Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 кухня / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

налисники (замість інстаграму)

щоб написати цей вірш
я витерла рецепт маминих млинців
вона їх ніжно називала налисниками
і готувала під серіали на 1+1
а потім своїми тонкими пальчиками
загортала у ніжний папірус

сьогодні на вечерю я сама замішую тісто
виливаю на сковорідку перевертаю
і кладу на окрему тарілку
а потім завертаю у млинці апельсинову мармуляду
з гірким присмаком і шкірочками
хоча я більше люблю сир

і з червоним чаєм я втикаю у свій компютер
де мені пишуть старі і не дуже друзі
на холодній кухні з блакитною плиточкою
а мама мені розказує десь по ту сторону євросоюзу
як продовжувати кулінарний рід
і правильно калатати тісто

і я собі подумала
що одного дня мені більше ніхто не зготує
закручених млинців на вечерю
з мереживом текстурних сковорідок
що настане моя черга
брати у руки головний сімейний черпак.

мамо, як же мені не вистачає тебе
і твоїх налисників.

Соу-сеп

Пишеться не від великого щастя мені.
Я витрачаю свою другу ночі на кухні.
Місто заснуло і тільки рекламні вогні
Ніби підтримують, саме тому не потухли.

Чайник — в розетку, цукру — три з лишком,
Це звичка, як намотати на палець волосся.
П'ю соу-сеп, пишу, сподіваюся, книжку;
І здобуваю застуду, бо ходжу я боса.

Канфорки — пеклом, на вулиці 30 і мінус.
Ти не згораєш, не вимерзаєш, болишся.
Я допиваю соу-сеп, іду спати й надіюсь,
Що ти вже, нарешті, сьогодні мені не наснишся.

Автобусні ангели

Тут нічого соромитись
просто встань і відірви свій хребет
із попраних миючим засобом легень ангела

ангели зазвичай неймовірно наївні
приносять рецепти
для створення найбільш стильного запаху хребта
сподіваючись
що отримають за це повітряного змія на місце крил
і їм більше не доведеться працювати

ангели
ви хороші хлопці
і крила ваші завжди чисті
та тонко покриті безколірним
кремом для взуття
і ви настільки подобаєтесь мені
що обіцяю
я куплятиму вам льодяники від горла
в сенсі
зовсім від горла
ви ж знаєте
я бажаю вам лише хорошого
і ось на місце горла
я вмонтую автобус
і тоді ваші крила
будуть відпочивати
і ви здорово зекономите
на кремі для взуття
бо вашим транспортом буде горло

але друзі
друзі
не просіть мене
про зубочистки
я ж пам'ятаю вашу схильність використовувати їх не за призначенням

і ще одне
останнє моє побажання
коли ти
мій наступний ангеле
будеш дивитись на мене
то прошу тебе
роби це з очима повними сліз
адже очі твої найчастіше нагадують мені ванну
і для почуття повноти
я хотів би
щоб ванна ця була наповненою

отож
плачте
ковтаючи
автобусом
чужі
неперетравлені
сидіння
маршруток
я бажаю вам лише хорошого
ви ж знаєте
ви хороші хлопці

Криза середнього підліткового віку

Дивлячись в дзеркало щоранку,
ретельно вимивши перед цим біологічний годинник,
я розумію, що в Бога теж буває криза середнього підліткового віку.
Але цього не розуміє жінка,
що сидить за столиком в літньому кафе,
вона роздумує над своєю тонкою натурою,
і справді,
я погоджуюсь,
в неї тонкі зап'ястя;
і повіки настільки тонкі,
що туди не завжди поміщаються люстерки з снами,
чи візерунки на крилах метелика,
планшет з ностальгічним діабетом.

Не втримуюсь і підходжу до неї,
пропонуючи купити слово "Ісус",
викладене різнокольоровими буквами;
і її тонка натура теж не витримує,
з нудотним рефлексом каже мені: «здохни».

Це правда
в Бога теж буває криза,
Він носить її з собою як гаманець,
як календарик з зображенням святого,
де обведені всі потенційно кризові дні.

Різновид будинку

агресивна жестикуляція вовків
які мов очні яблука
розсипались на долоні самураїв
спрямована на каштани
випущені із луків письменників
письменникам легко
їм не обов'язково залазити у пральну машинку
щоб написати текст
але якщо вони хочуть написати
справді хороший текст
то зобов'язані жити в пральній машині
лвкуючі там свій брудний голос
і відмиваючи внутрішній бінокль
всі письменники народжуються із біноклями всередині
дехто з окулярами
дехто х лупою
або з картою світу чи словником
неважливо
тому що воки і надалі жестикулюють
долоні самураїв
знаєте
не найшовковіща оселя
і в цьому домі немає крісел
під якими росла би музика
жодна освіта не є обов'язквою
бо все найголовніше
що ми можемо взнати
це рівень музики
як один із різновиду будинків

Уривки з одного листа...

Ентрінген,
Зимної ночі, раннього грудня
2010 р.

Мої вітання, Ольго!

В нас лежить сніг. І досить зимно, але не настільки, щоб мене це могло дивувати, чи заважати мені.
Я сиджу зараз на кухні першої власної квартири, і хоч сам я її не купив, і навіть знімає її для мене моя «кантора», але все ж в мене тут є своя кімната, і що не менш для мене важливо ― кухня, де я готую супи, печу пироги і тортики ― одне слово, веду себе як закомплексована стара діва, що вже не здатна нікого поклеїти, а тому збавляє свою пристрасть солодощами, віддає ніжність своїх рук тісту, і всіма помислами залишається з супом, натомість, аби знайти собі когось, хто міг би цей суп разом з нею їсти і тим самим, складати їй товариство в монотонному місиві життя, що минає.
Я сиджу на кухні, а надворі мороз. Мені інколи прикро, що в мене немає кахляної пічки, що її можна було би топити насушеними дровами, і вона б потріскувала і гуділа, а особливо в холодні зимові завії, і потім, вже давно згасла, все ще гріла мене своїм теплом. Якщо прискіпливіше проаналізувати образ пічки, тим паче з точки зору психоаналізу, то зовсім легко виявити, що образ пічки, є не просто фемінінним, але і наділеним цілком тими властивостями, які, згідно суспільних стереотипів притаманні жінці, яко супутниці життя і берегині домашнього вогнища.
В мене тут є своя кімната, як я вже писав вище. Там зараз на надувному матраці сплять двоє ― хлопець і дівчина. Я думаю ти здогадуєшся, що я сплю і надалі сам. Я останнім часом серйозно задумуюся про те, щоб завести кота, бо хочеться бодай про когось піклуватися. Слимак заліг у сплячку по зимі. І тишу моєї кімнати порушує хіба рух транспорту під вікном та систематичні візити мого «каллєги» по «канторі», який тут також по тій же мороці, що і я.
Робота моя приносить мені задоволення. Я вожу автобус (збираю клієнтів – бабусь і дідусів) і везу їх до нас, в так званий «денний догляд» (досл.), що по суті є дитсадком, точніше «дідсадком». Ми робимо тут все те, що і в дитсадку. Від сніданку в «слинявчиках» — серветках на шиї, аби не заляпати одяг, до вирізання зірочок на прикрашання кімнат установи до різдва. Серед інших речей ми готуємо, пообіді у нас сон і також прогулянки. Я думаю «пісочниця» теж би була не зайвою. … Я не скажу, що я сильно змінився тут, від того часу як полишив територію, що зветься Україна. Хоча я і мав деякі можливості для розвитку, але так і не зреалізував їх повністю. (Завжди маєш відчуття, що ще є час.)
Я трохи подорожував. Був в Мюнхені. На «Октоберфесті». Їхав туди винятково, щоб сказати згодом «я там був». То дуже жалюгідне і прикре видовище. Щось на кшталт наших сільських ярмарок, але в форматі міжнародному і в шкіряних шортах.
Ще я був в Франкфурті. Власне, спочатку, в передмісті цього самого Франкфурту. Містечко, що я навідав має досить смішну як в перекладі назву: «три дубки». Чомусь в мене асоціація зі старим радянським кіно і, також, із словосполученням «кафе сліва». Сліву ми тут заливаєм часто. Майже кожні вихідні. Мені поволі це починає набридати, бо ці наші пиятики з кожним разом набувають рис щораз прикрішого убозтва. Але алкоголь тут відмінний. Смачний, дешевий і якісний. Європейці жаліються, що в них дорогий алкоголь, але та якість, що її вони мають ― варта грошей. Звичайно ж, німецьке пиво. Воно таки і справді круте. Ліпше нашого цілком однозначно. Маю на увазі смак, якість і різноманіття видів. Є також імпортне чеське, ірландське («Гінес») і інших країн. Все по досить помірним, навіть як на мою зарплату в 380 єврів, ціну. І взагалі ціни на товари і продукти харчування в Німеччині відносно не великі. А якщо додати сюди ще контроль (бодай якийсь) за свавіллям виробників продуктів харчування, то Німеччина в українця постає таким собі раєм на землі. Раєм протестантсько-капіталістичним. Де правлять гроші і розрахунок. Хоча, я вважаю, в розумних межах. …
… Одне з моїх спостережень за існуванням нас тут, в Німеччині, це те, що багато яких дивних збігів трапляється тут в оточенні нас, як біотичному так і абіотичному, я не говорю вже про соціум, які дивним чином нагадують нам те, що з нами було на батьківщині…
… Їздив зі Штутгарта в Франкфурт. Тут є така річ – «гарний білет вихідного дня» (досл.) ― квиток, з яким 5 людей, можуть протягом одного календарного (вихідного) дня кататися в потягах приміського сполучення пересідаючи з одного на інший і рухаючися таким чином досить дешево, хоч і повільно, коштує він досить не дорого 37 євро. Все відносно, бо, щоб їхати в Франкфурт я б витратив на залізницю, щонайменше 60 Є. Єдиний мінус ― те, що рух з пересадками. Я правда звиклий до ночівель на вокзалах України і мене це зовсім не злякало. 6 пересадок і 7 годин дороги і я був в Франкфурті.
… Життя моє рухається. Віддаляє мене від тих місць де я був, і куди я вже ніколи не повернуся тим, що був там. І це добре. Головна суть мого існування тепер ― мандри. В мандрах, близьких і далеких, пішки, на велосипеді чи потязі ― я збавляю свою тугу за кимось близьким, кого так поки жодного разу і не було зі мною. Думаю треба набиратися зимної байдужості, адже саме її ми так цінуємо в ідилічних героях наших упадань. Байдужості, що я плутаю її з інакшістю, і ще чогось не зрозумілого, що я поки не вхоплю ніяк, треба набути мені наступними годинами, днями, тижнями, місяцями, і, навіть, цілком імовірно, що роками мого життя, що ще (так завше здається в молодості) по переду.
… Я не вмію писати інакше. Ти знаєш. На тому ― в добрий час, люба Ольго! Пиши мені коли матимеш час і натхнення, або коли не матимеш ні часу ні натхнення, але натомість матимеш пекучу потребу розказати комусь і про щось. Тоді ти знаєш напевно, що в тебе є мінімум три вдячних читачі. Чому три? Бо, коли здається тобі, що вихід один, ти мусиш знати, що їх як мінімум ― три, просто, думати треба ширше і приреченіше. Я завше любив вираз ― «співати як перед шибеницею» ― життя ― це пісня, Ольго, і ліпше співати її тихше, або надірваним голосом, але треба намагатися не збиватися на фальш. Її і так довкола як тепер тут снігу. Але сніг білий, а фальш… Ну, ти знаєш про що я…

З повагою,
І пам’яттю про наші походи,
Олекса Дощ
  • +2
  • 5 грудня 2010, 06:36
  • o_do64
  • 31