Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 вірші / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Розбиті серця

На алеї «Розбитих сердець»
ти любила цілувати мої руки,
кидаючи погляд дикої невситющої тварини
ти могла набухатись і не відчувати пульсу моїх рук,
ти могла танцювати голою при відкритих
вікнах в час пік.
Столиця приваблювала тебе крутими тачками,
міжміськими рейсами, багатими закладами
та бідними бомжами
з котрими можна вести задушевні розмови,
твоя сескуальність зруйнувала Вавілон;
могло бути й так: поки я
відходив по нужі,
ти могла дощенту переспати з президентом Японії,
я цього не знав.
Ти могла бігати і кричати:
„Я божевільна”- проте ніхто тобі не вірив,
бо божевільні не бігають так вишукано й
незаймано як це робила ти,
ти могла засинати у мене на руках
під музику Чайнавумен чи то Елвіса Преслі
ти могла пити, пити, пити,
пити мою кров й зовсім не п’яніти,
я ж дихаючи твоїми парфумами — мріяв про швидку смерть під час сексу з тобою,
коли вдихав метеликів з твоїх грудей — наче божеволів
твоя сесуальність вбивала всіх
і я розбив сервант, бо ти
вбивала мене своєю красою
ти снилась мені, я марив тобою
дівчинка з дешевої поп-вечірки
моя хороша вечірня дівчинка,
що звикла радіти і плакати
божеволіти і нюхати кокс
безмежно палити,
палити мої вірші,
палити мої думки,
палити мою грудну клітку,
палити мою щетину,
мої палімпсести,
палити мій гонор,
палити моє серце,
мою друкарську машинку
палити мої руки,
й вирізати фігурки
індіанських богів.
Ти звикла все це робити
заради свого щастя,
заради своїх рук, плечей
залізних папірців свого тіла,
заради свого спорткару
заради своїх зірок,
в моїх зів’ялих вазонках
цієї ночі я мастурбую,
згадуючи тебе й твоє ім’я
Мені вже 36.
І я старий
Та проте я й досі тебе хочу.

Тепло зими

Міняти щось занадто пізно, проблеми з часом,
Тримай мене за руку міцно, і не відпускай, будь ласка.
Зникає паста як кисень, шукаю п'ятий кут,
Моя казка, призма, хід за азимут.
В абзацах правда тисне в грудях апарат,
Відстані між тими хто не кине в просторах кімнат.
Відчиняю вікна, ковтаю дим губами,
Життєво необхідно зараз бути поряд з вами.
В п'яному полоні мої крики, що чули сусіди,
Світло коридорів, ті самі обдерті стіни.
В надії на зміни, постійно, на одинці з тінями,
Миті божевілля, для мене не потрібні ви.
Тепло серед зими, фактор інтересу,
Хто тебе створив і дав мою адресу?
У відвертій байдужості звужені кордони ці,
Які постійно змушують губитися в самотності.

Immigranta

Immigranta

Імбир, прянощі та
солодке вино.
Куди ці бруднолиці
продавчині везуть усе
це добро? У вантажні депо,
на мінеральні вокзали,
в ранкові кафе індійських
залізниць
чи може на шотландські
фаер-паті? Куди вони
це все везуть збувати
чи кому? Усміхненим арабам?
жовточолим корейцям?
Войовничим абхазцям?
Ні. Неньці-Україні,
проданій за ківш зерна.
Ці продавчині пройшли
Крізь пекло німецьких
митниць, сотню штампів,
не доспаних ночей
і в кінцевому результаті
десять тисяч протяжних
кілометрів довгої подорожі,
проте не забули привітати тебе
з вісімнанадцятим днем твого народження

С тобой

Заброшенные склады чистой иронии
Краснота твоих глаз наполняет изнутри меня
хладом,
чувство как будто я умираю прямо на глазах у твоей мамы
и никто ничего не может сделать

Я добежал бы до твоей кровати
да только сил не хватит.
Принес бы тебе чай или кофе в твою ароматную постель,
да только я умираю, исчезаю с поля зрения всех телеканалов, бикбордов
с тупыми рекламами о солнцезащитных очках, еде и прочего говна
в зажаренном мире ковра времени
время вне меня
Я умираю. И даже не в силах тебя обнять.
Крепко обнять как березу,
поцеловать тебя в щеку, в губы
иль в носик,
впустить в тебя много воздуха,
или совсем мало чтобы
Тебе хватило до следующей жизни,
к следующей нашей встрече.

Comein=Comeon

Сomein-Сomeon

Поза межами твого світобачення
відкривається зіркове сонцестояння
її згаслих зірок

Залишеними листами, сніговими сентенціями,
червонястими рекреаціями, грудним молоком,
газовими трубами твоїх очей вона тікає
світ за очі
Зливається бензин,
заливається терпкий глітвейн,
скипає чайник її вій
На твою долю сиплеться оберемок холодних
Жовтневих подій,
революцій, висновків, еволюцій,
комедій, трагедій, голої правди,
колючих голок,
котрі тікають з твого тіла та жалять
серце, наче рій зголоднілих ос.
Вона мандрує австралійськими нічними парками,
зголоднілими скверами, мастурбованими вулицями
Сіднея.А ти чекаєш її у самому серці Львова,
то читаючи застарілий мейнстрім, то човгаючи
по дрібних закапелках,
сухих ароматних кав’ярнях,
бідних секс-шопах,
в’язаних міністерством культури журналах,
спільних з Грузією телеканалах,
запилених пабах,
брудних закладах,
закладах із тоннами бруду,
офісах, де вона раніш працювала.
Все шукаєш її
немов мака в осінньому полі,
немов птицю в вантажному відсіку,
американського морфлоту,
немов скриньку Пандори в далеких перуанських лісах,
немов слова зіткані із зелених бруньок
африканського народу.
А осінь витанцьовує її силует
на шпилястих дахах, гостроверхих басейнах
Венери. Заповнила скрині твоєї душі
дівочою вродою
сховала себе поміж тарантулів, густих ліан,
сухих пустель, холодних вітрів,
прикинулась стелсом
підбитим журавлем
закинутим якорем
піратським кораблем.
Роздрібнилась на подерті рукави й рукавиці,
золотом з мовчанням, порепаними нігтями.
Допоки ти чекаєш її у серці різдвяної ночі
Загублений край. І хтось солодко шепоче:
Адіос Мучачо…

любити тебе буду

я любитиму тебе доти
доки існує дотик
допоки у вухах мушлі
і море мокріше суші
любитиму тебе завше
запахом метро та замші
хрускотом кісточок у пальцях
нескінченністю вечорів у пяльцях
пам*ятатиму тебе поруч
коли був ти мені в пору
а тепер я зросла, любий
та любити тебе буду.

05.10.11

тобі на тім боці, напевно, гикається

мені так пишеться
у спразі… множиться
словами — краплями
у серце ножицями
якщо незаймана
твоїми доторками
і то негайними
бо ж ти наркотиком
житєвим допінгом
мені наснагою
в ноги бруківкою
в очі смарагдами
руки судомами
думки у розпусті
розпукою чи содомою
в здоровому глузді
про тебе не думати
немає можливості
адже в кожному погляді
мільярдами ніжності
сиплються, ллються і розбиваються
тобі ж на тім боці, напевно, гикається.

26.09.11

хотілось притулку...

страшенно хотілось притулку, ведмедя,
затишку, бункеру, підводний човен.
щоб… як діти — заплющив очі
і ось він — сховин.
щоб, як бабка — складеш крилА
і вже листочок,
билинка чи пелюсточок
і в цілім світі одним-одна!
а не половинка,
як долька лайму,
подих джазу,
опік серця…
і лише терція…
лише терція.
ніякої тобі кальпи
чи вічності.
переходу від щирості
до алегоричності — досить.
метафоричності снів
уже не збанути
не перейняти
не перетнути
межі і грані
між тобою
між нами
між снами…
  • +3
  • 10 вересня 2011, 01:15
  • Mak
  • 6

Тобі

У кожному атомі—біль і розпач.
Присядь, не сердься, є інші діти.
Ти вмів лиш взяти, умів хотіти.
Коли вмирають, прошу, поплач.
«Є час тужити і час радіти»,
Час підставляти щоку для здач.

Мій ангел

Липовий цвіт впав хрестиком
На ранення долонь.
Мій Ангел звався месником,
Він вірив у вогонь.

І зорями зубатими
Карав мої листи.
І розпадались атоми
На міліони « Мсти!»

Химерність тіньовиливу
Забризкала папір.
Піднявши руку жилаву,
Він сердився, як звір.

Мій Ангел був покарником
Усіх земних істот.
І світлом від ліхтарика
Сміявся із висот

Так сухо, із скептизами
На неміч тих безсиль.
…А затулившись ризами,
Ридав(не сльози—сіль)…