Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 дорога / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

/зоряне небо/

переплетене плетево з ліній долі
таке заплутане аж вдолі
намистом назбирана тільки вода
несамовита блаженна відрада
я ледве тримаю до дна не діп'ю
ти знаеш така чергова передмова
до тебе промовлю
прелюдій не зіпсую
колом скочуся
а із звідти сконаю
яскраво злечу

поле далеко від мене
до тебе все ближче
молюсь і тихо мовчу

/українське/

лллжжжжжжж

Бог не дасть нам більше...

Справжній Еверест — всередині, я знаю.
Тільки би добратись на вершину, доповзти.
Кажуть, що одного у горах не покидають.
Шкода, що у тебе всередИні тільки ти.

Мусиш добиратися, ламаючи коліна,
Мусиш не залежати від когось, тільки сам.
Будда говорив, що не прив'язуйся, людино.
Слухай і довірся тільки власним голосам.

Власною горою ти не бійся заблукати,
Хоч у різні нетрі нею можна забрести.
Справжні Гімалаї, справжні Альпи і Карпати…
Бог не дасть нам більше, ніж ми можемо пройти.

Йти.

Прокинутися уночі
І зрозуміти що треба йти
Не знати куди
Не знати за чим
Просто зібрати теплі речі
Й навшпиньках іти
По пилюці доріг
По світлу зірок
По чорнилах листів
По росі трави
З заплющеними очима
Зв’язаними руками
Босими ногами
Навшпиньках йти
Нікому не казати
Нікого не попереджати
Бо нікого немає окрім

/поезда/

Жить между двумя городами,
Порою тоже, что отпускать голубей,
Прощаться тихо, нежно губами
И отпускать на свободу скорей.

Из месяца в месяц – пропадать в поездах,
Во мгле разноцветной искать дороги,
Бывать в разных, чужих городах
И судьбы комкать, как делают это Боги,

Выбрасывать день, покупать анальгин,
Спасаясь от утренней боли,
Доставать из сумки крем от морщин
И подрисовывать тусклые брови.

Жить между двух городов,
Все равно, что любить на два сердца —
Пропадать среди разных миров,
А затем снова вдруг находиться.
  • +1
  • 20 вересня 2010, 17:06
  • Kateruna
  • 2

у дна нет реки

У дна нет реки.
стремнину покинуть
Нельзя.
Камни грозят
холодными пальцами
окольцевать,
и трава
мертвая — распрямиться.
Не выдохнуть
светом фар лица.
Кроме прочего,
жить с этим:
дорога, сточенная
горизонтом — что некуда ногу
ставить;
мысли, словами
вылеплены
из устаревших правил…
Живая вода
в миске
над выработанным прииском
опыта.
Выплеснуть на газон?
Кошкам бродячим
умыться
пожертвовать?
Или разок
еще, в окончание мытарств,
глоточек?
В устье реки
сорняки
корнями цепляются,
отчего
жилы на грунте
корчатся,
перерезают путь.
Не вдохнуть.
  • +12
  • 29 липня 2010, 16:48
  • PLMN
  • 7

вІН

Темні вулиці серед німих машин,
Немає вже сенсу більше іти за Ним,
Побачити сонце навряд чи хватить сил,
Сірі споруди оточують з всіх сторін.

Чи знаєш, що Він помирав не один,
Чи знаєш, що Він любив не усіх,
І серед парадних і чистих стін,
Душа, що замащена кров’ю старих доріг…

Художнику ІІ (щось зламалось)

Так захотілось бігти на край світу
Подалі від думок, бажань і згадок
Та знову озираюсь на те літо
Ти мій кінець і мій початок

Важкі краплини падають на щоки
Дорога мокра й незбагненно довга
Легка хода, повільні кроки
Я знов підходжу до твого порогу

Гудзики легко піддаються пальцям
Моїм легеням знов забракне кисню
Душа натягнута немов на п’яльця
Ніхто із нас на гальма не натисне

Твоє мовчання і твоя неправда
Туманом сірим упаде на очі
Мені б хоч протриматися до завтра
Й втекти не дочекавшись кінця ночі

Тонкими цівками тече вода із неба
Зливається з потоками з-під вій
Я кинула свій світ заради тебе
Та чи покинеш ти для мене свій?