Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 зима / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Уривки з одного листа...

Ентрінген,
Зимної ночі, раннього грудня
2010 р.

Мої вітання, Ольго!

В нас лежить сніг. І досить зимно, але не настільки, щоб мене це могло дивувати, чи заважати мені.
Я сиджу зараз на кухні першої власної квартири, і хоч сам я її не купив, і навіть знімає її для мене моя «кантора», але все ж в мене тут є своя кімната, і що не менш для мене важливо ― кухня, де я готую супи, печу пироги і тортики ― одне слово, веду себе як закомплексована стара діва, що вже не здатна нікого поклеїти, а тому збавляє свою пристрасть солодощами, віддає ніжність своїх рук тісту, і всіма помислами залишається з супом, натомість, аби знайти собі когось, хто міг би цей суп разом з нею їсти і тим самим, складати їй товариство в монотонному місиві життя, що минає.
Я сиджу на кухні, а надворі мороз. Мені інколи прикро, що в мене немає кахляної пічки, що її можна було би топити насушеними дровами, і вона б потріскувала і гуділа, а особливо в холодні зимові завії, і потім, вже давно згасла, все ще гріла мене своїм теплом. Якщо прискіпливіше проаналізувати образ пічки, тим паче з точки зору психоаналізу, то зовсім легко виявити, що образ пічки, є не просто фемінінним, але і наділеним цілком тими властивостями, які, згідно суспільних стереотипів притаманні жінці, яко супутниці життя і берегині домашнього вогнища.
В мене тут є своя кімната, як я вже писав вище. Там зараз на надувному матраці сплять двоє ― хлопець і дівчина. Я думаю ти здогадуєшся, що я сплю і надалі сам. Я останнім часом серйозно задумуюся про те, щоб завести кота, бо хочеться бодай про когось піклуватися. Слимак заліг у сплячку по зимі. І тишу моєї кімнати порушує хіба рух транспорту під вікном та систематичні візити мого «каллєги» по «канторі», який тут також по тій же мороці, що і я.
Робота моя приносить мені задоволення. Я вожу автобус (збираю клієнтів – бабусь і дідусів) і везу їх до нас, в так званий «денний догляд» (досл.), що по суті є дитсадком, точніше «дідсадком». Ми робимо тут все те, що і в дитсадку. Від сніданку в «слинявчиках» — серветках на шиї, аби не заляпати одяг, до вирізання зірочок на прикрашання кімнат установи до різдва. Серед інших речей ми готуємо, пообіді у нас сон і також прогулянки. Я думаю «пісочниця» теж би була не зайвою. … Я не скажу, що я сильно змінився тут, від того часу як полишив територію, що зветься Україна. Хоча я і мав деякі можливості для розвитку, але так і не зреалізував їх повністю. (Завжди маєш відчуття, що ще є час.)
Я трохи подорожував. Був в Мюнхені. На «Октоберфесті». Їхав туди винятково, щоб сказати згодом «я там був». То дуже жалюгідне і прикре видовище. Щось на кшталт наших сільських ярмарок, але в форматі міжнародному і в шкіряних шортах.
Ще я був в Франкфурті. Власне, спочатку, в передмісті цього самого Франкфурту. Містечко, що я навідав має досить смішну як в перекладі назву: «три дубки». Чомусь в мене асоціація зі старим радянським кіно і, також, із словосполученням «кафе сліва». Сліву ми тут заливаєм часто. Майже кожні вихідні. Мені поволі це починає набридати, бо ці наші пиятики з кожним разом набувають рис щораз прикрішого убозтва. Але алкоголь тут відмінний. Смачний, дешевий і якісний. Європейці жаліються, що в них дорогий алкоголь, але та якість, що її вони мають ― варта грошей. Звичайно ж, німецьке пиво. Воно таки і справді круте. Ліпше нашого цілком однозначно. Маю на увазі смак, якість і різноманіття видів. Є також імпортне чеське, ірландське («Гінес») і інших країн. Все по досить помірним, навіть як на мою зарплату в 380 єврів, ціну. І взагалі ціни на товари і продукти харчування в Німеччині відносно не великі. А якщо додати сюди ще контроль (бодай якийсь) за свавіллям виробників продуктів харчування, то Німеччина в українця постає таким собі раєм на землі. Раєм протестантсько-капіталістичним. Де правлять гроші і розрахунок. Хоча, я вважаю, в розумних межах. …
… Одне з моїх спостережень за існуванням нас тут, в Німеччині, це те, що багато яких дивних збігів трапляється тут в оточенні нас, як біотичному так і абіотичному, я не говорю вже про соціум, які дивним чином нагадують нам те, що з нами було на батьківщині…
… Їздив зі Штутгарта в Франкфурт. Тут є така річ – «гарний білет вихідного дня» (досл.) ― квиток, з яким 5 людей, можуть протягом одного календарного (вихідного) дня кататися в потягах приміського сполучення пересідаючи з одного на інший і рухаючися таким чином досить дешево, хоч і повільно, коштує він досить не дорого 37 євро. Все відносно, бо, щоб їхати в Франкфурт я б витратив на залізницю, щонайменше 60 Є. Єдиний мінус ― те, що рух з пересадками. Я правда звиклий до ночівель на вокзалах України і мене це зовсім не злякало. 6 пересадок і 7 годин дороги і я був в Франкфурті.
… Життя моє рухається. Віддаляє мене від тих місць де я був, і куди я вже ніколи не повернуся тим, що був там. І це добре. Головна суть мого існування тепер ― мандри. В мандрах, близьких і далеких, пішки, на велосипеді чи потязі ― я збавляю свою тугу за кимось близьким, кого так поки жодного разу і не було зі мною. Думаю треба набиратися зимної байдужості, адже саме її ми так цінуємо в ідилічних героях наших упадань. Байдужості, що я плутаю її з інакшістю, і ще чогось не зрозумілого, що я поки не вхоплю ніяк, треба набути мені наступними годинами, днями, тижнями, місяцями, і, навіть, цілком імовірно, що роками мого життя, що ще (так завше здається в молодості) по переду.
… Я не вмію писати інакше. Ти знаєш. На тому ― в добрий час, люба Ольго! Пиши мені коли матимеш час і натхнення, або коли не матимеш ні часу ні натхнення, але натомість матимеш пекучу потребу розказати комусь і про щось. Тоді ти знаєш напевно, що в тебе є мінімум три вдячних читачі. Чому три? Бо, коли здається тобі, що вихід один, ти мусиш знати, що їх як мінімум ― три, просто, думати треба ширше і приреченіше. Я завше любив вираз ― «співати як перед шибеницею» ― життя ― це пісня, Ольго, і ліпше співати її тихше, або надірваним голосом, але треба намагатися не збиватися на фальш. Її і так довкола як тепер тут снігу. Але сніг білий, а фальш… Ну, ти знаєш про що я…

З повагою,
І пам’яттю про наші походи,
Олекса Дощ
  • +2
  • 5 грудня 2010, 06:36
  • o_do64
  • 31

снігові і крові

мій член — як губка:
забирає у мене кров

я — як губка
падаю і збираю на себе сніг

чортове колесо за вікном перекочується шестернею
накручує зоосад ніби годинника
зоосад накручує сусідні будинки, будівельні крани, паркові зони
вони дзеленчать песячим гавкотом і важкими воронячими схлипами

я бачу: хтось уночі йшов по снігу і виливав кров із себе
тепер його член залишиться ненаповненим
тепер його кров — сама як губка — збирає сніг
і накручує довкола себе
скрики заскочених зненацька перехожих
скрипи брейгелівських дерев
мою випадкову увагу
  • +16
  • 29 листопада 2010, 09:42
  • kits
  • 19

=)

=) Фото зараз недоступне

ПО ХРЕСТУ

Згорнуті файли. Кастровані сни середи…
Так, по контуру крові, навпомацки, ходиш туди-сюди
і не рік, і не два – а солона зима перезріла.
Я приборкала білого звіра.

З чого ти зіткана, дівчинко? Автор твій де?
І кому червоніє від сорому “Каркаде”,
тривожно маскуючи лейкоцити?
Я не буду тебе просити…

Слово. Крапка. Потім іще одне слово. Деліт.
З ким би ту бісову середу розділить?
І жадно летіти, збивати стовпи, мов оскому…
Я тебе не скажу нікому.

Звірі ховаються. Вужчають вікна осель.
Внутрішній голос уперто скрипить, як осел:
“Він бо дитина. А діти – огидні. Вони ж – індиго.”
І вже на рахунку зими недостатньо снігу…

І так ти за мною ростеш.
Я від тебе росту.
Ти – по драбині.
Я – по хресту.

***

Від самого ранку ллє дощ.
Почуваєшся тихим
човном, що ніяк не знайде собі пристань,
лише ненадовго пірнаючи в затишок секонд-хендів,
і розписаних матом під'їздів.

Від самого ранку ллє дощ.
Під ногами вода, і в небі —
гірка і їдка від хімічних випарів.
В таку погоду скасовують навіть запеклі футбольні дербі,
а посмішки на обличчя пускають лише короткими титрами.

Зима як всі зими.
Останнім часом чомусь сльотаві.
Та й не зима взагалі, а недолуга весняна проекція.
Вона повільно згортається, ніби кров у свіжоотриманій рані.
Нудить від кави. Втрачаються сенси.

Від самого ранку ллє дощ.
Лютий виходить крізь тебе, мов світло крізь призму.
Зміна сезонів — це просто гонитва часу за тобою,
або невдало заведений механізм,
що виводить тебе із ладу, але поступово, з любов'ю.