Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 книга / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

тиша

Я знову забув купити цукор
Тепер чорний чай ніби прісна вода
Як тоді в букавині били дзвони
Тепер шелестить листя і телефони
Важкі хмари, мої думки, люди- байстрюки
Тиша і молоко з чорним хлібом
Відкрита книга просякнута часом
Паска на високій горі при Дністрі
Літо і червоні яблука в сусідськім саду,
Венера мілоська на стіні в веранді
Колишні політвязні косять конюшину,
Самогонка і смажені яйця на столі.
Коли все це захоче повернутися
Я почну сумувати і згадувати
Тих людей котрих давно нема
Котрі підкидали в піч дрова
Щоб я і сестра не мерзли в вогкій хаті.

Ігор Зарудко "Матадор. Нотатки авантюриста"


Ігор Зарудко – народився 1986 року у Харкові. Сучасний український поет, прозаїк, громадський та культурний діяч. Учасник багатьох українських, та міжнародних фестивалів та семінарів. Організатор таких фестивалів як «De Libertate» та «Йогансен-fest». Переможець Всеукраїнського конкурсу молодої поезії «Молоде вино». На сьогодні деякі поезії перекладені німецькою мовою.

«Коли ти 17 разів за півроку їздиш у відрядження… Коли дівчина покидає тебе… Коли твій ліпший друг постійно втягує тебе у «стрьомні» пригоди… Коли ти змушений вдавати багатія, не маючи при цьому грошей навіть на проїзд, а гопник, який тебе грабує, сам собі мститься, це означає одне — почалося нове життя. І хай воно навіть летить на тебе розлюченим биком, ти, як справжній матадор, повинен прийняти двобій…»

Нова книга Коельо вийшла українською раніше за російську



Український переклад нової книги Пауло Коельйо «Рукопис, знайдений в Аккрі» вийшов одразу напередодні Нового Року. Перший наклад твору відомого бразильця склав 25 тисяч примірників. Книга українською, увійшла в перші п'ятнадцять світових перекладів роману серед яких російського немає.



( Читати далі )

Побачила світ моя перша збірка "Півні-Ч"

Чи захлинався ти самотністю, мов дешевим портвейном?
Чи зчавлювало тебе життя так, ніби намагалося видавити фреш собі на сніданок?
Чи пірнав ти в кохання з головою, так і не навчившись у ньому плавати?
Якщо так, то авторська збірка Марії Хімич – якраз для тебе. Тут ти не знайдеш відповіді на свої запитання. Зате на сторінках тебе чекає споріднена душа, яка розділить твої гризоти, приголубить та розважить…

перечитані і недочитані

люди є різні. є звичайні, типові різних відтінків, а є й крайньості.
є люди, що люблять читати, вони знаходять розраду у книгах. те, що не отримують в реальному житті, чого їм не вистачає. все це є в книгах.
є люди, які мають відразу до читання. вони живуть сьогоднішнім. вони рідко мріють. але намагаються забрати від життя все, що у їх силах.
перечитані люди рано дорослішають. а потім у риданнях кусають свої губи, намагаючись мовчазними криками вернути дитинство.
коліна недочитаних людей все в шрамах, вони вміють лазити по деревах та робити рогатки. кожен з них був у якійсь банді, кожен з них рано втратив цноту, кожен любив швидкість.
перечитані люди — циніки. вони знають ціну всьому, але все-одно нічого не цінують.
недочитані люди ганяються за тим, що їм не потрібне. ганяються за батьківськими вказівками, ганяються за даними колись обіцянками, ганяються за модою чи антимодою, ганяються за своїм хвостом.
перечитані люди хочуть бути ідеальними.
недочитані люди думають, що ідеального не існує.
перечитані люди будують власні світи, власних друзів та закінчують своє життя в психлікарнях.
недочитані люди мають маленький світ, маленьких друзів та закінчують своє життя у маленьких замкнених приміщеннях.
перечитані люди радіють від горя і плачуть від радості. вони помічають мелеликів і закохуються. вони бачать мурашку і відчувають себе богами. вони роззираються навкруги і радіють власному народженню. хоч і не люблять свої дні народження.
недочитані люди люблять дні народження. вони люблять свята. вони люблять усміхатися, але рідко це роблять.
перечитані люди аналізують. вони аналізують інших людей і розуміють, що розуміють їх. вони аналізують себе і розуміють, що не розуміють себе.
недочитані люди живуть простіше. вони збирають гроші і відпочивають на широку ногу. вихідні вони проводять «культурно», а ночі — темно.
перечитані люди люблять сни.
недочитані їх не бачать.
перечитані люди співають у душі, танцюють на кухні, читають в туалеті, б*ються з повітрям в спальні, дивляться на стелю у вітальні, думають, вткнувшись головою в стіну, на коридорі.
недочитані люди люблять каркаоке, дискотеки, стіни за клубами, бокс, шашлики, ліжко…
перечитані люди кожного дня бачать світ по новому, вони пізнають його заново, вони відкривають для себе щось нове.
недочитані люди знають життя і знають, що виживає сильніші. вони кричать, що ніхто нікому не хоче допомогти. вони розчарованні в житті, але самі нічого не змінюють.
перечитані люди рідко відмовляються.
недочитані рідко погоджуються.
перечитані — кусають губами мочку вуха.
недочитані марять сексом.
перечитані божеволіють.
недочитані стають рабами божими.
перечитані бояться і комплексують.
недочитані лякають і критикують.
перечитані переживають за своє життя.
недочитані недоживають своє життя.
  • +1
  • 4 вересня 2011, 22:44
  • Ceyvo
  • 3

привіт.

Привіт! я тут новенька.
Хочу дізнатся, чи писав хтось з вас коли не будь книгу? Що вас надихало? звідки бралися ідеї?
  • 0
  • 26 січня 2011, 15:17
  • Roksa
  • 6

чому б

Читаючи Бродського, хочеться прожити довго
Сріблястими кільцями дим випаровуючи
Поїхати в небо, накрившись ковдрою
Вірити, що хтось без тебе є поруч
Хлюпатись в сонці, як апостол з вереску
Скрипіти зубами і вусами, навіть якщо вус немає
Що зі мною трапилось першого вересня
Я сиджу на кухні у незручному трамваї
Люблю чужі рухи вправо і вліво
Суміш рук і кави з екранних французів
У нас в двадцять першому любов- це лівер
Танцюючий попіл кіноілюзій

Кого ти вислухаєш, Боже?

„Як же рідко люди на цьому світі можуть порозумітися!”
В. Гете

„Усі ви – втрачене покоління!”
Г. Стайн

Олександр

„Вельмишановний, ні, щось не те… Del Del Del…
Шановний Боже, надіюсь ти прочитаєш це. Я не дуже вмію писати… Завжди хтось це робить за мене, тобто… Але то не важливо.

Сьогодні важливий день. Він вже майже все зробив, і я готовий приступити до виконання плану. Я справді готовий! Я хоч зараз приступлю до роботи!..

Ми вже стільки пройшли з ним разом… Він змінився. Не знаю чому, але цього разу все набагато серйозніше. Ця справа набагато важливіша. Я це відчуваю. Я це знаю. Відчуваю…

Він весь час ходить задуманий. Нервовий. Без настрою.

Останнього разу він так сильно вдарив по столу, що мені здалось, ніби той розпадеться навпіл.

Тоді ніяк не вдавалось знайти потрібного коду; хтось добре постарався, аби ми не дістались бажаної мети.

Тоді ми її не дістались.

Але сьогодні все буде по-іншому. Я у це щиро вірю. Я вірю, що ти допоможеш нам… Допоможеш йому… Як-не-як, саме він має виконати основну частину завдання. Я тільки допомагаю. Я – скромний помічник.

І сьогодні я прошу тебе про допомогу.

Благаю про допомогу.

Йому потрібні ті гроші!!!

Вони йому так потрібні, Боже!!!

Навіть не йому, — їй.

А це еквівалентно.
Допоможи йому. Більш нічого не треба. Тільки допоможи прорватись у той банк.

Допоможи йому прорватись у той банк.
Твій Комп’ютер”.

Олег

„Боже, допоможи!

Сьогодні він так сильно жбурнув мною! Я вже не витримую! Благаю про допомогу…

Я розумію, що він не хотів. Розумію, що то не його вина…

Але навіщо було так сильно бити мене?! Мені ж боляче!
Це вже півроку, як він такий нервовий.

У нього сімейні обставини…

Я знаю. Але…

Мені потрібна допомога. Ні, йому потрібна допомога!

Боже, допоможи йому!

Бо ж, якщо у нього все складеться добре, мені теж покращає!

Тож допоможи, Господи…

Допоможи йому створити ту програму…
Твоя Мобілка”.

Олена

„Дорогий Боже,

Сьогодні їй покращало, і за це я тобі дуже вдячна. Сьогодні у неї щоки рожеві й усмішка на обличчі. Хоча, усмішка ніколи не сходить з її прекрасних уст.

Вона справді дуже красива… Особливо її руки. Її шкіра. Її пальці. Її пальці такі красиві. Тільки тонкі. Таких тонких пальців ніхто на світі не має! Тільки вона. Виключно вона!..

Вони так ніжно пестять мене…

Я обожнюю дотик її пальців. Шкіра на них ніжна, тонка, пружна. Руки її завжди чисті так, ніби щоразу вона їх відмиває найдорожчим милом. Але це не так. У неї від природи така шкіра.

І вона вся така природна…

І як так сталося, що тепер вона хвора?!!!

Я сумую за нею.

Скучаю за нашими душевними розмовами, вираженими торканням.

Вона завжди така зосереджена. Ми чудово доповнюємо одна одну.

Без неї я сумую.

На репетиціях все не таке.

А як немає ЇЇ, непотрібна і я…

Тож я просто лежу собі десь збоку, намагаючись насолоджуватись тим, що можна назвати генеральною репетицією.

Генеральна репетиція без неї…

Сьогодні вона була.

Вона справді виглядає краще!

Очі світяться, шкіра порожевіла, щоки теж рожеві. Навіть голос посильнішав!

Сьогодні вона приспівувала під час репетиції!!!

Приспівувала!!!

Я хочу, щоб все було, як колись. Хочу, щоб вона була здорова. Хочу, щоб нею усі захоплювались. Бо ж вона дуже здібна! Вона – найкраща!

Вилікуй її, Боже.
Твоя Скрипка”.

Ольга

„Господи,
я знаю, жалітись не гарно, але…

Я вимагаю відпустки!

Я вже такий замучений!

Скільки ж можна?!

Я працюю з ранку до вечора!

Незабаром я згорю!!!

І все це через неї!
Вона не зводить з мене очей ні на секунду.

Я не витримую.

Як можна весь час глипати на мене?!

Сьогодні знову телефонував чоловік.

ЇЇ чоловік.

Після розмови вона просто спокійно поклала слухавку і знову взялась за мене!

Вона весь час ходить по кухні туди-сюди. Потім сяде і знову дивиться на мене.

В мене вже починається розвиватись якась фобія перед цією жінкою.

Я починаю її боятись.

Я вже її боюсь!!!

Якщо сьогодні все піде добре, її чоловіку виплатять потрібну суму.

Для чого потрібну?

Я не знаю!

Вона щось таке казала під час сьогоднішньої розмови з ним.

Може, коли йому виплатять ті гроші, я відпочину?

Дуже на це надіюсь.
Страшенно на це надіюсь!

О ні!

Тепер вона береться за куриво.

Терпіти не можу дим!!!

Він проникає, як мені здається, всередину мене і починає роз’їдати все, що лише в мені залишилось після стількох років невпинної безперервної праці.

Останнім часом я справді працюю безперервно.

Я вимагаю відпустки.

Міг би я сказати їй все це!

Я б порадив їй встати з цього „ароматного” дивану і пройтись.

А потім – поговорити з чоловіком.

Вони так рідко розмовляють!

Відколи дівчина захворіла.

Саме так!

Все почалось після повідомлення про ту хворобу!!!

Може, я не про ту послугу прошу?..

Може не про відпустку просити треба, а про видужання дівчини?

Якщо вона відірветься від мого фейсу хоч на секунду, коли дізнається, що дочка здорова, і піде з нею на прогулянку…

Якщо це справді так буде…

Тоді я готовий просити про це.

Хай її дочка видужає.

Хай видужає її дочка.

ХАЙ ВИДУЖУЄ ДОЧКА!!!

А ще – хай її чоловік одержить бажані гроші.

Хай забере її від мене хоч на секунду.

Хай видужає її дочка і чоловік отримає гроші.
Твій Телевізор”.

В будинку панував безлад. Здається, ніби ніхто тут не живе. Цілковитий безлад!

У вітальні по кутках засіла пилюка. Меблі благали про полірування, виставляючи свої брудні шибки, неначе матові дитячі оченята, сповнені надії. На диванах лежало якесь ганчір’я, обвите пеленою пилу.

Було тихо.

Здавалось, все померло.

Але так не було.

Померли тільки люди.

Чорна шкіряна обкладинка, трохи потерта у тих місцях, де її торкались найбільше… Торкались колись.

Чорна шкіряна обкладинка, трохи потерта у тих місцях, де її торкались найбільше, загорнулась у теплу ковдру сріблястої нитки. Їй було холодно. Їй потрібне було тепло. Їй потрібно було знайти тепло. Хоч якусь його часточку. Хоч крихту тепла.

Вона жила. Вона вижила. Тільки от навіщо? Навіщо було виживати у цьому світі? Для кого вона жила? Для кого сяяло те світло, що виходило прямо з неї? Те світло явно створювало образ. То були дві сяючі перпендикулярні прямі. Дві сяючі перпендикулярні прямі…

„Для кого я живу?” – питала Господа книга.
  • +1
  • 12 березня 2010, 12:55
  • josamb
  • 1

віктор кіяшко "лірика дощу"

У 2007 році власним коштом та за «літературної» підтримки Юрка Завадського видав першу збірку. до неї увійшли поезії 2001-2005рр.

кого цікавить, можу надіслати поштою. адресу можете надіслати на viktor.kiyashko@gmail.com



віктор кіяшко — лірика дощу. Тернопіль: 2007. — 24 с.

вірш з обкладинки:

розревілися хмари над містом
над мізками стирчать парасолі
в калабаню так хочеться сісти
абсорбація дупою голою

розігналися хмари над містом
сліпоту тим що бачать пророчать
дико прагнеться камені гризти
апробація цінності ночі

задзвеніли вітри поміж шибками
білим шаликом стулюю вуха
годі жити за вікнами рибами
адаптація вільності рухів

розродилося сонце промінням
аж до хмар підіймаються руки
й випускають у них своє сім‘я
день народження опери звуків
  • +1
  • 25 липня 2009, 18:25
  • kiyaha
  • 12