Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 дженна / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

ти стаєш імператором риму і рим (с)

вкрасти фігури (твої?) (архімедові?)
ліпший і перший наваживсь заледве би
архіспокусливо, архічудово
цілити в тіло це, архімедОве
архіхворушливо, архіважливо
було б освоїти дику цілину
твоїх жахіть, заворушень і цілей
внутрішньої твоєї сицілії
ах, середземної, італомовної,
архінахабно було б, безумовно
цінні фігури ці трохи хоч викривити
але не бійся.
я все ж не римлянин.

таке(собі)

мені не треба ніц
але ранок, в павутині заплутаний,
липне до пальців як мед, як клей
мені не треба ніц,
бо з чимось окрім мені стає зле

тому вулицям – залишатись безлюдними
тваринам – не ставати приблудами
ранку – нарешті розплутатись

відлипнути
полинути
залишити
мене
мале
  • +10
  • 19 вересня 2011, 23:12
  • Jenna
  • 10

мічтатєльноє

давай у нас буде маєток на кубі в колоніальному стилі
апартаменти в нью-йорку й шато в кастилії
ніяких машин і дітей ніяких
щоб ще залишався час на рисову ферму в міякі

давай у нас буде не менше ніж середземний клімат
вікенд на цейлоні, зимова відпустка у нетрях ліми
давай ми відкриємо там приватну школу з аргентинського танго
я заведу собі гладкошерсту собаку, а ти — темношкіру коханку

у вересні їстимемо тягучий рахат лукум на червоному морі
на кожну річницю ти розкидатимеш в нашому бунгало пелюстки сікомори
давитимеш фреш з папаї
шинкуватимеш ананас
нас ніхто ніколи не зможе застати вдома, тому всі забудуть про нас

давай всі забудуть про нас
давай всі забудуть про нас
давай всі забудуть про нас
  • +5
  • 21 липня 2011, 11:00
  • Jenna
  • 2

жодне з літ

«вибач, але ми не одружимося
ні цього літа, ані наступного»
ти почнеш недовірливо мружитись
і об стіл кісточками стукати

зробиш спробу – невдалу – гримнути
але сам же й відступиш злякано
все від того, як стало зимно
поміж нас і як хочеться вклякнути

затулити повіки пальцями
рахувати до ста, до тисячі
щоб прокинутись знов коханцями
в самий розпал моїх місячних
і з полегшенням тихо завити
і з подякою помолитись
і забути, що заміж не вийду
я за тебе у жодне літо
  • +14
  • 22 червня 2011, 20:57
  • Jenna
  • 12

жалива

ти зміг би як мама, руками
між грядок рвати
жаливу?

та й просто якби завадив
мене їй торкатись прямо
то й з того була б щаслива

кораблі

сьогодні не прийдеш ніколи
бо я на руці написала
не свій, а чужий телефон
і буде з тобою казково
і будуть з тобою вокзали
тій іншій, що носить шифон

що любить пісок і вітер
і буде чекати з моря
від тебе сумних листів
аж поки твій піт не витре
з долоні знайомий номер
і менші – на пам’ять – хрести

хоч ти не прийдеш ніколи
сьогодні я загадаю –
хай будуть тобі моря!
хай буде з тобою воля –
найкраще з усіх приданих,
і стогін низький корабля
  • +4
  • 12 червня 2011, 11:38
  • Jenna
  • 4

буває

ввечері буває млосно, ввечері буває голосно
після таких днів, коли пробила колесо
чужої машини поглядом. і встала не з того
підбора на чиюсь беззахисну ногу

ввечері буває холодно, ввечері буває соромно
от хтось може бути покраяний порівну
на троє, на четверо, п’ятеро, скільки там
а хтось – ані шрамика. хтось добре сам.

ввечері буває радісно, ввечері буває разово
ввечері буває просто «слава богу усе гаразд»
і як би день не шпурляв, нівечив
ввечері буває…, аби лиш був вечір.
  • 0
  • 12 червня 2011, 11:37
  • Jenna
  • 1

молочні ріки

ну не люби ж мене так, не вливайся,
молочними хвилями в мої залози
затертій джинсі і новеньким левайсам
не приховати невилазних зарослів
бентежності, бунту, розхитаних нервів
які силоміць — та насилу — витягуй,
або ходи сповідатись до церкви
в спекотних робочих районах сантьяго
де піт, і сієста, і чілі стануть
єдиним рятунком, найкращими друзями
бруківка, вологість, барвінок, каштани.
чи запах какако й хлібці з кукурудзи
чи ти, всемогутній і сильний, як бетмен
врятуєш мене без втручання ла-плати
молочним коктейлем із маслом і медом
якщо там залишилось що рятувати.

трубнік і дудка

істина
не повинна у роті киснути
свою сутність потрібно визнати
підпишіться ось і отримайте
вібриси
відчувають не тільки віскаси
а також всі неврози й клімакси
і тому я котів не утримую

навесні сперечаюсь з ринвами
видно все-таки труба — мені
  • +2
  • 3 травня 2011, 00:10
  • Jenna
  • 4

твої зелені очі (sic!)

печаль твоя світла
і легка, як сліми
а очі сумні
наче свіжі маслини
і як не кохати
і як не любити
тебе перейти
і не впасти з орбіти
тебе перейти
як усі рубікони
й не бути засудженим
вищим законом
печаль твоя ніжна
і тепла, як сперма
о очі як гострі
смарагдові зерна
ти вічно пребудеш
і всує і в мені
і очі ці, трясця
дебільно зелені.