Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 зима / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

без цукру

Писати
писати
писати…писати вірші
Бо ж ти надихаєш
Бо ж ти кажеш «жити!»
А що життя?гнилі мандарини
хлюпотіння в чоботях псевдокультура
уявлення щастя кава без цукру
сигарети без фільтру дешеве кіно
невдалий хід конем (погано граєш в шахи)
і потім кінець…
фатальний яскравий чудовий
нудний чи цікавий всеодно
виходжу на початку вистави
курити
курити
курити.я ж не курю.
до біса.сьогодні забуду.
а там вже зима холодним подихом у спину
поміж лопатками униз по заплямованній траві
і вдих…вдих…вдих…

говори мені ще...

говори мені ще
ці рядки перекручені твоїм кумедним акцентом
звучать надто м'яко шоб я не повірив
в навушниках ділимо навпіл вечірні ефіри
рукавички наплічник маршрутка до центру
і нас з тобою вже ніхто не розведе на злість
неначе ми відлиті із дзвінкої сталі
спокійно дихають бетонні автомагістралі
емоції застрягли на стабільних 36,6
зупиняли заводи мерзла вода у ринвах
ось так починалась чергова зима
промерзали балкони в панельних домах
і навіть закоханим було зимно
Ти заводила свій будильник на шосту
але я дзвонив за десять хвилин до того
і прорізав якимось попсовим рінгтоном
зігритий диханням простір
а хтось-таки мріяв шоб я був
турботливо оберігав від істерик
мерзли в калюжах уривки паперу
і тільки поночі ставав помітнішим зсув

я розливав свій ранковий сік
так і не зумівши набрати номер
від якого по тілу судоми
я взагалі багато чого не зміг
ні прорватись ні зрадити ні заснути
хоча сни вже не ті шо минулого року
ти ніколи в житті не вповільнюєш кроку
і не даєш наздогнати чи взяти за руки

тому залишається просто бути
десь поряд на відстані шо забезпечує спокій

твоє хвилювання

я відчуваю Твоє хвилювання

воно, наче дух цигарковий
пірне у волосся,
оселиться в одязі

хвостами відлиги
полив'яні вулиці хльоскають

Твоє хвилювання довкола
і
холодно
холодно

знімаю тріскучого светра увечері
шкіра під ним
пахне димом
  • +8
  • 10 січня 2009, 22:03
  • vksenja
  • 4

Зимові дерева. Обличчя цього міста

І. зимові дерева — тихі
залякані пацієнти районної психлікарні
стоять собі білі й стрункі
по ледве освітлених коридорах вагань і помилок
стоять собі руки зав*язані ліки випито
навіть сорочки чисті і свіжі
шо тут говорити про шо тут думати
коли всі твої рухи залежать
від якогось чолов*яги в білому

післявоєнна розбита країна
спека жнива соцзмагання
чорні від диму стіни
спазми і домішки хвилювання
коли він вирушає жити до міста і скиглить
коли замість досвіду зародки інтуїції
яка вже втирає йому шо життя це линва
яку він тягтиме довго і нудно вкладаючи в кільця

ІІ. зимові дерева — спокійні
не просто мовчать вони вибухають тишею
від якої в будинку ліворуч гаснуть усі маяки
і тепер ніхто не прорветься
до квартир в яких зачинено
найнебезпечніших і найбільш бажаних звірів
тепер ніхто не витягне в чорно прочинені двері
наївну дитячу душу вона сидітиме вдома

але нізащо не вляжеться спати
а до ранку влаштується на дерев*яних стільцях
тендітна і неповнолітня саме з таких дівчаток
які із байдужістю вгачують ще один цвях
в тіло месії шо мріяв лише про кохання і книги
а потім жаліються шо його не витерти з пам*яті алкоголем
мов кольоровий лак з довгого госторого нігтя
але в неї усе ще попереду вона тільки-тільки лаштує понтони

ІІІ. зимові дерева — слухай
наскрипують френка сінатру
для білобрисого немовляти
молоко тиша тепло
великі долоні батьків
він не залишиться сам хоч би що не утнув
все легко і просто ніяких тобі нервів
вимикається газ закручують крани він відходить до сну
і життя зачиняється на перерву

***

вгадуєш рухи на тілі ріки рахуєш сонні ранкові баржі
допивши гіркий алкоголь на столичних бетонних сходах
і світ посиплеться у долоні мов теплі листочки спаржі
і свіжий вітер з боку річкового порту

а вчора все було шалено білим -стіни карнізи шия в мотузці
заметені білим зупинки блюз у навушниках день шо ніяк не настане
жінки шо оголюють плечі і з ними твій потенціал самогубця
і цю імпотенцію шо не стосується тільки коханої

і сніг вже розтанув і ти вже неначе пішла з цього міста
та пізно він бачив шо янголи ваші і справді живуть навпроти
шо вони вже сплелися тілами в одне ціле в'язке наче тісто
і разом з водою у ванній закручені у спіралі втекли у відкритий отвір

ваші янголи курять в перервах втома на лицях
ти можеш не вірити але цього разу все буде добре
він вернеться до тебе в теплі судини столиці
під настроєм створеним Дженніс Джоплін

взимку

головне бути теплою взимку
хто б там шо не казав
ховати довгі пальці в рукавички
гріти мандаринки кохатися вранці
головне бути теплою взимку
розсипатись поглядом по святкових натовпах
писати без пробілів і розділових знаків
шоб розуміли лиш ті кому це насправді потрібно
головне бути теплою взимку
ховати шийку в строкатих в'язаних шаликах
кидати літачки з офісного паперу
прямо з балкону до дітлахів
шо вертаються із занять
головне бути теплою взимку
ділитись навушниками
ділитись пульсом і подихом
і час від часу протирати рукою
спітніле скло в автобусі
головне бути теплою чуєш
головне чути тепло в дзеленчанні
ранкових трамваїв і ложечок на кухні
пропускати його в себе без митних декларацій
і страху контрабанди пропускати в себе тепло
птахами які пробивають маленькі отвори
в тілі грудневого неба
головне бути теплою чуєш
головне бути теплою чуєш
або просто чути слова які
тобі передають диктори зі старих приймачів
головне бути теплою знаєш
чи бодай знати шо таке тепло
чуєш

зимне

виговорення думок виговорення слів перші
тріщини на тілах філіжанок
довгі й глибокі тріщини у стосунках все завжди так зразу і глибоко
теплі вологі сутінки
накликання снігу
молитви
зради
він зрадив свого ісуса він просто не приїде до нього
хоч як би він не чекав хоч якби не вирізав
з-під його шкірі вірші вхідними дзвінками

всі ці історії ні крапельки не цікаві
кричи кричи коли ще можеш кричати
які до біса які до біса карпати
коли так перехоплює подих
від близькості цих заводів
і смаку напівфабрикатів

замовчування дрібниць недопалки в писки темних провулків
суцільний ігнор алкоголь шо ніяк не скінчиться
день не заповнений справами тягнеться як презерватив
хоча він думав шо все має межі
навіть його терпіння і навіть клубняк у сусіда ліворуч
ріки прості і рівні як траса на столицю
беруться кригою
беруться за розум друзі повертаючись в дим
з далеких зелених рівнин

встромлено в площі скелети святкових ялинок
день вже вкотре надовго висне у просторі
і ніби з похмілля все просто:
світ тримається на маленькій дівчинці
шо по розбитих сирих бордюрах
йде і тихенько насвистує моцарта