Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 дженна / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

гість

кожного разу, коли вона каже собі: сьогодні ляжу заздалегідь
вдягну сорочку, нормально вмиюсь, почищу зуби
несподівано дзвонить дзвінок і заходить непроханий гість
розглядає нахабно її і брови суворо супить
десь годину стоїть в передпокої, так вони дивляться в стіл
кілька разів вони сіпається до чайника, він спиняє
врешті вона не витримує першою, кидається посудом, «що ти хотів?»
і коли чує відповідь, вже й сама не рада і не знає, як її сприйняти
кожного разу, коли вона каже собі: завтра прокинусь заздалегідь
вдягну сорочку, нормально вмиюсь, сніданок — гранично здоровий
зранку просто не чує будильника,
зранку бачить навпроти знайомо насуплені брови
і кричить «забирайся із мого дому, гість!»
забирайся із мого дому, гість!
і без тебе хєрово.
  • +6
  • 18 грудня 2009, 00:30
  • Jenna
  • 8

стіх пращяльний юмарістічєскій

оп’ять не вийшло, ти ж це бачиш, мілий
моїм навіки не схотів ти стать
так глупо якось не порозумілись
моя прекрасна і твоя не дуже стать
та моя гордість не позволить плакать
я гордо вийду з гордой головой
тільки в душі туман і вєтєр
(і помірні бурі з короткочасними дощами,
на сході опадів не очікується)
й слякоть
але мені всьо ета нє впєрвой
я коротко відрізала волосся
й не харюся за тим, що не збулось
ти так хотів оту піжамку з лосями
і я це досі пам’ятаю.
лось.
  • +2
  • 16 грудня 2009, 23:25
  • Jenna
  • 2

Мекка

як же ти мало ще бачив, хлопчику
карта твоїх подорожей не густа
на ній лише кілька зелених цяток на євразійському континенті
карта твоїх подорожей – це кілька рожевих
тугих синців на моїх стегнах
і ці червоні плями на твоїй шиї
і приємний біль у м’язах рук та пресу
(ти здивуєшся, але) – це ще не все
це ще не Мекка, хлопчику
повзи далі
  • +3
  • 16 грудня 2009, 18:45
  • Jenna
  • 8

іноді вона пише мені

іноді вона пише мені і цікавиться, чи я жива ще
і я уявляю як гарно її обличчя освітлюється монітором
і ніби як в пам’ять про дні, коли вона ділилась зі мною жувачками
я відповідаю щось осмислене, але вже напевно всоте повторюване
в голову приходить щось типу – «у нас же різні дороги»
немов рядок із сльозливої пісні про втрачених (читай: відляканих) друзів
в який ти намагаєшся втиснути сенс свого життя, весь свій життєвий доробок
але нічого не виходить, та я вже давно до такого й не беруся
вона пише мені зовсім іноді, зовсім іноді, не надто часто
але я радію її повідомленням, відчуваю себе солдатською матір’ю
яка раз на десь-колись отримає листа з фронту, і знає – оце воно щастя
хоча знаєте нічого там не ясно з тими листами і взагалі з солдатською братією
коли писати, якщо тут – війна, і кулі свистять приблизно
так само як вмів свистіти батько.
у неї часу також небагато
поцілувати чоловіка, нагодувати дітей, попрати білизну
витягнути кота з-під дивану, погладити кота, прибрати
мені стає навіть соромно – я якийсь нецікавий солдат
могла б писати листи з ранку до ночі в своєму притулку
а натомість лише іноді на її «ти жива там» відповідаю «та да»
наші дороги не різні.
в обидвох кокаїнові, от тільки різняться ґатунком
  • +7
  • 15 грудня 2009, 15:41
  • Jenna
  • 11

репіт/репіт

моя шкіра після тебе пахне милом
шлях до дому мого губиться в кутикулі
я молюся тільки на ніч, я втомилась
з сновидіннями обмінюватись криками
я втискаю нігті в шкіру, я боюся
спокуситись новоораними шрамами
моя шкіра після тебе пахне блюзом
і біблійними христовими дарами. ми
не заручені, не поруч, ми окремі
навіть нарізно радієм снігопадові
я так тішусь, моя шкіра пахне ревенем
не впаду я, не впаду, не падаю
  • +7
  • 15 грудня 2009, 13:16
  • Jenna
  • 12

бережись

все-таки я напевно маю для тебе декілька слів
ось вони: перше – замикай двері на ніч,
друге – пам’ятай про рятувальний жилет, коли катаєшся на банані,
але про всяк випадок – лікарня завжди десь поряд
а головне – бережись приємних тобі людей, принаймні
будь обережніше з тими, хто не ховає від тебе погляд
  • +4
  • 6 грудня 2009, 23:58
  • Jenna
  • 4

колискове

на плаский живіт лягає твоя рука
я сьогодні так плакала, я ридала
видихала вину, вдихала запах сандалу
виглядала з вікна на розписаний матом паркан
на плаский живіт лягає твоя рука
ми статичні, ми – більше, ми б’ємось током
закриваєм обличчя, стаєм одноокими
ти різьбиш колисанку уламками від дзеркал
на плаский живіт лягає твоя рука
якщо в нього занурити руку, там буде пусто
ти виводиш на шкірі уривки листів златоуста
ти підпалюєш пасмо огризком сірника

ти встаєш, ти ідеш на город саджати капусту
щоб весною знайти у ній свого малюка
  • +8
  • 29 листопада 2009, 14:00
  • Jenna
  • 8

годі

що тепер? ти приходиш сьогодні сам
непомічений, як повноліття
на підлогу з підошви стікає роса
і губа починає боліти
перекушена нижня. надходить кров
і до щік, і до губ, і до болю
я стискаю кулак.
і ламаю ребро
що у тобі, ламаю собою
ти приходиш сьогодні і йдеш один
краще б ти взагалі не приходив
і вуста починають нестерпно пекти
що аж треба сказати
годі
  • +4
  • 28 листопада 2009, 04:06
  • Jenna
  • 3

першопричина

зрештою ми ховаємось не у словах а у значеннях слів
зрештою ми забуваємо якими зіпсованими росли
так певно й треба – що всі баби стерви
а мужики – козли
зрештою ми вимальовуєм перекручений хрест на чолі
зрештою ми не отримуєм кайф від отих вечорів
кожного разу приречено повертаючись
вже не додому – в нічліг
зрештою нам усе важче вдається заснути вночі
зрештою будь який звук неприємно у мозку бриньчить
але коли ти зупинишся, втомлений від першопричин
голосно
несамовито
кричи
  • +4
  • 27 листопада 2009, 13:26
  • Jenna
  • 7

все просто

все просто. це я кажу – усе просто
почуватися кимось, хто малого зросту
залізати в твої черевики, в байку
на вихідних гуляти з твоєю собакою
з рудим лабрадором (подарованим мною)
зажиматись на задніх рядах в кіно
курити на двох одну сигарету
той самий рядок перечитувати втретє
під столом тримаючи тебе за руку
забувати під подушкою твого харукі
спати в машині, коли ти за кермом
плакати при тобі, тобто давати волю гормонам
питати
«хто я тобі?»
не чути відповіді
тоді із себе щось типу «меншзтим» видавити
і на твоє «все це складно», або «ну ти ж доросла»
казати
кричати
«все просто…»