Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 лист / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Лист

Мою вигадану дружину звати Олена
Родом з прекрасного містечка Малина
Має чарівні карі очі
Мала шикарне русяве волосся
Але її подруга Катя підговорила зробити
Коротку зачіску
Нажаль то було дурне рішення
Як розповідати скільки дівчат в мене було до нашого знаймства
Та напитання чи я когось по справжньому кохав
Відповідати ствердно

Ми познамилися в забігайлівці
Часто забігав туди після пар
Замовляв пиво з бутербродами
Сиділа тоді одна пила каву
Якогось дива заговорила до мене
Неймовірність дев’яносто другого року народження

Доказувати любила що фільми Тарантіно туфта
Знала як від нього фанатію
Оленку злегка заводить моя дратівливість
Мене заводить те її платячко
Куплене в Хмельницькому
Легке немов її дихання
Грайлвиве ніби її губи

Посеред зими одружилися
Під час фотосесії довго її шукав
У весільній сукні війшла прямо в печеру снігу
Біле хотіло забрати біле
Невдалося

Минулого місяця відвідали Ригу
Дружині не сподабалося
Сказала якось сумно та дерпресивно

Для того аби я менше приділяв часу тобі
Вирішила затіяти на цих вихідних ремонт
Пішов купувати фарбу
Бувай.

напиши мені.

напиши мені. листа.
паперового. з ароматом.
напиши мені.`дорога`.
щоб зігрілося серце раптом.
напиши мені. усе.
що не смів сказати в очі.
уяви моє лице.
і пиши мені. щоночі.
обійматиму. цей лист.
тремтячими руками.
і бажатиму, щоб колись.
обійняти й тебе. хоч рядками.

© Іванна Прокопишин

/чекання/

вже рік і два дні пуста моя скринька
це означає що ти перестав посилати мені
будь-що що сповнювало б мене змістом
і підписав вирок про відсутність
аномального відчуття щастя на сходовій клітці
це не був твій свідомий вибір
натомість все якось так сталось
а ти й не помітив
як став такою шишкою

ти просто більше не посилаєш
різні думки
в клей та папір запаковані
а я вже як рік і два дні не закохана

Тарас Мельничук

МАМО!
“Ви не знали ні захисту,
ні прихистку,
і турботи на Вас – то окропом, то скопом…
Та шукали притулку у Вас
козенята і плистки:
Ви нікого не били, нікого не
копали.
Ви копали собі буряки у колгоспі
червоні,
такі схожі чимось на закопані в землю серця.
Мурахи танцювали на ваших землистих
долонях,
що з землею зріднились, до скону свого,
до кінця.
Це важке, наче камінь, чи хліб, родичання,
Доля селянки одвічно – батрацтво.
І не раз Ваші руки, від болю, як діти, кричали.
Але далі і далі Вас гнала, неначе
гестапівець, праця.
Моє серце прострелено світом навиліт:
світ, мов куля, –
крізь груди мої пройшов.
І життя мені знову – до горла приставлені вила,-
І поезія ллється, неначе із рани кров.
КАТАСТРОФА?… НЕХАЙ…
Я не стану її уникати.
Я сам себе знищу
на кривавій пласі життя.
Поезіє!
Будь мені сонцем!
Будь мені катом!
І не треба мені оборонця,
і не треба мені прикриття.
Йдуть колони…
колони…
колони!…
колони!!!..
Йдуть напевно на пошук нової землі.
Йдуть пробиті
серця, і долоні, і лона, і скроні, –
Йдуть мільйони… мільйони…
Мільйони!!! –
І зникають безслідно у чорній імлі,
йдуть колони…
Колони! Колони!!! – Безборонні. Беззбройні –
Ідуть, щоб іти.
Громоздаються нові Вавілони,
А услід їм – погоня… — ПОГОНЯ… –
ХРЕСТИ!!!
Йдуть колони, світ за очі гнані добою…
Хто зупинить цей чорний, приречений рейд?!
МАМО, МАМО!
Син Ваш зітканий з нервів і болю:
він, може, останній на світі брат поранених птиць
і дерев…
Він загине в неволі, – як гине роз-
чахнута ива,
і не треба тужити, – не треба
ховати його…
Син Ваш, мамо, неволею нині щасливий,
бо Вітчизна його – це гнаний етапом вагон, –
Перегон. Перегон!!!
Перегон!!!
Стереже його, Мамо, мало не цілий увзвод.
І
немає зупинки… нема перепон:
це трупарня жива! –
Новосталінський м’ясозавод?
Червень. Спека.
Зеки вкриваються милом:
зеки в дорозі –
неначе коні в борозі –
колеса вичавлюють з в’язня
за милею милю:
це конвой заробляє лички свої й трудо-
дні.”
Вихаркуй із себе Одесу, Франківськ, чи Харків,
вихаркуй легеню – обрублене куце крило…

Лист до рідного міста

Крок. Ще один рідною вулицею, такий важливий для мене. Особливий подарунок я отримала на народження – рідне місто, найкраще в світі. Стільки віршів і прози присвячено великим мегаполісам, освітлених неоном об’яв, мерехтінням ліхтарів під мороком людської самотності. Це не проза і не вірш. Навіть думки не маю про визнання. Це мій лист про споріднення душ, мрій, уявлень. І ще дяка за те, що саме я є частиною тебе – справжнього затишного містечка на сході.
Коли заплющую очі – я згадую. Особливий ритм життя, шахтарські автобуси о 4й ранку, намальовані очі чоловіків, що забавляє гостей міста. Та головне: почуття важливості МЕНЕ в ТОБІ.
Я хочу подякувати за кожну секунду разом. За наші сльози при зустрічі – твої дощеві і мої щирі. За затишну оселю і спокій в серці.
Все це сповнене ТВОЄЮ любов’ю.
Моє місто, я мрію. Мрію про те, що колись буде ранок. Наш спільний. І мова залишиться одна на двох. Тоді ти дозволиш залишитись.
Крок. Перший крок як початок моєї дороги до тебе…

пісня любові

коли я говорю з твоєю іконою
на якій сображений черниш

я відчуваю твою вірність

кажуть

вірним є тільки бог
бо люди міняються і деградують
а бог нє

хай там як
але існує своєрідний вселенський генератор невипадкових випадковостей
який комбінує душі людські

і вони очищають один одного
як теплі руки гінеколога що миють одна одну під струменем води
  • +10
  • 5 червня 2009, 01:37
  • homno
  • 1

лист...( каракулі після 23)

Я — бабця. Ти — моя нянька. В моїй кімнаті дощить, потоки змивають брудну штукатурку старого польського будинку, а потім стікають по деревяних дошках радянського паркету. Подай мені парасолю, завари чаю, накрий пледом і увімкни мені Депешів.Ти знаєш, що я буду плакати, коли у «Agent Orange» знову звучатиме та азбука Морзе, яку я і сама колись набирала.
Я знаю, що я тобі набридла. Ти думаєш, я помру, але ні. Я житиму в кожному закутку цього будинку, я впаду вниз пилом, я піднімусь уверх гарячим повітрям.Я житиму, але ти не відчуватимеш моєї присутності, бо ти не відчуваєш нічого. Я знаю, чому ти мені подаєш парасолю.
А колись мені подавали парасолю без причини. Бо любили. Поважали. А тепер повага зникла, як димок від моєї люльки. Подай-но мені моє вино і яблучну люльку! Давай згадаємо молодість?
хто я?
маразматичка.
я знаю.
вибач.
але таке життя.
і дарма я тобі пишу цього листа…

Останній лист Тобі

Не кидай слів на вітер — просто мовчи.
Не обіцяй нічого — однаково не виконуєш.
Не присягайся Аллахом — твій бог для мене чужий.
Не вибачайся — знаєш, не пробачу.
Не проси зрозуміти Тебе — для цього життя занадто коротке.
Не дивись мені в очі — там не має нічого, крім болю.
Не обіймай — на Тобі запах іншої.
Не оберігай мене — просто не кривди більше.
І не повертайся до мене — я Тебе відпустила…
  • +2
  • 20 лютого 2009, 17:00
  • jami
  • 3

...Соля...

та я навчилась дихати без тебе,
додому йти із босими ногами,
а захворівши,пити синє небо,
і поділити світ на сірі гами.

я не відчула сорому за рими
бо серце не сказало правди болі,
і погляди тепер здаються злими,
а заздрість б’є мене за ближніх долі.

лиш розуміння давить мертві скроні,
що там без мене твому тілу краще.
що там далеко іншої долоні
не зможуть вже зробити серцю важче.

і знаю я,що тіні від провини
тепер не змінить навіть сильна воля.
хай зошит збереже блакитні мрії,
які брехнею вбиті…вибач.Соля.