Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 люди / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

(присвячено змінам... Cry Me a River...)слухай...

Вітер співає пісні,
Більше не буде палких поцілунків.
Стіни бетонні тісні,
Доля готує нові подарунки…
Все починаю з нуля,
Змінюю долю і власне життя,
Мене не втримає петля.
Поганий зв«язок та слабке покриття.
Обличча старі і знайомі
Змінились на масу нових
Це місто нас топить у втомі,
Будує мости для сліпих.
Я хочу новий ноутбук,
Бо там віртуальність, як мій другий дім
І серце не змінює стук
Міняє красу напрактичність, а втім…
Не маю канонів для долі,
Якщо сильно схочу, сама напишу,
Тепер я людина для волі
Тебе наодинці з вікном залишу…

П.С. дякую долі за зміни в моєму життя...Diana Kroll — Cry Me a River…
  • +2
  • 21 серпня 2010, 13:02
  • Ameli
  • 5

Люди в вагоне

В обычном синем вагоне междугородной электрички ехало много разных людей. Кто-то был беден, кто-то хитрым, кто-то добрым, а кто-то задумчивым. А еще в этом вагоне ехала девушка. На первый неопытный взгляд она ничем не отличалась от остальной массы людей. Но стоило присмотреться, и она как будто невзрачный бутон прекрасного цветка расцветала на глаза у внимательного созерцателя. Почему? Ответ прост: она была радостной. А вот к ней садится колоритный мужичек с банкой дешевого пива. Расставив ноги, он медленно потягивает пивко, а рука тянется к пачке еще более дешевых сигарет. В последний момент он вспоминает, что зажигалка безнадежно потеряна и, издав тяжелый вздох, делает больший глоток пива, нежели обычно. Он Мечтатель. Только друзья, а тем более располневшая жена, об этом не знают. В их мире принято жить реальностью и дешевой колбасой, а не зыбкими мечтами и иллюзиями. Может, запечатлей он на бумаге свои мечты, стал бы более уверенным в себе и смог бы найти силы для достойного существования Мечтателя.
В какой-то момент у девушки начинает покалывать затылок, словно кто-то уставился на него и смотрит так пристально-пристально. Поверни она голову, увидела бы молодого голубоглазого парня, который с крошечной грустью мечтает вернуться в прошлое. Это классический пример Робкого. Когда он подходил к поезду, его нахально пихнула толстая бабенка, из-за чего он вступил в лужу и промочил свои ботинки из «кожи молодого дерматина». Вместо того чтобы выругаться или сделать замечание бабенке, он робко садится на свободное место, в надежде, что никто не заметит темных пятен на его старенькой обувке. Ему пришлось рано выйти замуж, из-за того, что его девушка забеременела, а настоять на аборте или на отказе от отцовства ему не хватило смелости. Они с женой не любят друг друга, но он не может с ней развестись, робея перед черными глазами своего темненького маленького сына. Он был бы талантливым математиком, но вынужден добывать деньги, для своей семьи, работая грузчиком. Сумей он настоять на своем, был бы счастливым.
Внезапно девушку кто-то весьма ощутимо пихает локотком и тут же извиняется. Это Красивая, Но Неуверенная. Желая показать девушке свою преобладающую красоту, она идет на мелкие приемы. Всю жизнь ее окружали вниманием, да и сейчас множество взглядов мужчин было остановлено на ней. Но она желала, чтобы ею восхищались те, кто может ей составить слабенькую, но конкуренцию. Остальных взглядов она не замечала. Красивая, Но Неуверенная всегда мечтала о еще более прекрасном и поэтому покрасила свои каштановые волосы в иссиня черный, и ей было не знать, что этот цвет не идет к её зеленым в крапинку глазам. Будучи всю жизнь такой она совершила множество глупых ошибок. На её пути попалась плохая компания и она желая доказать, что не хуже их стала курить, пить и рано лишилась девственности. На прошлой неделе она в этом же вагоне возвращалась от врача, который сделал ей аборт. А ведь ей всего-то нужно понять, что она такая единственная на всем свете. По крайней мере, в их поселке такой точно больше не найти.
Со скамейки напротив доносится иронический хмык адресованный девушке. Женщина лет 30 с небольшим хвостиком крепко сжимает замшевую сумочку. В ней всё ее богатство (потрепанный кошелек с несколькими сотнями, детская фотография, блокнот с телефонными номерами, тюбик алой помады, старенький телефон, огрызок карандаша и талисман—вязаная мышь). Каждый день она возвращается в свою маленькую квартирку, готовит крепкий черный чай и углубляется в чтение очередных описаний несчастной любви. Она Одинокая. У нее никогда не было подруг, а позже мужа. Даже кошка от нее убежала. Но она не устает доказывать, что именно в одиночестве её сила и независимость! Вот только хорошо бы получить ответ из клуба «Кому за тридцать». Все праздники она отмечает одна, зато не тратится на подарки. Убрать бы лишние надежды и дохлуватую иронию, может, нашла бы такую же одинокую душу с которой можно связать жизнь.
В далеком уголке зашевелилось и с пониманием посмотрело на Девушку Нечто. Невозможно было определить пол данной особы. Из-под кучи тряпок выглядывал кривой, явно поломанный, нос и, на удивление, мудрые синие глаза. Когда-то это был Радостный Философ. Но сложная жизнь, несбывшиеся мечты, одиночество и робость сделали из Философа Нечто. Тогда, в прошлой жизни оно радовалось, фантазировало, надеялось и любило. Через секунду мудрый огонек в глазах потух, и Нечто тихонько засопело.
Радостная девушка ехала и ничего не замечала.

Театр

Говорять, що життя—театр,
А люди всі—актори.
І трапилося ж так,
Що враз комедія перетворилась в горе.
В один момент усі сміялись,
Раділи і любили.
Аж тут—антракт, і в другій дії
Режисери все перемінили.
Пропав весь сміх і стерлись всі усмішки,
Пропали всі веселощі і радість небуття.
Лишивсь лиш плач, лишилося лиш горе,
Лишилось те, чого боялись всі до забуття.
Актори страх перебороли,
Хіба ж бо їм у перший раз?
І знову зашуміли діалоги,
І знов на сцені завертілась гра.
Хтось із акторів уже звик,
Хтось пробував боротись,
А хтось подав душевний крик
Не в змозі подолати гордість.
Який жорстокий цей театр!—
У ньому гра акторів
Залежить лиш від випадку,
Без волі та повторів.
Та все ж живемо,
На сцені граючи щодень.
Та все ж живемо
Без перерви даючи прем’єри.
Так і жили,
Так будем жити,
І мріяти на репетиції ходити
Яких так прагнемо,
Яких, проте, нема.

P.S. Життя—театр,
У ньому всі—актори.
Як не крути, не має ідеалів,
А є лише герої та напівпотвори.

втомлена людьми

в цей останній весняний день
під обважнілим від хмар небом
в цьому парку
я втомилась від людей

мені хотілось себе зробити себе невидимою
я оніміла і мовчала
мені хотілось встати і піти
але я сиділа у своєму невидимому коконі

людські проблеми стали дріб’язковими
і навіть найрозумніші втратили свою мудрість
вони ж бо також грають свою маленьку, хоч і не помітну роль
і я нарешті побачила скільки масок на навколо мене
кожен був покритий фальшю наче шоколадні зайці кольоровою фольгою

вони були обвішані стереотипами наче баби клунками
і не дай Боже скинеш їх інакше тебе відірве від землі
через них люди горбатішають
стають простими і приземленими
вони навіть перестають мріяти!

я побачила наскільки недалекими є високі
і наскільки далекими є низькі
а все тому, що глибина думки чинів мілкіша
якщо ти глибший, ти не з нами.

я захотіла відірватись геть від них
але мою повітряну кулю тримають мотузки та клунки
і навіть після смерті я не полечу у небо
якщо прийшов на світ — тебе вже не відпустять…

Ось я сиджу, читаю вірші

Ось я сиджу, читаю вірші
І плачу гіркими сльозами.
Чому не народилась інша?
Чому мені так важко з вами?

З людьми, які снують повсюду
І гордо голови несуть,
Які створили стільки бруду,
Що вже й по вік не розгребуть.

І часом хочеться сказати
Важливе щось, ніхто не слуха.
Їм цікавіше пляшку взяти
Та нализатись аж по вуха.

Та розсміятись прямо в душу,
Вони ж бо люди, я то хто?
Я з місця ще ніяк не зрушу,
Щоб відкусити свій шматок.

І може десь хтось також плаче,
Хтось також любить оцю тишу.
А тут я все частіше бачу,
Що краще б народилась інша.

Про подих, Йосю та гімно

Імена змінено з етичних міркувань

Спочатку мій опухлий мозок хотів видати розповідь про несвіже дихання зранку і про те, як цьому запобігти. Я навіть почала придумувати якісь хитрування щоб зранку прокинутись із абсолютним свіжим ротом і гаряче поцілувати кохану людину. Але нічого путнього окрім того, що можна заснути із м«ятним льодяником під язиком у голову нічого не прийшло. Експериментувати я не наважилась, бо моє нездорове уявлення намалювало якийсь страшний малюнок про те, як ця цукерка попадає мені у горло і я, вмираю від задухи, не приходячи до тями. Тому вирішила залишити цю проблему лікарям і виробникам освіжувачів ротової порожнини.

Потім я хотіла поділитись досвідом догляду за лисою кицькою. Точніше, кицем – причандалля в нього було о-го-го! Власне кажучи, воно і зараз в нього є, але, дякувати Богові, далеко від мене.

Але потім я подумала, що, мабуть, розповідати про нього без прив»язки до моїх співмешканців було би нечесно. Тобто їм, мабуть, плювати на мої розповіді, але я просто хочу розказати, як воно, коли орендуєш квартиру з дівчиною, а потім у цю «однокімнатку» ще вселяється лисий киць (дзвучить прямо як «вусатий нянь»), а потім і її хлопець. Зі всіма, як ви розумієте, витікаючими наслідками – кошачою сечою, чужою спермою і гречаним супом о першій ночі.

Але все по порядку.

Насмілюсь дати пораду – ніколи не дозволяйте сідати вам на шию! Ні-ко-ли. Бо звісять ніжки і почнуть душити. Як на мене краще вже померти від «цукеркової» задухи серед ночі, ніж через смердючі шкарпетки чужого (!!!) хлопця.

Але я знову забігаю уперед.

Взагалі-то всі наші спільні знайомі відмовляли мене від цієї «афьори», як вони назвали наше з Олькою спільне проживання. Але після ситуації з Яріком (мій колишній руммейт, який був ще до Ольки), коли він мені висував претензії, що мої друзі занадто часто приходять у гості, занадто багато їдять і занадто багато сидять у туалеті, переводячи туалетний папір, я подумала, що Олька – не такий вже й поганий варіант. Бо її я все ж таки знала і друзі у нас із неї були спільні. А з якимось лівими чуваками хтозна що трапиться знову.

Отож місяць ми з Олькою жили не тужили, а потім вона приволокла додому це страхуїдло, як лагідно назвала його Томочкіна. Райка Томочкіна – це одна із наших спільних з Олькою подруг, але про неї пізніше.

Так от, лисе створіння. Це я потім до нього звикла і навіть змогла змусити себе його цілувати, але спочатку мені просто хотілось його придушити. До того ж Олька, добра душа, кілька днів поспіль забувала купити йому котячий туалет і він із великим ентузіазмом ходив на мою постіль. Олька, як зараз пам«ятаю, страшенно лупцювало цю бідну лису тварину, а на мої аргументи купити йому лоток, відмахувалась, мовляв, чого ти репетуєш, куплю я твій йобаний лоток.

Незважаючи на те, що, коли я вже дійшла „до ручкі“, туалет Олька таки придбала, я ще довгий час прокидалась серед ночі, стурбовано обмацуючи ковдру і простирадла.

Взагалі-то на кота цього мені було посрати – я к тваринам гарно ставлюсь, можу погратись з ними та посюсюкати. Але Олька вже тоді почала закидувати свої ноги мені на шию, спихнувши цього єврея на мене. Єврея, бо ми назвали кота Йосею. Не питайте мене чому, як би ви його бачили, ви б самі все зрозуміли. Отже, зранку я вставала, прибирала за Йосею гімно, бо Олька виявилась у цьому питанні абсолютною пофігісткою: якщо гімно не прибирала я, вона на нього тупо забивала і квартира наша смерділа самі розумієте чим. Потім годувала, бо на це Олька теж забивала те, чого у неї нема, і ввечері кіт страшенно волав від голоду, у чому, в принципі, я його добре розумію. Ввечері я ще мила підлогу, бо цей довбаний Йося мав звичку сходити по-великому, потім вступити у це „велике“ лапами і рознести по всій кухні. За день це „велике“ намертво присихало до підлоги и мені доводилось відшкрібати його чи не наждаком. Загалом тоді я зрозуміла, що Ярік був і не такий вже поганий. Принаймні, у тій квартирі у мене не виникало почуття, що я – рабиня Ізаура.

Не встигла я звикнути до цього маленького засранця, як Олька ощасливила мене своїм новим придбанням – вона закохалась. При чому одразу у двох і мутила вона з ними одночасно. Звали їх Льоша і Гоша і були вони цілковитою протилежністю одне одному.

Льоша був доволі таки солідною персоною у економічному світі (аналітик чи щось таке), високий, з вусами, водив Ольку по ресторанам і дарував їй шалені букети квітів. До того ж у нього була автівка і квартира із дизайнерським ремонтом на лівому березі. Один мінус – розстався із дружиною, розлучення не оформив і знаходився у підвішеному стані, розказуючи Ольці казочки про те, яка його законна скажена тітонька, і скільки у неї знайомих міліціянтів та есбеушників. Це, мабуть, щоб Олька не розслаблялась. До того ж вона нам із Томочкіною по секрету розказала, що він обрізаний. На моє зацікавлене: „О, а как это?“ Олька вирішила промовчати, та за неї відповіла Райка:

— Тю, точно так же, только не ездит.

Після цього стало відомо, що Томочкіна взагалі-то обрізаних не куштувала, а тільки висловлює свою суб»єктивну думку.

Гоша ж був повною протилежністю Льоші – доволі-таки рядовий журналіст одного із національних телеканалів, худий (такий худючий, що хотілось притиснути його до грудей і нагодувати молоком), жив із мамою десь у Голосіївському районі у квартирі із перманентним ремонтом і вічно відсутньою ванною. Для мене остається загадкою, як він мився, доки не почав мутити із Олькою і ночувати у нас. У нього теж була машина, і він теж приносив Ольці квіточки. Три подаровані їм білих хризантеми ніяк не хотіли вмирати на нашій кухні цілий місяць. І те через місяць вони не зів«яли, а засохли, і якби хтось з нас збирав гербарії, це стало би чудовим експонатом.

Різниця у тому, що Льоша для сексу возив Ольку до себе на лівий берег, а Гоша у перервах між Льошею приходив до нас, після чого зранку я наступала голими п»ятами на використані презервативи. А якщо і не наступала, то мала щастя бачити їх розкиданими по всій кімнаті. До того ж у Гоші була звичка з"їдати мою їжу, а коли був пустий холодильник він зазирав відданими очима у моє обличчя і питав:

— А покушать есть что-нибудь? А то так кушать хочется…

Сказати я нічого не могла, тому варила йому суп (от куріца, скажете ви і будете абсолютно праві). А це було — на хвилинку – о першій ночі. Мовчання я зберігала, бо страшенно боялась вдатись такою самою жлобкою, як Ярік. Це вже потім, коли мене все дістало, я забила те, чого у мене нема, і на його відчуття голоду, і на його собачі очі. Думаю, я тут приходжу о першій ночі і готую тобі, невідомо кому, суп, у той час коли твоя Олька чеше дупу на дивані. Нєтушкі.

Так як ви думаєте, кого обрала Олька? Правильно (чи неправильно?), Гошу! Ох, ця незвідана жіноча душа! Але вона сказала всім нам, що вона його любить, а все інше її не трахає. Думаю, ну любить, і хай тобі грець.

Але якби ж то все на цьому скінчилося! Гоша жив у нас три місяці, щоночі даруючи Ольці незабутні миті кохання. Зранку Олька чомусь завжди мене питала:

— Шо, подслушивала-подсматривала, да? Интересно было, да?

Тому мені вкотре доводилось пояснювати їй, що на ніч я відключаю слуховий апарат і мене навіть гарматами не розбудиш. Фіолетово мені, що вони там їбуться, тільки б мене не чіпали. Але іноді, бачивши зранку кондоми, наповнені спермою, у мене виникало почуття, що я живу у середині порно. До того ж Олька любила розказати, як Гоша обкінчав ванну, після чого в мене починались блювотні спазми і я починала скажено драїти кахель всілякими рідинами і порошками. Чомусь все, що було пов«язано із сексом Ольки та Гоші викликало у мене нудоту. Мені навіть було неприємно дивитись, як вони цілуються – їм вдавалось робити це так несексуально, що в мене взагалі відпадало бажання займатись сексом. Я вже не кажу про ванну, яку обкінчав Гоша. Тут мені взагалі хотілось померти від блювоти. Найцікавіше те, що прокидаючись у квартирі найліпших друзів і насамперед убачивши подушку, вимазану спермою, я радісно сміялась. Чомусь мене дуже бавив цей факт. Я ще жартувала деякий час:

— Просыпаюсь, а на меня конча смотрит!

І ні нудоти і нічого іншого в мене це не викликало. І тим паче я спокійно сприймала поцілунки закоханих у моїй присутності. Олька з Гошою… Ну, загалом, ви зрозуміли ситуацію.

Епопея з ранковими презервативами на цьому не завершається. Досягла апогею вона, коли під час сексу шмат гуми відірвався і застряг у Ольки всередині. Декілька днів вона бідкалась і просила Родіка (не Гошу!) залізти до неї у промежину і дістати звідти цей клятий кондом. Родік – це один із тих друзів, на чиїй подушці я зранку віталась зі спермою. Олька хотіла, щоб він пошарудів у ній руцями з двох причин. По-перше, Родік був до біса гарненьким хлопчиськом і Олька давно до нього нерівно дихала, незважаючи на Гошу-Льошу і те, що у Родіка є кохана людина. А по-друге, як казала сама Олька, „ну у тебя же такиииие маленькие пааальчикиии“.

— Совсем как у ребёнка! – стогнала вона, розвалившись на дивані і розставивши ноги, закликаючи Родіка зробити це прямо тут і прямо зараз. — Ты туда залезешь и быстренько оттуда всё достанешь!

Родік, як зараз пам»ятаю, покрутив пальцем в скроні і голосом Томочкіної сказав:

— Ти чё, ку-ку?! — та з побоюванням подивився на Гошу, який був присутній при розмові. Хтозна, може, як йобне зараз: кому сподобається, коли якомусь кренделю пропонують покопирсатись всередині твоєї дівчини.

Шмат кондома із Ольки дістав Гоша. Якось зранку, коли я нікого не чіпаючи, жувала бутерброд під якусь комедію, вони увірвалися на кухню і Олька почала радісно верещати:

— Он гений! Маша, он просто гений!

Я вронила хліб майонезом прямо на труселя і закашлялась:

— Що трапилось? Га?
— Ми достали его! Досталииии!

Потім вона пхнула Гошу у бік:

— Покажи ей.

Гоша сором«язливо розтиснув кулак, продемонструвавши мені пів-гандону. Я зайшлася від реготу. 27-річний хлопець у спортивках з відвислими колінами і 24-річна дівчина у ночнушці в квіточку раділи як п»ятирічні дітлахи, що отримали півника на паличці. Думаю, дякувати Аллаху. Бо Олька якось обмовилась, що гінеколог страх який дорогий, та її душила жаба віддавати 100 американських грошей за «екстрену допомогу». А знаючи її, я могла передбачити, що вона може просто забити на цей презерватив: не заважає жити, та хай йому грець. І як би мене там не нудило, я за неї все ж таки турбувалась. Хто знає, ще почне псуватись із середини, як гнилий огірок.

Кульмінацією став візит Томочкіної. Вона зайшла до нас у гості десь через два тижні і Олька «под бальшім сєкрєтом» розповіла їй про кондомні пригоди. Райка поахкала, попіддакувала, після чого Олька урочисто дістала коробку з-під «Контексів».

— Мама, — відсунулась у кут дивана Райка. – Я поняла, шо это.
— Да нееее. То не то, — і Олька почала трусити коробкою у Томочкіної над колінами. Звідти вивалився пожмаканий, наповнений спермою презерватив.
— Оля, нееет! – Райка підстрибнула майже до стелі, скинувши гумку на підлогу.
— Блин, осторожней! Это ж память! – Олька підняла кондом та з ніжністю притиснула його до грудей. – Это не тот кусок, который во мне был, нет.
— А что тогда? – втрутилась у розмову я.
— Ну, это просто презик. На память.

Зовсім хвора якась, промайнуло у мене в голові. Скосивши очі на Райку, я побачила, що їй теж погано. Як потім виявилось, наша з нею спільна хвора фантазія намалювала страшні малюнки, як псується білок, з якого власне і складається сперма.

— Ужас какой-то, как ты с ними живешь? С этой спермой… — співчутливо притиснула мене до своїх пишних грудей Томочкіна, коли ми залишились з нею наодинці.
— Чувствую, что скоро чокнусь, — скривила обличчя я. – Уже ищу новую квартиру.

***

В світі вищевикладеного хочу знову вам нагади: ніколи не дозволяйте сідати вам на шию. Ні-ко-ли. Бо ризикуєте якщо не задихнутись від запаху шкарпеток чужого хлопця, так захлинутись у котячому гімні та чужій спермі.

Післямова

З Олькою та Гошею ми роз"їхались. Думаю, нехай вони там створюють свою «ячєйку общєства», дай їм Бог здоров«я та діточок гарненьких. Ну, і грошей, звичайно, побільше. Адже без них так важко у наш час.

П.С. До речі, відповіді, як зробити ранковий поцілунок свіжими, у Інтернеті я так і не знайшла. Там є купа порад, як позбавитись від неприємного запаху впродовж дня (пити багато води, жувати кріп та петрушку, смоктати лимон, регулярно міняти зубну щітку та пасту, перевірити шлунок та печінку – може вони в вас хворі), але ні слова не сказано про те, що треба зробити, щоб прокинутись зранку із ароматом кокосу чи м»яти у роті. Так що думайте, любі мої. Може, придумаєте щось путнє і заробите на цьому силу-силенну грошей.

© Машка_Сердю4ка