Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 зима / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Они - мои...

Она засыпана снегом,
Моя усталость.
Она высушена ветром,
Моя память.
Она закалена огнем,
Моя боль.
Они никогда не бросят меня,
Они – мои.

Зимові руки.

Вві сні — весни чарівні звуки,
Навколо — коло з заметілей.
І знову брови ти напнувши
Виходиш в білий, милий день.

О, Зимо, як люблю я руки ці дивовижні,
Що, зігрівавши, шаленіли,
Холодні руки, руки ніжні,
Такі яскраві, білосніжні.

Непривычно холодные руки...

Непривычно холодные руки
Обнимают сегодня меня.
Это руки печали и скуки
И тоски по снегам декабря.

Они лягут мне тяжко на плечи,
Не дадут посмотреть в небеса
И, склоняясь, я стоять буду вечно
Пряча в землю от ветра глаза.

Может кто-то подумает: «Плачет.»
Я отвечу вам честно – смеюсь.
Просто осень и скуку дурачу,
А ветров и невзгод не боюсь.

Всего лишь год

Зима. На улице тепло
Зима. Но мне совсем не хорошо.
Зима. Я думаю, что все прошло.
Зима. Судьба все делает назло.

Весна. Момент когда земля
Весна. Когда вся жизнь опять пришла.
Весна. Я просто думаю нельзя.
Весна. Забыть, что только для меня.

Лето. Жарко на улице, холодно в сердце.
Лето. Просто забыла, что нужно согреться.
Лето. Не хочется мерзнуть от жаркого солнца.
Лето. Деревья молчат, а ветер стебется.

Осень. Вся жизнь умирает, а мне хорошо.
Осень. Я помню, что было и что уже прошло.
Осень. Слетают листья, идет дождь.
Осень. Иду по лужам, смеюсь взахлеб.

Ну як ти міг

Малюю губи, а слів нема
Всі слова полетіли до неба
Я байдужа, як ця зима
Я байдужа лише для тебе
Я давно не говорю з зірками
Бо ти їх слова перебив
Перебив, не спитавши мене
І мій дім, не спитавши спалив
Хочу плакати, але сміюся
Хочу впасти, але іду
І в любові твоїй гублюся
Бо тебе я давно не люблю
  • +2
  • 13 листопада 2009, 00:36
  • Natalija
  • 12

мучуся....

Мучуся, бо не маю від тебе ні звісточки
Мучуся, бо я гублю тебе назавжди
Мучуся, бо не люблю вже ні трішечки
Мучишся, але в відповідь ти промовчи
  • +2
  • 13 листопада 2009, 00:27
  • Natalija
  • 1

крига скресла

Метеосвідчу: зима буде довга,
Щиро наповнена стомленим сріблом.
І ніби повітря від сліз вологе…
Холод у шию встромляє ікла.

Може, комусь цього року легше
Певні рахунки чи сни заморозити,
Я ж не кохаю нікого врешті,
Я відправляю серця на розтин.

А з неба розстрілюють пластівцями
білими. Я відкладаю весла
до літа. Але, здається, між нами
Вже крига скресла.

17.10.09

побутовий анархізм

приблизно в той час коли зима замахавшись висіти над нами
падає згори і розбивається навпіл мов стигле яблуко
саме в той час починають снитися сни
про сорокарічних юристів колишніх активістів студентських мітингів
соціально адаптованих середньостатистичних громадян своєї країни
соціальна адаптація — як солодко і млосно
тебе зажували і визнали своїм
тобі дали роботу і за тебе проставили всі позначки в анкетах
соціальна адаптація це коли тебе трахають а ти посміхаєшся в камеру
інакше адаптуватись неможливо
особливо з твоїм вродженим мазохізмом

коли на вулиці виповзають молоді алкоголіки і ворожки
ще тільки інтуїтивно зачувши перші хвилі весняного повітря з боку південних міст
сорокарічні юристи бачать вночі
доведених до ручки березнем і відсутністю грошей юнаків
шо голосно співаючи йдуть стінка на стінку з продажною міліцією
захлинаючись холодними струменями водометів
блокують входи продажних телерадіокомпаній
вішають на чорних голих деревах продажних політиків
в їхніх очах стільки весни шо вітрини магазинів самі розбиваються заохочуючи
хлопців розкинувши в сторони руки співати пісню від якої всім світло і легко
ну а якже буде шо згадати коли тебе зламають

сорокарічні залякані юристи бачать уві сні своїх матерів
шо просять докладно розповісти їм як в домашніх умовах зробити коктейль Молотова
і прокинувшись в холодному поту розуміють
шо настрашніше в цьому світі — люблячі руки старих жінок
шо розводять бензин і ацетон п'ятдесят на п'ятдесят
у пляшках з-під пива

саме так
під ранок шось стискає їх серця
довго не відпускаючи
вся ця соціальна адаптація означає тільки те шо ти на деякий час випав з життя
барикади потрібні молодим і старим
і в той час як перші вчаться життю
другі помалу забувають страх його втратити
а ті кому є шо втрачати працюють з дев'ятої до шостої
шоб забезпечити існування і першим і другим
зрідка поринаючи в сни
хіба шо тоді як зима розпадається навпіл
як земля по якій ти ходиш

wolfgang

Писати на склі у небо,
Лишати свій запах всюди,
Не знаю чи то все треба,
бо зиму тим ти не збудиш

мене можеш мати як хочеш
та сонце від того не зникне
бо всі ці порожні ночі
не зовсім нагадують зиму

іти опівночі в маркет
купити там щастя на ранок
морський заіржавілий катер
привозить нам телеграми


( Читати далі )
  • +4
  • 3 лютого 2009, 00:23
  • jennis
  • 10