однині чи множині?

the Sea.

Море має здатність передавати настрій. Коли штормить, ми ходимо як по голках, не знаємо де подітись, куди сховатись від люті. Ми кричимо на всіх з причини і без, ми з'ясовуємо відносини, гримаємо дверима і швиряємось речима. Але це тимчасово… Коли море тихе і хвилі ледь-ледь торкаються берегу, ми спокійні і нікому не вдається вивести нас з рівноваги. Тоді воно змушує задуматись про найважливіше. І це «найважливіше» у кожного різне. Хтось думає про те, який пункт з плану на життя виконувати далі, хтось про нещасливе кохання, хтось про невиліковну хворобу, а хтось сумує за тими кого більше немає поряд. Однак кожен про наболівше. Море вміє слухати, і найважливіше те, що воно розуміє без слів. Йому достатньо щоб ви пройшлися берегом. Воно зрозуміє все по тому як ви ступаєте на пісок, або по тому як граєтесь водою. Море все знає. І завжди підтримає. Так само безшумно, як зрозуміє.

глубоко

глубоко внутри море

снаружи пустыня
с вечной ночью

прости, эти повторы
не имеют смысла

я летел над величественной гладью, трогал ее перьями, проскальзывал, само бытие принимало мои чувства в тот момент, я отражался в каждой капле…

сегодня засуха
из-за этого я не могу разговаривать
но мышление пронзает миллиметры одиночества
заставляя его вытекать на нет

не существую как материя
что мерзнет от отсутствия ткани
и объятий
что боится смерти

я летел над величественной гладью… старался запомнить этот момент, вплавить в тело

глубоко внутри
море
танцует цунами
бьет волнами в подреберье
  • +1
  • 29 жовтня 2011, 13:37
  • Alice
  • 1

море

море-огромный синяк под глазом лазурным неба, мне бы скользнуть по песчаной щеке слезинкой стеклянной, с паром в паре подняться вверх к облаков белым бельмам… море, огромный синяк.

з тобою чи ні

Ти любиш дивитись в пустії очиці,
галантно замовчиш останні новини.
З тобою чи ні, вже немає різниці,
ти просто один, я одна, ми одні.

Я люблю дивитись в палаючу душу,
кокетно поправивши свою спідницю.
З вікна чи з балкону, так бачу, так мушу,
із кров*ю змішати тендітну дрібницю.

Ми любим світанки дивитись он-лайн
брутально здираючи поглядом одяг.
З тобою чи ні, ми створили капкан,
і вже потонули в брехливості морі…
  • +2
  • 22 грудня 2010, 18:54
  • Azazel
  • 12

* * *



Я вижу грустные, торжественные сны…
Где в поздних сумерках грустнее и напевней
Звучат пустынные гекзаметры волны.
Максиміліан Волошин


Збігає час,
та мить боронить мить.
Нема печалі, і нема зневіри.
Душа відпрагла. Серце не щемить.
А мудрий усміх Господа в ефірі
задавнені рубці болючих криз
загоює.
Попереду — дорога
пустельна, бо не треба там нікого.
Допіру схлипи хвиль й солоний бриз
уявлюють з очікуваних сліз
прозору тінь сумуючого Бога.

Кароліно-Бугаз 2010
  • +3
  • 14 вересня 2010, 16:06
  • markiza
  • 1