Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 губи / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Очі

Переслідуй мене щоночі,
Я хочу бачити тебе в снах,
Я хочу твої смарагдові очі,
Що так приспали мій страх.

Переслідуй мене щоночі,
Я в’язень твої п’янких губ,
І в пітьмі побачити твої очі
Хоче мій гарячий ще труп.

Переслідуй мене щоночі,
Я ніжно обійму твоє тіло
І просто скуштую ці очі
Поки сонце не розбудило.

До ранку є досить нам часу,
А потім залишаться мрії,
Я не чекаю закінчення дії,
І спокійно допиваю цю чашу.

фетишист

Ти пам’ятаєш той погляд, те відчуття десь вглибині себе самої. Ти колись бачила, як його (ЙОГО!!!) погляд ковзає по тобі, хоч швидше по образу, вибираючи окремі деталі, розглядаючи найдрібніші, найтонші недопрацювання. Він помічає все!
Як звично, я заходжу, намагаючись привернути саме твою увагу, як звично ти не зважаєш і лише байдуже киваєш:
— Привіт, – і твій погляд, блукаючи по тінях, намагається вихопити хоч якісь деталі, зачепитись хоча б за найменші дрібниці. Мій одяг – от що завжди привертає тебе.
— Доброго ранку, – я знову намагаюся здаватися байдужою.
Твоя усмішка може змусити мене ніяковіти, а твої губи, не бажаючи цього, розпитують про справи. Так, так, розмови між нами на тему погоди можливі, проте не довгі і ти завжди закінчуєш:
— Ти сьогодні, – розтягуючи фразу, смакуючи кожне слово, ніби в них криється найвища насолода, — дуууже гааарнооо виигляядаааєш. – і хочеться дати за таке по писку!
— А ти такий же, як і вчора, в понеділок, тиждень, місяць тому… – вже подумки відповідаю.
Ти усміхаєшся, шукаючи очима хоч акценти. Не треба слів, а губи самі, порушуючи тишу, розпитують про настрій.
— Все ОК, — усмішка, — що нового?
Звичайно ти не відповісь і цього разу, як звично – усміхнешся (легко, тільки очі), пройдеш повз (сховаєшся під музику, за тишу). Ти знову той же, знову сам… Ага, ще твої очі… Тепер інші?
Ти знаєш, він зводить з розуму мене, моє волосся і ту сорочку в зелену клітинку. Він вимагає бездоганності. А сам… Звичайно, все ж історія про нього.
Він завжди вимагає більшого чи просто ще. Ще хвильку, більшої поваги, більше усмішок.
Але то – ти.
А я?
Я боюся зайвий раз розтуляти рота в твоїй присутності, боюся зробити щось не так. Не те, щоб ти на це якось реагував, ти помічаєш тільки те, що хочеш..., але не надто. Я боюся втратити навіть ті короткі миті з тобою, коли я можу почуватися в безпеці, коли твій погляд, твої руки і аромат твоєї шкіри залишаються забороненими для мене, але такими близькими, бажаними.
Я боюся, що через слова вилетить моє серце, втече душа, яка і без того не може заспокоїтись під твоїм пильним поглядом. Я боюсь, що ти зможеш прочитати в моїх очах справжні почуття.
Я боюся, що ти розгадаєш мене і втечеш…
Я лиш хочу… губами з вуст твоїх зірвати цвіт яблуні (жасмину, вишні), на смак солодший меду.
А його цікавить тільки те, що, але ж ні, якраз не «те, що на споді». Йому подобаються хустинки, браслети, сережки, персні, буси, стрічки. Колір, стиль, смак, щось…
А може ні…
Можливо, він вважає, що акцент на моєму вбранні приємний для мене. Але складається враження, що колір моєї сорочки для тебе важливіший за колір очей (він змінюється, коли ти поруч, коли тебе нема і коли плачу...).
Образливо? Але не для нього. Не для нього, хто світ бачить у деталях, відтінках і нюансах. Тому ні погляду, ні руху, ні звички не варто упускати. Тому ні потертим джинсам і облізлим майкам. Тому ні всьому, що не входить в його рамки.
Але ж він цього не оцінить, на помітить і не врахує… Тільки чергове «Доброго ранку» і ти гарно виглядаєш… Ех…
  • +1
  • 6 лютого 2009, 11:32
  • muzuk
  • 2