Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 думки / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

"Захід" 2012

На фестивалі носила сандалі,
На фестивалі мене обікрали.
Поряд жили принцески-кралі,
Йогурти тільки постійно жували.

Кожна палатка — суцільні п'янки,
Мене чіпляла якась лесбіянка.
Біля вогню зустрічала світанки,
Так і не стала для когось коханка.

Думки.Травень

1). «Безкоштовний секс буває тільки в мишоловці....»;

2). «Грати в схованку зі сліпими — не веселіше ніж вчити смерть вбивати...»;

3). «Як відрізнити принцип від комплексу?»;

4). «Ми виписуємо афоризми з книжок, а не читаємо книжки...»;

5). «Холодні часи не спостерігають...»;

6). «Людині ніхто окрім себе не потрібен...»

7). «Ти всім розповідаєш, що продав душу дияволу, а насправді мілкому баризі...»;

( Читати далі )

Бог не дасть нам більше...

Справжній Еверест — всередині, я знаю.
Тільки би добратись на вершину, доповзти.
Кажуть, що одного у горах не покидають.
Шкода, що у тебе всередИні тільки ти.

Мусиш добиратися, ламаючи коліна,
Мусиш не залежати від когось, тільки сам.
Будда говорив, що не прив'язуйся, людино.
Слухай і довірся тільки власним голосам.

Власною горою ти не бійся заблукати,
Хоч у різні нетрі нею можна забрести.
Справжні Гімалаї, справжні Альпи і Карпати…
Бог не дасть нам більше, ніж ми можемо пройти.

All day. All night. Madness.

Ці думки сирістю пробиваються у кожен куточок голови,
Виводячи з ладу усі життєво важливі мікросхеми.
Це безсоння холодом пронизує усю мою сутність,
Це майже як 37,1 за цельсієм – тобі тепло, але морозить.
Це відчуття розбитості кожного ранку,
Наче ти самовідновлюючийся стакан,
Який розбивають, а він потім увесь день намагається склеїтись до купи,
Знаючи що приречений знову розбитись.
Цей смуток, що повертається кожного разу з іншого місця,
Наче мандрівник без імені і відчуття часу.
А ще ці дивні голоси, різні голоси…
Іноді знайомі, а іноді не дуже.
Буває дивишся на якусь людину і на мить здається ніби чуєш її,
Хоча її вуста навіть не тремтять.
І це настирливе бажання ходити містом в пошуках невідомо кого,
І навіть невідомо для чого,
Але ти вперто йдеш одними й тими самими вулицями
По знайомим маршрутам, ніби так і має бути.
І найгірше з цього всього, що антидот занадто карколомний,
Як невипробувані ліки від невідомої хвороби —
Занадто ризиковано і не факт, що допоможуть.

подумки

Подихом збирала вологі акварелі з вікон, а на вустах чомусь залишався терпкий присмак печених яблук. Сталеве повітря краяло свідомість, крізь сито просіювало знавіснілі думки. Усе щільніше загорталася в тишу. Плела червоний вінок із запахом літа. Прикрашала його мідними мережанками та срібними росами. А густий віддих солодкого нектару опускав на простирадло запашної дзвінкої трави, де дрижала туго натягнутою струною чорна скрипка. Над моєю головую роїлась гаряча пісня. Манірні барви наповнювались малиновим відблиском. Моя шкіра вібрувала легкістю, перетворювалася на прозору бліду пелюстку. Й здавалося холодні хмари ось-ось поцілують мене у скроні. Та моїм змученим брудним крилам було важко зробити навіть зусилля для злету.

Вчора, сьогодні, завтра

Що може об’єднувати людей на відстані, окрім спільних чисел в днях народженнях?
Стосунки.
В чомусь чудернацькі. Дещо навіжені, в найліпшому сенсі. З проблемами, як у всіх. Та ці стосунки існують. Не просто у вимірі: він мені подобається, чи вона мені подобається, бо не було довго сексу, а тут трапляється нагода, хоч і раз на місяць. Ні. Це більш глибше, серйозніше. Це розуміння один одного, десь підсвідомо. Розуміння приколів один одного, проблем, допомога, поради. Підтримка в скрутну хвилину.
Тільки буває один з них, як зморозить! Потім на душі стає кепсько і зле. Обом.
Насолода. Читати повідомлення, уявляти наступну зустріч. Потім таки бачитися один, довгий, спільний день. Цілувати скроні, очі, куток вуст. Підійматися Вище неба. Залишатися там і поступово повертатися на землю. Щоб повторити це знову. Навіть той «цирк на дроті». Яким би він смішним не був.

Моменти, що тримають хвилі,
Які кидаються на твої вітри,
Тендітні, вірні, незвичайні й милі.
І я не спалюю – будую я мости…

Мости бажань і втіхи від учора.
Від завтра – Замок із піску і сліз.
Там не буває помилок та горя,
Й ніхто не падає з вершин у низ.

Заплющивши очі...

Заплющ очі…
Розбий склянку… Розтечись по підлозі водою… Затечи у всі шпарини паркету… Перевір на якість покриття дерева… Адже Твій ”броунівський рух” завжди був хаотичнішим і швидшим за інших… Ти можеш розбити склянку і собою зіпсувати паркет, проникнувши у всі його шпарини… Ти такий (-а)… Ти особливий (-а)!
Розплющ очі…
Ти знову загнав (-ла) себе у глухий кут… Тобі доведеться знову розбивати стіну, що попереду… Треба знову це зробити… Треба… Щоб йти далі, бігти далі… Поки живий (-а)… Поки можеш…

Заплющ очі…
У Тебе знову ростуть крила… З тих обрубків, що нещодавно були крилами, які Ти вирішив (Тобі вирішили) обірвати, почало рости пір’я… Воно покищо сіре і м’яке… Таке приємне на дотик, наосліп… Доведеться знову чекати, коли полиняє… Коли стане білосніжним…
Розплющ очі…
Ти усміхаєшся і тішиш себе думкою про те, що знаєш про все, можеш зробити все і всі потребують Тебе більше, ніж треба… Але Ти нічого не пам’ятаєш, Ти нічого не робиш і Ти самотній (-я)…

Заплющ очі…
Зараз почнеться сеанс. Будеш переглядати сон, який вигадав собі сам. Як завжди на ранок забудеш про що він був, якого жанру, які актори грали головні і другорядні ролі. Ну нічого… То не так важливо, правда ж?
Розплющ очі…
Втома Тебе переслідує! Якого милого вона до Тебе причепилась?! А? Знову жене Тебе в сон… Твій сон… По Твоєму сценарію, який так бездарно написаний, що Ти ніколи не пам’ятаєш., що ж Тобі снилось. А може не хочеш пам’ятати… Бо втомився… Надто…

Заплющ очі…
Ти знову не спиш. Хоч сон вже надірвав собі горло від того, що кличе Тебе до себе вже всоте. А Ти пальцями-думками розплющуєш собі повіки, щоб очі не спали, червоніли потрісканими судинками… Ти втомлена…
Розплющ очі…
Запудрюєш мозок дешевою пудрою, якою зроду не користувалась і не вмієш цього робити! Ти стала схожа на ляльку, хоч і гарненьку, але ляльку-маріонетку, що сама пропонує посмикати за свої мотузки…

Заплющ очі…
Ти в червоному – значить тобі можна все, що завгодно! Ти можеш себе не контролювати! Ніхто не вимагатиме пояснення твоєї поведінки, ніхто не намагатиметься зупинити потік твоїх слів, всім все зрозуміло. Ти в червоному і тобі можна все!
Розплющ очі…
Кілька хвилин тому були заплющені очі… Під повіками панував синій колір… Він завжди присутній перед заплющеними очима, коли сумно. А зараз особливо сумно… Тільки от небо розуміє, а точніше один із його кольорів. Шкода, що колір не фіолетовий. Так би було б байдуже, які кольори бачиш наосліп. Але зараз синьо…

Заплющ очі…
Що Ти бачиш?
Тебе…
А я нічого, крім Тебе – Я осліпла.
Розплющ очі…
Я сказав неправду. Я нічого не бачу. Тебе нема. Я не пам’ятаю навіть колір твоїх очей…

Заплющ очі і СПИ! Вже пізно!

тривога

внутрішня тривога поглинає мене.
усе гаразд,
та вже не так.
ці сніжинки мальовані сірим по темних тільцях,
чужих і байдужих будинків.

іду навпростець
тихо
серед завали сміття,
збираючи крихти розбитих,
погрузлих в багнюку,
схололих цілунків.

травмуються пальці,
травмую життя,
не сріблом,
а смутом протертих до дір помилок
гаптую свої я кишеньки.

для чого?

для чого цей вітер,
для чого ці зібгані в хусточку коси,
коли до небес,
до незлизаних болем зірок — всього лише крок?!

це смішно, напевно.
іду навпростець,
сніжинки мальовані сірим.
та доки іти мені зволить забутий Отець,
я вірю — будинки займуться і білим.

Добрий день)

Там були цифри у шкатулці без
іменні, яку я знайшов були лише
різнокольорові цифри. П'ять.
Різнокольорових всього лиш п'ять
цифер.
Нуль це початок. Тоді
прокидається день. У ньому багато
думок та кольорів… Якщо краще
пошукати можу й знайти свої
шкарпетки. Там було гарно…
смикнулись… Я точно бачу що
вони смикнулись!!! Присягаюсь
велосипедом, який мені
подарували батьки, вони
смикнулись!!!
Пам'ятаєш, як це буває коли
кутики губ смикаються
приховуючи милу взору посмішку
та її тепло )))
Їй було приємно… Залишаючи
пластмасово холодний запах
сонця у своїй красі… Вона ВСЕЖ
ПОСМІХНУЛАСЬ))) Подарувати їй
букет???
Одиничка загубилась_____
Двічі поцілила у око))) стріляє
вправно) не поганно. Сьогодні
простий день… Два прибиті
величезним цвяхом до вхідних
дверей, там мене нема)))
Усі їжачки поїхали в відпустку…
Брівки піднялись у гору та
насупились… Набундючивши
носа
дивиться цікавим поглядом…
Гадаю уже пора… Привіт я…
Три поїхало в ЛасВегас)))
Ей, зачикай а я??? Метро
захлопнулось. Вона втекла в
тунель маршрутки… Поцілувавши
на закінчення мені уста…
Чотири… Незабаром «З Новим
роком»
Якщо зв'язати всі слова до купки…
Буде п'ять… Можливо…
Добрий день)))

Частинка мірії...або надії на те, що він справді існує...

Тобі цікаво знати який він?.. Дійсно?
Хех… він звичайний… обожнює каву з молоком і товсті цигарки, а оскільки я палю виключно «Гламур» ніколи не «стріляє»...)))
Взимку ми ходимо гуляти парками і закидуєм один одного снігом. Потім, замерзлі йдемо відігріватись гарячим какао і обіймами один одного… він розповідає різні смішні історії. Потім розмови плавно переходять від одної теми до іншої і в кінці-кінців все закінчуєця дискусіями на тему спільної прочитаної книжки…
Він класно грає на гітарі і має приємний злегка грубуватий голос… у нього точно не засмагла шкіра… але й не бліда… чорне густе волосся і сірі очі… тонкі губи і терпкий запах парфумів… його погляд нагадує погляд вовка — надійність, відданість… в цьому увесь він…
Ми по десять разів передивляємось «99 франків», «Пам»ятай мене", «Амелі», бо це наші улюблені фільми…
У нас багато друзів, але головний друг для мене це він, мій N.
Він чудово готує спагетті і каву без цукру… як то не дивно це теж не кожен вміє…
він моя споріднена душа… обожнюю його посмішку. Вона приємна, м«яка і трішки лукава…
Ми не віримо в Бога, ми віримо у Всесвіт… до ранку можемо розмовляти про життя, про власні теорії неймовірності…
Він вищий на зріст… він — мій ідеальний чоловік… якого я ще не зустріла… або котрого, просто, не існує…
  • +1
  • 31 липня 2010, 19:00
  • Ameli
  • 27