Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 душа / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Роздуми на буденні теми

Дім, робота, діти… за буденним коловоротом наших обов’язків і справ не залишається часу на нас. А душа вимагає турботи… і часу…
Бо що залишиться по закінченню життя? Незавершені справи й обов’язки… А інколи просто життєво необхідно прочитати якусь книгу, намалювати, написати щось, сходити до церкви.
Душа черствіє швидко, а що потім з черствою душею робити?
Незалежно від важкості роботи, кількості дітей і обмеженості часу, треба хоча б годинку на день присвятити собі.
«Бо ти на Землі – людина
І хочеш того, чи ні
Усмішка твоя – єдина
Мука твоя – єдина
Очі твої – одні»
В. А. Симоненко

Дивлюся в очі і бачу в них чортяку

Дивлюся в очі і бачу в них чортяку,
Змальовану у тебе на руці.
Одна лиш мить і він покличе в далеч,
Де душі вмиті кров’ю від душі.
Одна лиш мить і все загубить простір,
Що будували сотні поколінь.
Одна лиш мить і я піду до Бога,
Що кличе в рай — спасіння для душі.

Одиночка

Он ступает аккуратно, с опаской: раз — затаил дыхание, два — опустил ногу на белый хрустящий коврик, три — поднял голову вверх. Его лицо обдавало свежим морозным воздухом, на ресницы приземлялись снежинки. Он открыл глаза — зима. Сколько лет он не чувствовал легкого покалывания на щеках! Столько лет он скрывался от посторонних глаз, спрятав свои чувства, душу и разум в «футляр».
Длинные ноги, тонкий стан, пальцы пианиста — его всегда недолюбливали. Острый нос, выдающиеся скулы, зеленые глаза, вечно избегающие встречных взглядов — Одиночка. Он был одет в черное пальто, осенние туфли и брюки со стрелками. Голова была непокрыта. Он никогда не прятал руки в карманы, но его пальцы дрожали от морозного ветра. Он откровенно стеснялся себя.
Несмелыми шагами, потупив взгляд, он шел по улице, обращая на себя взгляды прохожих. В нем было что-что притягательное, манящее. Кто-то смотрел с любопытством, кто-то с завистью. Но ему было все равно.
Одиночка последний раз шел по той узкой дороге, что соединяла парк с центральной частью города. На ее середине он остановился, достал зеленый зонт и раскрыл его. В его движениях было спокойствие, никакой суеты. Он поднял глаза — они были полны тихой меланхолии. Одиночка легко оттолкнулся от заснеженной земли, поднял зонт вверх и взлетел. Он отправился к Солнцу, оставив внизу множество недоумевающих черных точек. В тот день на одну точку стало меньше.

Душа

Моїй душі — всього чотирнадцять років,
Вона – недозріла дівчинка, зображена
На обкладинці альбому художника Володі Невмержицького.
Мені дорікають тим, що я вже доросла,
Проте ще досі маю душу-малолітку.
А все тому, що вона втекла з дому
Й живе в снах у того майстра.
Зараз вони відпочивають у Криму,
На виноградній плантації серед пахучих сонячних гір,
Вона знайшла собі нових подруг,
Їй навіть подобається один хлопчик,
Він цілує їй плечі та заглядає за комір плаття.
Невмержицький – похмурий дядько в жовтій панамі –
Ховається у тіні персикового дерева
І підглядає за ними.
Хто зна, що при цьому відчуває,
Бо ми з ним досі не знайомі…

Сон

Без сну. Я доволі без сну вже живу.
Не даю собі ради. А далі –
Ну, а далі – усе наяву.
Ви не вбачите ані деталі.

Та усе наяву – мов у сні.
Я і сам не усе тут вбачаю.
Ну, скажіть, розкажіть же мені,
В чому гріх мій, і в чому я каюсь.

Мовчите. Краще й далі мовчіть.
Я не знаю, куди я забрів.
Я спущусь у глибини душі.
Не сам — зі страхом своїх відкриттів.

Закрадається

Закрадається.
Потрохи закрадається
у серце й розум
Сумнів.
Залишається.
Потрохи залишається і
повністю зливається
З душею.
Навіщо?
Навіщо ходимо, костуром відбиваючи
бруківку?
Цураємось,
цураємось самих себе, зацькованих
навіки.

loww

tr tr tr

Зима.

Холодно, як же холодно! Шалений мороз зковує рухи, стає важко дихати. Гарячі вуста…колись гарячі…з останніх сил промовляють своє «рятуй» у порожнечу. Нестерпна судома заволоділа усім тілом і дісталася до серця… Нарешті! Може хоч це допоможе приглушити біль. Нерухомі, намертво примерзлі одне до одного, пальці намагаються знайти у збайдужілому просторі згусток енергії, якого не існує. Поступове омертвіння тканин. У паніці мозок посилає виснаженому тілу невиконувані накази. Чутно тільки скажені удари серця. Попереджувальні постріли, що нагадують про останній – вирішальний.
Тільки тепер – у секунду, коли відбулися незворотні зміни — приходить усвідомлення бажання жити. «Допоможіть! Благаю! Вирішальний по… Ні! Ні! Тільки не зараз! Чому саме зараз? Благаю…»
Темрява. Постріли стають тихішими – передчувають найпотужніший. Ледве-ледве чутно «Благаю…» Остання мольба.

Врятувати зможе тільки одне – та життєдайна краплина, що містить у собі здатність до відродження, регенерації душі, силу знань, надію, віру в кохання… Лише одна краплина. Одна. Витратити на пошуки єдину мить. Знайшовши, як дізнатися, що вона і є втіленням усього швидкоплинногоу порожнечі світу?.. Чи, шукаючи усе життя, піти у нескінченність темряви…або сліплячого світла.

«Ні… Благаю… Допомо…»
Вибух…
Нескінченність темряви…

Або…

удушие

У души удушие.
Душно.
По душам разговоры —
Под душу.
Под подушку уши — Не слушать.
Подушка душит,
Лучше под душ — Раствориться воздушно.
И вы, о, бездушные,
Примите радушно!
… Ответ — равнодушие…

А у души
Одна лишь отдушина — Душеспасение-душеудушие.

Временно-пространствен ад

Звёздный хмеля водопад
Души галактику зажег,
Временно-пространствен ад,
Ассоциаций – вертолет

Сечет лопастями, гад,
Реальность, изобилен рог
Фантазий рековых сад.
Кому нужны? Досады ток.
  • +2
  • 5 січня 2011, 19:02
  • daO
  • 4