Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 зима / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

ДЕРЕВА

ти прийшла прикрити саваном
обгризені вітром чорні кістяки дерев
моя хороша зимо

тут ці воїни стоять на сторожі
тримаючи списи стовпів
там ці злидарі збилися натовпом
і постав ліс

декілька зазирають у мої вікна:
якого біса він метушиться в тій коробці?
все ходить і ходить,
сидить, лежить і знову ходить
ніяк не заспокоїться

але яке їм діло?

думаю тебе це також обурило
адже навіщо б ти зламала одному з них
могутню розтріскану руку
так що тепер воно так і стоїть
судомно стиснувши п’ятірнею
кучугуру снігу
й не може відпустити?

  • +9
  • 19 лютого 2013, 17:44
  • Error
  • 1

***

Такой зимы уже не будет никогда.
Будут сотни других, я знаю.

А помнишь, как танцевалось нам тогда,
как пелось и пилось до края?
А помнишь этот снег на щеках
и ночные льдистые дороги?
Пальцы в спутанных волосах,
опьяненное счастье. О, боги!
Как же было прекрасно тогда,
в эту пору страстей безудержных.

Эта зима умерла навсегда.
Никогда уж не будет, как прежде.
  • +10
  • 9 вересня 2012, 10:51
  • Irma
  • 4

Мы

Морозы страшные тогда стояли,
Не мягче, чем июльский зной,
Ты обошёл почти полдома,
Чем я предстала пред тобой.

Обое были так наивны,
Смотрели робко сквозь года,
И каждый, задевая тонко струны,
Не выдавать хотел себя.

Замерши руки, сами грели.
Пытались рассмеяться не впопад.
Какими же влюбленными мы были,
Не нужен был нам летний сад.

С тобою улицами нашими
Мы проходили допоздна,
Сорвал бы ты мне розу красную,
Да это ж не была весна.

Не пели птицы, не журчал ручей,
Не пахло травами вокруг,
От солнца кожа не была светлей,
И ты дрожал, мой друг.

Но лета ясного мне все ж дороже,
Та наша первая зима,
Те наши первые свиданья,
И та любовь, что все еще жива.

И в памяти моей как раньше,
Все смотришь на меня любя,
Прекрасный, милый мальчик,
Декабрьской зимой нашла тебя.

Соу-сеп

Пишеться не від великого щастя мені.
Я витрачаю свою другу ночі на кухні.
Місто заснуло і тільки рекламні вогні
Ніби підтримують, саме тому не потухли.

Чайник — в розетку, цукру — три з лишком,
Це звичка, як намотати на палець волосся.
П'ю соу-сеп, пишу, сподіваюся, книжку;
І здобуваю застуду, бо ходжу я боса.

Канфорки — пеклом, на вулиці 30 і мінус.
Ти не згораєш, не вимерзаєш, болишся.
Я допиваю соу-сеп, іду спати й надіюсь,
Що ти вже, нарешті, сьогодні мені не наснишся.

Зимове.

Обіцянки вивітрюються зі шкіри як йод
В очах замерзає відчай сніжинок
Відчайдушний морок крокує уздовж
Недоторканих ніжних кінцівок
Хто покаже де був отой перехід
Між щастям і дивом
Та горем із смутком
Рятівне горня кави
І голос на дроті
Як пташка що не встигла у вирій
Затягнувся цей вечір
Настав чай для ранку
Та ні в якому разі не ранок

***

***
в омут твоей квартиры
впитываюсь
изморозью на окна
до весны-капели

сны под пылью
латентно дышат
желтоватой елью

замок отопру
водворяясь метелью
отпою тебя хмелем
задушистою сон-травою
только бы
крепко глядеть на тебя
извиваясь
полоской на твоих обоях

Зима.

Холодно, як же холодно! Шалений мороз зковує рухи, стає важко дихати. Гарячі вуста…колись гарячі…з останніх сил промовляють своє «рятуй» у порожнечу. Нестерпна судома заволоділа усім тілом і дісталася до серця… Нарешті! Може хоч це допоможе приглушити біль. Нерухомі, намертво примерзлі одне до одного, пальці намагаються знайти у збайдужілому просторі згусток енергії, якого не існує. Поступове омертвіння тканин. У паніці мозок посилає виснаженому тілу невиконувані накази. Чутно тільки скажені удари серця. Попереджувальні постріли, що нагадують про останній – вирішальний.
Тільки тепер – у секунду, коли відбулися незворотні зміни — приходить усвідомлення бажання жити. «Допоможіть! Благаю! Вирішальний по… Ні! Ні! Тільки не зараз! Чому саме зараз? Благаю…»
Темрява. Постріли стають тихішими – передчувають найпотужніший. Ледве-ледве чутно «Благаю…» Остання мольба.

Врятувати зможе тільки одне – та життєдайна краплина, що містить у собі здатність до відродження, регенерації душі, силу знань, надію, віру в кохання… Лише одна краплина. Одна. Витратити на пошуки єдину мить. Знайшовши, як дізнатися, що вона і є втіленням усього швидкоплинногоу порожнечі світу?.. Чи, шукаючи усе життя, піти у нескінченність темряви…або сліплячого світла.

«Ні… Благаю… Допомо…»
Вибух…
Нескінченність темряви…

Або…

- - настільна гра - - -

=
зупинена ріка снігу
озера і стави снігу на дахах

густий дим піднімається чистим, покрученим лебедем
повільно підносить голову, овиває крилами сусідню Леду труби

зимове місто – складна настільна гра
для безлічі гравців необмеженого віку
(батькам варто слідкувати тільки,
аби якийсь малолітній демон не запхав
дрібну детальку людини до рота
і не вдавився)

прив'язаний за лапу лебідь диму звивається, б'ється
та несила йому від міста відірватися

в озерах снігу тонуть необережні рибалки дахового сміття:
недопалки, пластянки, пляшки

уже вночі батьки примушують наймолодших
складати гру до коробок будинків
вони не хочуть, зляться
і хуртовина за ніч замітає незасклені каскади балконів
та іще розтерзує лебедя на малі пір'їни сніжинок
  • +12
  • 21 лютого 2011, 16:13
  • kits
  • 17

Дніпро біля Черкас

засніжена ріка
рибалки — комахи на березовій корі —
дірявлять лід
  • +11
  • 7 січня 2011, 21:52
  • kits
  • 1

О сентиментальных воспалениях слизистых оболочек носоглотки

В повисших на плече горячих слюнях,
Вплотную перемешанных с соплями,
Таится радость, что мол наконец-то
Мне есть кому на плечи их повесить.
При этом ну ничем не намекая
На вероятность подхватить бацилу,
Внезапно появившуюся после
Полуторачасовых обниманий.
  • +3
  • 8 грудня 2010, 03:55
  • Alurma
  • 5